(як я писав оповідання про гоголівщину, свиней і не лише свиней та яке свинство з того вийшло)
* * *
син чоловічий
лиш звично
ховає небо в очі
але знає, що вдруге
все одно вже не воскресне
* * *
і гадає собі наступним чином:
«…так, ну добре, - з цим підсвинком вже якось дам собі ради; а що далі? батько в Гаграх (на симпозіумі пацифістів), апостоли давно приспіли, піду я, певно, навідаю Гоголя».
Ну того Гоголя, котрий полюбляв перевдягатися на Пушкіна. Одного разу навіть страшний курйоз стався. Пушкін вирішив настрашити Тараса Бульбу і з тою гадкою зачаївся на майдані попід ослін. А Гоголь тої ж самої днини також вирішив настрашити Бульбу, за звичаєм перевдягся на Пушкіна і зачаївся попід инший ослін. Йде Бульба, а вони тут обоєчко я-а-ак виплигнуть!
* * *
Пан О. отямився і зрозумів, що певно вже ніколи не піде з Оленою Петрівною в Будинок Просвіти «на хвилинку сьорбнути зеленого чаю з марципанами». Він закусив бороду, для вірності двічі скреготнув зубами, пересвідчився на такий манер в об’єктивності всесвіту і пішов в гастроном за хлібом та шинковою ковбасою.
* * *
Шинкової не було, зате була ковбаса дрогобицька та масна поросяча шинка. Можливо, що навіть і не шинка, а шийка, бо дивилася вона якось аж занадто масно. Пан О. придбав зо триста грам шийнки, пів-паляниці дарницького та чвертку зубрівки. Потому трішки подумав і придбав ще одну чвертку. Вдома його очікувала лише Олена Петрівна, тому пан О. вирішив податися до міської бібліотеки.
В бібліотеці пан О. вмостився за широким дубовим столом та велів старому нещасному бібліотекарю принести чогось свіжого ліричного та дві прозорі чарки.
Невдовзі пан О. ліниво навмання гортав одну з книг:
Кольорові Сни
Генерала Весни
Так Схожі На
П...ду Октября
«Що-що? Побєду? Брехня!» - подумав пан О., підливаючи бібліотекарю зубрівки. Той не пив, а лише з повагою дивився на рябе вухо О., хворобливо почісував гнилу бородавку на своїй плюгавій потилиці та безперестанку сопів.
А пан О. читав далі:
В Аргентині існує два різновиди перевертня. Один з них, що розповсюджений також в Уругваї та на півдні Бразилії, - це "lobison" (іспанською "lobo" - вовк). Але оскільки в цих краях вовки не водяться, то, згідно повір'я, люди приймають подобу свині. На сторінці 106 свого "Словника аргентинського фольклору" Фелікс Колуччо оповідає нам: "У північній частині провінції Кордови, надто поблизу Кіліносу, місцеві мешканці вірять в існування свині в ланцюгах, яка нібито являється в нічну годину. Повір'я про свиню в кайданах (chancha con cadenas), котра відома також під назвою "бляшана свиня" (chancha delata), побутує і в провінції Буенос-Айрес. В деяких поселеннях провінції Ентре-Ріос дівчата цураються парубків, що живуть поблизу пасовищ. Вони вірять, що в суботні ночі ті парубки обертаються на вищезгаданих тварин.
- Не вірю! – пан О. скривився і продовжив читання:
Артемон реготав, реготав та писав мов божевільний. Коли вже котрась сурйозна дума спромоглася на те, аби увібгатися в його мозок, то буде, мов бомба, до останку цокати та чекати свого виходу в кадр. І він не здатен буде їй протидіяти, а лише незворушно очікувати дійства од неї самої. Йому чомусь нагадалися слова одного мудрого китайця (хоча, можливо, і не мудрого, і зовсім не китайця, а Б. Г. чи там ще кого) про те, що нереалізовані бажання шматують та вбивають людину зсередини.
- А реалізовані - ззовні, - філософськи зауважив пан О. - Що там іще..:
Епіграф.
Найславетнішим і найвідомішим з усіх карпатських розбійників був Олекса Довбуш /Леопольд фон Захер-Мазох, «Карпатські розбійники»/
Розділ 1.
Хто не побував у Карпатах, той не бачив України. Хто не бачив Чорногору, той не був в Карпатах. А хто, пся крев, не мав нагоди зазирнути до мальовничого села Микуличин, той вже не був на Чорногорі напевно.
Але якщо вже вам видалася така нагода, то обов’язково зазирніть на стару понівечену автозупинку за селом, на єдиній вцілілій засцяній стіні котрої серед незграбних написів крейдою, цеглою та вугіллям рябіє добротне графіті «ǑΛЕХА DОBБYШ» з натурально габсбургською короною над О.
- Так, а оце вже досить інтересно, - пан О. хильнув зубрівки, перегорнув сторінку та яро приклався до свої шийнки:
Природа дала йому все, а буття – прагнуло прибрати все назад. Він був в міру говірким, в міру спокійним, в міру легковажним. В міру симпатичним та в міру невезучим. Пересічний мешканець непересічного містечка в центрі Європи на маргінесах цивілізації. Його неповних 26 нікого не втішали та не засмучували. Але це водночас втішало та засмучувало його. Він любив своїх друзів, любив за те, що міг бути з кожним з них відвертим незважаючи на невблаганний плин часу. Саме зараз він чимчикував на іменини одного з них й думав, як завше, про вічне. Вічне бажання та одвічний неспокій. Вічну розраду та віщий сон. Щось було в ньому од Парменіда до Шекспіра. Та вже… - наша історія про пошук і боротьбу, а не про соплі та кохання. Отож:
Цибух. Шинок. Неґура.
Підлитих парубків пітьма
Пивце пелентається в дзюрі
В кутку сидять
Старі друззя
Пан О. запалив файку та з насолодою розвалився у зручному фотелі:
Історія #1.
- Знаєте, лапаю себе на думці, що живемо, мов у потягу. Не на пароплаві з усіма прибамбасами, що поволі суне в світле майбутнє, а от саме в засцяному дизелі Рахів-Львів, котрий зупиняється обіч кожного стовпа і скиглить милостиню у таких самих зачуханих пасажирів.
- Так це нічого, нічого, – задоволено потирав руки пан О. - Ми ще побачимо, хто кого – життя нас, а чи ми – його..:
Що може людина? Чумакувати вузькими алеями? Штрикати гострим кінцем парасолі в брудне жовте листя? Лапати руками мокрі стіни? Або ж підійматись вгору сірими сходами в надії перестріти втомлену жінку з рябим лицем провінціалки?… Мочитися, чи то просто – ссяти… а, ось що можна – мочитися, чи то – ссяти. Ссяти, ссяти, добре ссяти. Писати. Зручно примоститися та писати, писати довго, м’яко так писати, рученьками, писака, писати, писати солодко, тихенько, м’якенько писати, піпісочка, писати солодко, солоденько, потно і ось так писати, грубо, аби так написатися досхочу, писати любо, ссати, писати тихесенько, писати, писати, добряче, солодко писати, потно писати, писати потаємненько, писати, смердіти, написати і смердіти, смердіти і ссати солодко писати смердюсінько писати аби була писана писана і осанна солодка дарусенька аби було смердюче написано і аби була сцяна смердота писана смерд ссана смердота писана смерд і аби була ся ссана смердота писана смерд аби осана смердота писана смерд а ссана смердота писана смерд аби осана смердота писана смерд і осанна смердота писана смерд а о
- Як це.. антигуманно! - час від часу вигукував пан О., шматуючи шийнку своїми спітнілими ручищами без відповідного приладдя на декілька менших цурпалків. - Слухай, юначе! - звернувся пан О. до сивого бібліотекаря, – ану пензлюй хутчіш в гастроном - принесеш слоїк ніжинських та ще чвертку.
А сам повернувся до своєї книженції:
У Семена Жури зачало щось дужо гупати в серці. Деколи робилися наступні фокуси: спочатку ніби гу-гуп, гу-гуп, а потому вже - гуп-гуп-гуп, гухх. Хлоп довго не звертав на се увагу, аж поки не наснилося, що його виносять з тролейбусу вперед ногами. Отоді Семен забігав по різним дохторам, але марна справа - серце невблаганно й надалі благало вирватися з грудей.
Коли Семен уперше од свого вуйка зачув, що на село приїздить Клин Калинович, то одразу ж зарізав порося, одного ранку взяв шмат солонини та пішов на здибанку. Клин уважно вислухав його, оглянув, та й каже:
- От що, хлопче, не грай кіна, бо можеш завернутися на обценьки як ото твій покійний вуйко. Тебе врятує лише розрада в коханні до тої кобіти та й більше нічого.
Що робити? Почав хлоп пити! І, що цікаво, серце одпустило, але зачала сіпати печінка.
«Навкруги одне блядство», - знервовано думав пан О. «Ні, тре щось спокійніше читати, щось духовніше, аби для душі. Що би таке.. ага!.. ноти! - осьо - ноти буду читать»:
до (ціле) - вино
до (половина) - винний
до (четверть) - винничук
ре (ціле) - стіл
ре (половина) - столяр
ре (четверть) – стільниковий
мі …
«Ну, це зрозуміло, нотної грамоти навчали, знаємо, не тумні, до-ре-мі-фа-соль-ля-сі, в курсі, а де ж, власне, самі твори?» - і пан О. нетерпляче перегорнув зо півсотні сторінок:
Твори для фортепіано
Ранок. бЛя мінор
Andante espressivo
Пан О. поглянув на годинник: було за п’ять на шосту.
* * *
5:55:06::::::::::::::::::::::::::::5:55:13::::::::::::::::::::::::::::5:55:19::::::::::::::::::::::::::::5:55:26::::::::::::::
слушні думки приходять лише на світанку неба кавалок та вельветова стіна будинку
5:55:31::::::::::::::::::::::::::::5:55:37::::::::::::::::::::::::::::5:55:44::::::::::::::::::::::::::::5:55:51::::::::::::::
напроти це все що наразі маю на вікні замісто штори не люблю я завіси цегли а ще
5:55:57::::::::::::::::::::::::::::5:56:03::::::::::::::::::::::::::::5:56:10::::::::::::::::::::::::::::5:56:17::::::::::::::
гірше коли в голові наказом встати і бігти встати і встати і бігти поки біжиться поки
5:56:23::::::::::::::::::::::::::::5:56:31::::::::::::::::::::::::::::5:56:36::::::::::::::::::::::::::::5:56:42::::::::::::::
є ще поки є поки порох є ще встати головне встати а тоді вже легше начхати що
5:56:49::::::::::::::::::::::::::::5:56:55::::::::::::::::::::::::::::5:57:01::::::::::::::::::::::::::::5:57:05::::::::::::::
серце начхати і нирки цигаркою нирку живуть з одною а я живу сам сука як мало щоб
5:57:12::::::::::::::::::::::::::::5:57:19::::::::::::::::::::::::::::5:57:25::::::::::::::::::::::::::::5:57:30::::::::::::::
вмерти як мало і швидко як вмерти як мало треба покажіть як бо не хочу а тоді
5:57:36::::::::::::::::::::::::::::5:57:43::::::::::::::::::::::::::::5:57:51::::::::::::::::::::::::::::5:57:58::::::::::::::
кажуть легше коли знаєш і віриш і плануєш і стискаєш кулак бо надія жива вона ж бо
5:58:02::::::::::::::::::::::::::::5:58:07::::::::::::::::::::::::::::5:58:12::::::::::::::::::::::::::::5:58:17::::::::::::::
озветься в душі золотистим таким промінцем ха ха як лірично вмирати як мало і
5:58:22::::::::::::::::::::::::::::5:58:27::::::::::::::::::::::::::::5:58:33::::::::::::::::::::::::::::5:58:38::::::::::::::
млосно сука як швидко а треба як швидко треба вмирати як швидко і мій саксофон завиє
5:58:43::::::::::::::::::::::::::::5:58:49::::::::::::::::::::::::::::5:58:54::::::::::::::::::::::::::::5:58:59::::::::::::::
туу ду па мпа ра пам па ту ду туу дууу ду ин ту рии м п цти риааа м па руу ли р пі м
5:59:03
Ха хо ху хе
Инца инца
Брум бубум
Дарабами яничари
Инца ту
Тунту ту
Ту ту
Ту ту
Абир абр азіза
Карламантр оше
Інтрубіторум
Тупутум оле
* * *
на годиннику 6:00.
і слава Богу.
це банально, але я дуже радий тому, що нарешті прокинувся .)
