Здрастуйте. Ну, що, давайте знайомитися. Звати мене Василь. А прізвище - Триндюк. А по батькові я Терентійович. От і маю: Василь Терентійович Триндюк. Народився у селі над Дніпром. Тут зараз і живу. Довелося пожити і у місті. Навчався спочатку у ПТУ на тракториста. Мало не сів там за бійку. Випадково проходив поряд, а міліція замела разом з усіма. Мене з бурси через 2 роки мама ледь забрала. Вже скільки усього їм вивозила, щоб через вечірку атестат видали. Потім відправила до інституту на історика. Поступив. Отримав диплом. Майже два роки вчителював. Потім, спочатку лікарі, а потім і воєнком, остаточно зневірилися у моїй непридатності до стройової служби і у 24 роки і 11 місяців відправили у армію в стройбат. Де, донабув, такби мовити, на практиці професію тракториста. Після служби повернувся у село до батьків. Не втерпів – майже одразу женився, народив дітей і угруз у землю по самі помідори. Щось на стройбаті у мені змінилося. Пішов працювати трактористом у агрофірму, яка утворилася, як тепер кажуть, на базі колишнього нашого радгоспу “Червоний винороб”. Мабуть зів`яли у мені ще нестійкі паростки інтелігенціі, що намагалися засіятися у ВУЗі та під час вчителювання. Але трішки корінців таки залишилося. Люблю іноді похвалитися незвичним для села слівцем. Живемо у своїй хаті, окремо від батьків. Вдома держу господарство. У спадок від діда отримав автомобіль - старенький Москвич 412. Поважаю сало з цибулею. Буває вип`ю. А можу і не випити. Коротше: живу як усі в нашому селі...
Оповідки мої, то випадки з реального життя. Всі вони десь, колись і з кимось відбувалися. Розповідаю я їх здебільшого на перекурі після обіду, як слово зайде. Слухачі – такі самі трактористи як і я. Іноді ще, буває, підійдуть, як посуд помиють, дівчата з бригадної їдальні, а ще кладовщиця тьотя Маня і обліковець Тетяна. То я тоді збавляю оберти у деяких подробицях. Вуха жіночі по-іншому влаштовані...
Буває оповідаю і десь у дорозі, як кудись їду... Отож, тепер ці історії взнаєте і Ви...
