Повіяло ставковою прохолодою й свіжістю. Петько пройшов мулькою стежиною до свого, ще з позаминулого року облюбованого місця в заростях шурхотливого очерету. Сполохані жаби з розгону шубовснули у воду. Петько вмостився на чорному від вологи й старості пні, який віддавав цвіллю, закинув вудку й почав чекати. Наче захотілося їсти. Він простяг руку до пакета, де лежав кусень хліба й ковбаса, та враз нестерпний смуток так стис його маленьке серце, що апетит відразу ж пропав. Він пригадав, як ось тут поруч завжди сидів Дружок, як той нетерпляче совався, виляв хвостом, а очі невідривно спостерігали за тим, як Петько розмотує бутерброд. Смачний запах ковбаси спокусливо подразнював чутливі собачі ніздрі, і Дружок, не відриваючи очей від пакета, облизувався, кумедно тупцював на місці й терпляче чекав, поки Петько пригостить. Найчастіше так і траплялося, що більшу частину того, що йому завбачливо налаштовувала мама, хлопчик віддавав своєму другові. Риболовля – річ серйозна. Хіба ж до їжі? Пильнувати треба!
Велика банькувата жаба осміліла, знову підпливла до самого берега і втупилась в Петька нахабними вилупкуватими очима. Наполегливо, не кліпаючи, давила поглядом, відтак голосно квакнула. А потім іще раз, іще…
- Бач, який, бач, який, бач, ... , - вчувалося Петькові в її скрипучому надтріснутому кваканні . Він пошарив рукою позад себе, намацав палицю і пошпурив у жабу. Та зникла.
Напружилася волосінь. Петько рвучко смикнув вудку і зняв першого карася. Як же вони раділи з Дружком цьому солодко-приємному моменту! Петько подивився на рибину, на воду, на те місце, де завжди сидів пес, встав, перехилив відро і випустив карася в ставок. Той, пружно вильнувши хвостом, хутко зник у темно-зеленій глибині. Петько зібрав вудку і повільно пішов додому.
Те, що трапилося, мабуть, вже ні за які гроші не виправити.
- Ні за які… , - гірко подумав Петько.
Десь на старій яблуні лунко стукотів дятел.
- Ото-так тобі-і-треба, ото-так тобі-і-треба, так тобі-і-треба…, - вчувалося в голосному пташиному стакато і линуло вслід за сумними думками .
І Петько відчув, що весь світ став ніяким.
