Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Самовчитель графомана

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 19-06-2011
Дісклеймер
Ці нотатки в жодному разі не ставлять на меті когось повчати. Бо автор не може похвалитися ні тим, що він вундеркінд, першу книжку якого видано, ледь він навчився правильно зав’язувати піонерський галстук, ні тим, що в тридцять чотири роки написав тридцять чотири романи, не рахуючи замовних книжок про політиків, ні тим, що його книжки видають стотисячними накладами, а на їхні презентації збирається стільки охочих, що їх не в змозі вмістити навіть міський театр, ні навіть тим, що просто заробляє на життя літературою, хоча саме такі виняткові приклади в сучасній українській літературі є. Але автори тих прикладів щось зачаїлися й поки не пишуть самовчителів, і мені доводиться віддуватися за них, хоча кандидатура моя викликає більше запитань, ніж відповідей.

Першу книжку мою було видано у віці, коли Пушкіна вже застрелили на дуелі. І нехай вас не вводить  в оману оце безособове «було видано», бо сам і видав. До того ж – на позичені гроші. Другу вже видавало, таки да, видавництво, але вже в тому віці автора, коли Висоцький доспівався до ділянки на Ваганьково. Правда, того ж року одразу й третю, щоб не панькатися. А четверту й п’яту лише оце зараз, у 2011. Одним словом, якщо в пана Бога були якісь плани щодо мене як автора і моїх книжок, як навчальних посібників з розумного, доброго, вічного, він не раз мав втрачати усіляку витримку й вибігати на дорогу з вигуками «Де тебе чорти носили?», так невиправдано довго, з усіма можливими халепами, я вирішував досить скромне завдання – написати й видати чергову книжечку. А потім ще дві. А потім ще дві. При чому кожного разу складалося враження, що роблю я це вперше.

Втім, саме цим мої нотатки й можуть бути цікавими тим, хто пише, і хоче, щоб не в стіл і не в ПРОЗУ.ру, а для людей. До читача ж ведуть дуже різні дороги, і несподівано виявилося, що я пройшов по багатьох з них. От спитайте в того піонера-вундеркінда, як видати книжку самвидавом, і чи варто це робити. Не знатиме. А я знаю. Принаймні, маю власну думку. Втім ніколи не наполягатиму, що вона єдина правильна.

І ще таке. Нотатки ці майже не стосуватимуться творчості, бо творчість – справа самотня. А ось коли у вашому безсмертному творі нарешті поставлено крапку і ви чухаєте пером потилицю, маракуючи, що тепер з цим стосом зіпсованого паперу робити далі, - відкривайте цей самовчитель графомана і шукайте відповіді, може якась з порад і придасться.

Головне питання графомана
Саме слово графоман невиправдано використовують для лайки. Ось зійдуться лаятися два молодих автора, або, що пікатніше, дві немолодих авторки, і давай:

- Графоман!
- Від графомана чую!

Що цікаво, і молоді авторки, і літні автори, чубляться через це значно рідше. Їм ще є, або вже є чим помірятися опріч літературних чеснот. Наприклад – пузом або цицьками. Але і вони чомусь вважають слово графоман лайкою і бережуть на випадок того, коли міряння позалітературними чеснотами буде все ж не на їхню користь.

Між тим, саме слово, на мою думку, не несе жодних негативних конотацій, тобто ображатися на нього не варто, бо означає воно лише людину, яка отримує задоволення від письма. Але ж на це страждають більшість авторів, і ті яких друкують, прославляють і увінчують шевченкіською лаврушкою та шоколадними коронами – теж. Більше того, якщо якийсь літератор цього задоволення не отримує, а переводить папір з іншою мотивацією, відбуває номер, хоча йому це давно вже остогидло й бридко, ті ж самі люди, які щойно мірялися пузом, заслужено ганьбитимуть його як ремісника й імітатора (це ще одна лайка Справжніх Письменників, хто не зна).

Цьому давно пора покласти край. Справді ж. Людина не нюхає клей по підвалах, як токсикомани, не псує посіви маку на городах й життя своїх родичів, як наркомани, не краде в супермаркетах бичків в томатному соусі та яйця Фаберже, як клептомани, а лише марає папір. А у добу загальної комп’ютеризації не робить навіть і цієї шкоди – тихо-мирно клацає собі на клаві черговий безсмертний твір і збергіає все те навіть не в шухляді, а на жорсткому диску. Та якої б якості той твір не був, мій жорсткий диск і не таке бачив. Тож – повна реабілітація слова, його умовно-дострокове звільнення за хорошу поведінку й направлення на суспільно-корисні роботи на сайт СТИХИ.ру

За такого підходу й головне питання будь-якого графомана:
- А чи не графоман я часом? - втрачає будь-який сенс.
Відповідь на нього має звучати так:
- Безсумнівно графоман! Вітаю!

Насправді, я зараз видаю бажане за дійсне, бо з цього гарного слова ще й досі не знято абсурдних звинувачень, тож кожен молодий автор задається геть інакше сформульованими питаннями:

- Геній я, чи просто талант?
- Чи варто мені писати? Чи в мене виходить?
- Чи комусь, окрім мене, цікава тема бобрів?
- Чому жоден українець досі не отримував Нобеля?
- Кому б це показати, щоб похвалив? Мамі?
- Кому б це показати, щоб ще раз похвалив? Свєтці?
- Кому б це показати, щоб... ну можна трішечки й покритикувати, але конструктивно. Аркадію Борисовичу Лему?
- Чому мене не видають? Он в останньому числі цього хваленого часопису таку муру надрукували, що їм треба?
- Чому мене знову не видають, я ж все переписав як у тій мурі, що надрукували в позаминулому номері?
- А вони взагалі отримали мій рукопис?
- А може я бездарність? Чи варто мені писати? Ні чорта ж не виходить!

І таке інше. Отож неправильно сформульовані питання призводять до неправильних відповідей, знання яких нічого не дає графоманові. Ну справді, чи полегшає вам від того, якщо ви довідаєтеся, що рукопис ваш в редакції часопису таки отримали, але напередодні уся редакція саме відзначала ювілей головного бухгалтера, тож у молодого літпрацівника дуже боліла голова зранку, коли йому і потрапив до рук конверт з вашою безсмертною повістю, а ви так поспішали відправити до редакції свою вісточку, що зробили три орфографічних помилки вже в адресі часописа? То чи наблизило вас це втаємничене знання до відповіді на Головне Питання Графомана? Ажніскілечки!

Тому слухайте правильну відповідь.

Писати вам варто. В будь-якому разі. Бо письмо прекрасне саме по собі й піднімає людину над собою, а інколи навіть дає єдину можливість зберегти в собі ту людину. Сергій Довлатов почав писати у вагончику лагерної ВОХРи, побут та звичаї якої мало чим відрізнялися від тих, кого та ВОХРа охороняла, хіба що горілки ВОХРа мала більше. І зовсім не переймався питанням, чи це колись надрукують в табірній газеті. Для того, щоб написане змогли опублікувати, йому довелося емігрувати до гамерики. Василь Стус більшість своїх таборових зошитів взагалі знав напам’ять, бо колеги Довлатова часто влаштовували шмони й рукописи конфісковували. Для того, щоб це стало можливим опублікувати, одній перестаркуватій імперії довелося врізати дуба, на що Стус за життя навіть не міг сподіватися. Втім, якби ці двоє зійшлися за чаркою, їм знайшлося б про що поговорити, окрім шмонів та карцерів, бо головне питання графомана вони свого часу вирішили для себе правильно. Писати варто в будь-якому випадку і в будь-яких умовах.

Якщо ж ви це питання вирішили інакше, значить графоманом ви були несправжнім, можливо пощастить в якості футбольного фаната чи філателіста. Тому не задавайте безглуздих питань, а краще пишіть.

Інша справа, чи варто навантажувати своєю писаниною своїх ближніх, дальніх і геть незнайомих людей? Саме пошукам відповіді на це питання й буде присвячено наступний розділ.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 11

Рецензії на цей твір

Запитання на загал.

© Залєвський Петро, 23-06-2011

Кльова штука :)))

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 22-06-2011

Від Графа о Мана

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 22-06-2011

А ось тут, будь ласка, докладніше! :-)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 21-06-2011

Давно я так не сміявся

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Валерій Хмельницький, 21-06-2011

"Від графомана чую!" (с)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 20-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вячеслав, 20-06-2011

Не тільки

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 20-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© NATALKA DOLIAK, 20-06-2011

У всякого своя доля і свій шлях широкий...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 20-06-2011

Дякую!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Z, 20-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ірина Гей, 19-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 19-06-2011

***

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Tamara Shevchenko, 19-06-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79802203178406 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …