- Ой, знову мене тягнуть із полиці! От чого так?! Оту-он чашку тижнями на стіл не виставляють, а в мене щодня чай наливають по вінця. Та ще й га-арячий – справжнісінький окріп! А як не чай, то лимонад солодкий, а потім помити забудуть. Прилипну до столу чи до рук – будуть знати!
Дзеленчала обурена чашка голосно – на всю кухню. Але їй не надто співчували. Бо ті скарги були не надто щирими.
Звісно, то клопіт неабиякий для кухонного начиння, якщо його люди ніяк у спокої не залишать.
Але куди гірше, як господарі на якусь чашку тижнями увагу не звертають, а на стіл бідолаха потрапляє лише як гості прийдуть. Та ще й стільки отих гостей буде, що святкового сервізу на всіх не вистачить. Отоді й виставляють на стіл забуту всіма чашку, ще й господиня вибачається, що іншого посуду немає. Думаєте, кому приємно таке чути про себе?!
Тож чашка і скаржилася на набридливих людей, однак, не забувала і вихвалятися своєю популярністю. А її подруги хоч і передзвонювалися стиха: «от, хвалько!» - самі часто-густо чинили не краще.
Певно, на кухні лише одна чашка, що забилася у куточок підвіконня, ніколи не хвалилася. Де там, вона й слова мовити не наважувалася. Бо була переконана, що вона – найнепотрібніша на всій кухні.
А як хто переконаний у власній непотрібності, то й усі довкола перестають його помічати.
До того ж, на цю полохливу чашку не звертати увагу було зовсім легко. Бо була вона зовсім невеличкою, трохи більшою за ті, які продають у лялькових сервізах. Тобто, для іграшки завелика, а щоб напитися з нею чаю, зайвий раз не встаючи до чайнику – замала.
Ще коли в неї налили трохи водиці й виставили на підвіконня. Бо хлопчик – син господині – прочитав у якійсь книзі, що сонечко теж може пити воду. Мовляв, поставиш повну чашку так, щоб на неї сонячні промені падали, а потім там води менше стане: то сонце почаювало. І з калюж сонечко воду спиває, із річок – он як йому пити хочеться!
Хлопчик як уявив, наскільки сонечку спекотно влітку – воно ж не може заховатися від самого себе під парасолю чи під дахом, то пожалів його. Де ж посеред міста річці взятися? Тому він і поставив оту чашку – спеціально для сонця: раптом зазирне напитися?
Що й казати, гарно про сонечко подбати. Але добре було б про ті гарні наміри і самі й чашці розказати. Тоді б вона не вирішила, що про неї зовсім забули. А може, навіть трохи запишалася б, дізнавшись, яка важлива справа на неї чекає.
Крім того, чогось сонечко не квапилося зазирнути на кухню і напитися із власної чашки. Воно то мандрувало десь в іншому місці, то відпочивало за хмарками.
Хтозна, скільки б чашка сумувала самотою на підвіконні, якби до неї якось не завітав у гості сон.
Так-так, звичайнісінький сон. Із тих, що вечорами протискуються у шпарки в квартирках і ховаються у кутиках ліжка і терпляче чекають, поки слухняні діти побажають батькам добраніч і заплющать очі.
Отоді настає час снів! Яких тільки дивовижних історій не розповідають вони малечі та її батькам. І що найцікавіше, навіть неймовірні пригоди, що деколи сняться – не вигадки. Чого тільки зі снами не трапляється, поки вони мандрують світом!
Та про дивовижні пригоди снів ми поговоримо іншим разом. Зараз же мова про маленький сон, що зустрівся на кухні із забутою усіма чашкою.
Якщо чесно, то снам нема чого робити на кухні. Кому їм там снитися?! Потім наш сон сам зізнався друзям, що заблукав і втрапив зовсім не туди.
Не думаю, що сни можуть зумисне казати неправду. Але цей був таким непосидьком! Можливо, він не заблукав, а зазирнув на ту кухню із цікавості: а раптом там на нього чекає пригода?!
І відразу посварився із чашкою, що голосно скаржилася на людей: знову із неї пили чай, як і щодня! І знову забули помити! Ну, хіба так можна поводитися із найкращою на кухні чашкою?!
- А хіба можна отак галасувати?! – не втримався сон. – Не лише вам непереливки, ви й іншим спати заважаєте!
Чашка обурилася: якийсь дрібний сон, якого й не розгледіти як слід, буде тут усіх повчати?! От хто ті сни виховує?!
Невже отой малий не знає, що спати посуду чи меблям – геть не обов’язково? Як хто і спить, то лише задля того, аби швидше наступив ранок. Сумно-бо уночі на кухні: нічого цікаво не трапляється там, де людей немає!
Сни не люблять сваритися. І це добре, бо як сперечаєшся – настрій псується. А як у сну поганий настрій, то й людям, які сплять, зовсім непереливки!
Тож і наш сон не став відповідати сердитій чашці. Він мовчки ковзнув на підвіконня, аби вибратися у шпарку і трохи попурхати у нічному небі.
Потім можна буде із незалежним виглядом повернутися до спальні. Але не надто рано, аби досвідченіші сни не почали повчати. Мовляв, бачиш: сам переконався, що нема на тій кухні нічого цікавого!
Звісно. можна було й не відшукувати шпаринку, а вибратися через відчинену квартирку. Однак, це – не так цікаво. Тож поки сон уважно розглядав вікно, почув тихеньких голос:
- Вибачте, ви неводу шукаєте? Чи не хочете пити.
Звісно, сон не відчував спраги. Як і всі його родичі. Але ж приємно, коли про тебе турбуються, навіть так невміло. Тож він спробував бути ґречним:
- Не знаю. Справа в тому, що я ніколи в житті не пив. Як і інші сни.
Пригнічена чашечка, яка давно чекала на спрагле сонечко, аж злякалася трохи:
- Зовсім ніколи не пили?! Хіба таке можливо?
Наш сон був не зовсім досвідченим. Швидше, він був малим соньком. Тому і не знав, що відповісти. Та він був вигадьком, як і всі сни. Тож за хвилинку зміг вигадати цілу історію. А за дві – і сам у неї повірити:
- Узагалі-то, я знав один сон, так він любив купатися. При цьому ще й повторював, що хоче снитися не лише людям, але й хвилькам в озері. Та хвильки зовсім не хотіли спати, тож плюскотівся він надаремне. Але одного разу випадково сьорбнув води. Зовсім трохи. Потім він казав, що це – не неприємно, навіть цікаво. Хоч старші сни заборонили йому оді купатися, аби з ним чогось не трапилося.
- А хвильки в тому озері все одно стали після цього трохи сонними, майже непомітними. І всі, хто купалися в тому озері, потім спали цілісіньку ніч. А на ранок розповідали по неймовірні пригоди, що бачили уві сні, от!
Чашці на підвіконні сподобалася така оповідь. Та й сам сон аж замислився: чому ж він сам раніше не спробував викупатися, якщо це – так цікаво?
Звісно, він тут же попрохав дозволу й пірнув у чашку. Та була щасливою: нарешті і на неї звернули увагу, та ще й як! Аж затремтіла від хвилювання. Ще й так помітно, що вода вихлюпнулася із неї на підвіконня. Потім вона казала, що то – вина цікавого сонька. Хоч це – навряд: сни зовсім легесенькі і їм не так легко зіпсувати якісь звичайні речі.
Але, випірнувши із води, сон побачив, що чашка – щиро засмутилася безладом на підвіконні.
Те, що всі сни – чарівники, не зовсім правда. Але чого тільки не трапляється вночі, коли люди сплять! Тож за мить розлита вода перетворилася на легесеньку хмарку. І на тій хмаринці сон випурхнув нарешті в квартирку.
Він закружляв навколо старої липи, що простягала свої віти до вікна кухні. І так захопився, що ледь не забув наснитися хлопчикові в ту ніч.
А це – негаразд, він такого нехтування роботою сон може і захворіти. Тож добре, що він похопився на ранок і подався назад, до спальні.
Усього цього чашка на підвіконні, звісно, не знала. Та як зраділа вона вранці, коли хлопчик забіг на кухню, де його мама готувала сніданок.
- Мамо, а мені снилася оця-от чашка. Ніби у нас на кухні за столом сиділо сонечко і пило із неї чай!
- Ну, за нашим столом сонечку було б тісно, - засміялася мама. Потім глянула на підвіконня: - А сонечко, певно, до нас у гості таки зазирало. Глянь-но: чашка, що ти йому наготував порожня!
Хлопчик щиро зрадів. І коли грався надворі, усім-усім приятелям розповів, що до них у гості сонечко заходило! Ще й пило воду зі своєї улюбленої чашки!
Так на кухні і звали відтоді оту дрібну чашку – сонечковою. Вона могла б і запишатися. Бо хто б із приятелів хлопчика не приходив до нього у гості, обов’язково хотів скуштувати чаю чи хоч води саме із неї.
Це ж так цікаво, пити із тої ж чашки, що й сонце!
Буркітлива велика чашка, яку часто забували на столі, весь час попереджала:
- Ось дивіться: ота мала чашечка от-от запишається. Буде тоді зовсім неприємною. Та ще й запишається без підстави: із неї ж не сонечко, а лише який сон сьорбав!
- А може, той сон був саме про сонечко і його гостини в нашій сім]ї, - примирливо зауважувала Цукорниця. Вона мала спокійну вдачу і не любила чути сварок на кухні.
Хтось із нею погоджувався, хтось – ні. Але це не мало особливого значення. Бо наша мала чашечка, хоч тепер про неї і розповідали казки, зовсім не запишалася. Вона ні трішечки не вихваляється і завжди з усіма ввічлива і привітна.
Хоч інколи і сумує потайки за непосидьком-сном. Однак не дуже сильно, бо певна, що він колись знов завітає на кухню. І саме до неї в гості.
