Великий хол старовинного будинку. Тьмяне освітлення, відчинені вікна, вітер піднімає тоненькі фіранки й вносить до кімнати пожовкле листя. Воно літає підлогою. Посередині стоїть круглий стіл, покритий чудернацькою скатертиною, над ним низько звисає величезний абажур й кидає колом світло на стіл. За столом сидять дві жінки. Одна з них дуже стара – Фрау Краге, інша трохи молодша - Хелена. Вони грають у карти.
Фрау Краге: Що сьогодні на вечерю?
Хелена: Як завжди по п’ятницям.
Фрау Краге (дивиться на Хелену поверх окулярів): Ні!
Хелена (посміхається): Так!
Западає тиша. Жінки підкидають карти, ставлячи гроші. Врешті фрау Краге кидає монети в бік Хелени й поволі встає зі свого крісла. Хелена оббігає стіл та допомагає хазяйці підвестись.
Хелена: Не треба розвивати таких швидкостей.
Фрау Краге: Ти уже повністю керуєш моїм життям. (невдоволено) Сьогодні на вечерю буде перчений шпик.
Хелена: Але ж…
Фрау Краге (підвищила голос): Я сказала – шпик. Уперед, готувати. (вказала рукою на кухню)
Хелена: Тоді мені потрібно з’їздити до міста…
Фрау Краге: У мене немає шпику у холодильнику?
Хелена: У вас немає пігулок від нападів гастриту…Який обов’язково дасть про себе знати десь о другій годині ночі.
Фрау Краге (сміється): Так, я розумію, чому ви виграли ту війну. Такими прискіпливими можуть бути лише східняки.
Хелена: А вчора ви казали, що усі біди від китайців (посміхається). Давайте, усе ж таки вівсяночку. Я ж її так гарненько приготую, пальчики оближеш. Вівсяночку, Брітхен, вівсяночку…Лікар сказав вівсянку…
Фрау Краге: …значить у морг..
Хелена не розуміє, що має на увазі фрау Краге.
Хелена (спантеличено): У морг?
Фрау Краге: Та, згадала ту смішну історію, що ти мені розповідала колись. Лікар сказав у морг, значить у морг.
Обидві сміються. Хелена допомагає фрау Краге перейти до канапи, що стоїть недалеко від столу. Вкладає стару, вкриває їй ноги картатим самотканим пледом.
Хелена: Я закрию вікна? ( чекає)
Фрау Краге: Ні!
Хелена: Холодно.
Фрау Краге: Мені й за зачиненими вікнами буде холодно. Вік бере своє.
Хелена (стиха): А мені було б саме в раз (кутається у вовняну кофтину)
Фрау Краге: Що?
Хелена: Добре, кажу, нехай дме. (підбирає листя)
Фрау Краге: Залиш! Мені подобається, як воно шарудить.
Хелена йде готувати вівсянку.
Фрау Краге (собі): Я отак, вляжуся, заплющу очі й згадуватиму. А листячко шепоче мені про те, чого вже не повернеш. Стара зовсім, немічна. Ніколи й подумати не могла, що я Брітта Краге – представниця славетного німецького роду буду доживати свого віку в товаристві руської покоївки.
Хелена (з кухні): Української, фрау Краге. Української, а не руської.
Фрау Краге (до себе): Хіба є різниця?
Хелена (з кухні): Знову дзвонив Густав…( виглядає з-за стіни)
У фрау Краге помітно починають тремтіти руки.
Фрау Краге: Дзвонив Густав? Він завжди дзвонить, коли його фінанси починають…(кричить) Хелено, як ти кажеш – фінанси співають пісні?
Хелена (виходить) Фінанси співають романси.
Фрау Краге (посміхається): Так, так – романси.
Хелена: Це у вас фінанси співають?
Фрау Краге: Боронь боже! У Густава, думаю. Напевно десь за тиждень матимемо нагоду його побачити тут. Дам тобі картку – знімеш зо дві сотні…
Хелена: Та дві сотні йому буде замало.
Фрау Краге: Ти стаєш на його бік? (підводиться на ліктеві) Мало? А за що йому давати більше…За те, що він не навідує тітку, а лише чекає коли та здохне й відкине роги.
Хелена: Копита.
Фрау Краге: Які копита?
Хелена (посміхається, підбиває подушку) Відкине копита, а не роги.
Фрау Краге: Та біс із тим Густавом. (порпається у тумбі, дістає картку) Знімеш п’ятсот. І не думай, що я отак усі йому і віддам. Половину може й підкину, а іншу половину витрачу собі на парфуми. (підвищує голос) Так-так, на парфуми. Куплю щось від Карла Лагерфельда, (з натиском) а мало буде, то зніму ще.
Хелена: От і добре. Не потрібно хвилюватись. У вівторок поїдемо по крамницях. Ой, вівсянка. (побігла до кухні)
Фрау Краге: Добре тобі, Хелено, що ти не багата. Бо коли людина має статки, то й не знає, чи її люблять відверто, а чи за її мідяки. Ти ж пам’ятаєш того базікала – гера Штефана?
Прислухалась. Хелена не відповіла. На кухні загрюкало каструльками.
Фрау Краге: Гер Штефан, старий кульга. Це ж треба було мені його так близько до себе підпустити. Лише Хелена відчула, що він мисливець за багатими старими леді. Самому вже про інші світи думати треба, а він полює. На три роки мене був менший, ручки цілував, усе бігав навколо, щебетав. Добре, що Хелена навела довідки, у нього, виявляється і дружина була й дітей тьма, й усі знали, що він тут вештається.
Хелена вносить тарілочку, з якої йде пара. Кладе на стіл.
Хелена: Ви усе про того Штефана згадуєте?
Фрау Краге: Дивуюсь, як ти його розкусила?
Хелена: А що його кусати? Кажу ж у місті випадково підслухала розмову у магазині. Чоловік розповідав своїй подрузі про батька, який скоро в дзьобику принесе великий куш, розчуливши стару відьму, яка от-от беркицьнеться. Геть імен справжніх не приховували у цій бесіді.
Фрау Краге (сміється, аж заходиться): А я ще й думаю, що він чортове копито, усе в мене довідується, чи не маю я наслідників.
Хелена: Каша! Самі їстимете чи годувати? (іронічно посміхається)
Фрау Краге: Давай сюди цю гидотну.
Хелена застеляє рушничком плед та ставить тарілку. Тим часом дзвонить телефон. Хелена біжить до слухавки.
Фрау Краге: Якщо це Густав – мене немає вдома.
Хелена: Так, скажу, що ви пішли гуляти з черговим кавалером.
Фрау Краге (сміється): Тоді Густав першим відкине роги, чи то..копита.
Хелена: Халльо! Будинок Брітти Краге. Хелена слухає.
Хелена блідне, похитується й всідається на стілець, який підштовхує до себе. Фрау Краге з зацікавленням прислухається до тиші.
Фрау Краге (перелякано): Хто це? Що там?
Хелена (відривається від слухавки): Це до мене.
Фрау Краге: Знову та божевільна подруга. Алекс чи як її там?
Хелена (до Фрау Краге): Син! (у слухавку) Ти не виходив на зв'язок вісім років, сину. Я?…Ні…я задоволена, що ти (сміється крізь сльози). Але ж…Ні-ні, усе добре. (слухає) Чи можна заїхати? (спантеличено) Ти у Берліні? (не може прийти до тями) Я не знаю…Я ж не хазяйка…Сину, не треба так казати, звичайно, я рада…Ну, що ти…(дивиться на фрау Краге. У слухавку) Зачекай. Що? А дорого. Тоді продиктуй мені свій номер, я передзвоню, коли…Так триста сорок шість, двісті сімнадцять тринадцять (нашвидкуруч нишпорить у пошуках олівця. Фрау Краге подає їй свій блокнот та ручку) Алло? Алло. (пише, повторюючи) Двісті сорок шість, двісті сімнадцять…
Кладе слухавку й сидить непорушно, про щось думаючи.
Фрау Краге: Ти у мене вже так довго живеш, а я вперше чую, що у тебе є син. Такій таємничості варто позаздрити (удавано ображається)
Хелена: Я через нього втекла.
Фрау Краге: Фу, як пафосно.
Хелена (гірко): Він з дружиною виписав мене з моєї квартири, де ми жили з чоловіком, а як той помер і трьох років не минуло, як Микола привів у будинок Люсю. От та Люся мене й вижила. Я на той час у одного Сергія Петровича мешкала, щоб не наражатись на побутові сварки, та й любила я його. Він саме в Німеччину забажав їхати на заробітки. А я , як дружина декабриста – подалась за ним. Добре, що мова німецька у мене в кишені.
Фрау Краге: Знаю, знаю – ти була вчителькою. (незадоволено) Мені не надто приємно це чути. Здається, ти звинувачуєш мене, що я експлуатую таку освічену особу не за призначенням. (затуляє вуха) Не хочу нічого чути. До того ж ваша освіта не надто цінується. І вимова в тебе була, як приїхала, жахлива. А зараз мушу визнати – ти справжня німкеня… А тепер про сина докладніше. Розповідай!
Хелена: Та ніби все й розповіла. От, каже, що приїхав на симпозіум. Він у мене науковий співробітник, можливо вже й доктор. Як я його в останнє бачила – кандидатом був. (дивиться благально на Брітту) Проситься у гості.
Фрау Краге: То нехай приходить, мені що.
Хелена (кидається до німкені з обіймами): Яка ти добра, Брітто.
Фрау Краге (відвертається, вдає огиду): Що за телячі ніжності? Припини, Хелено. Я ж тобі не пообіцяла віддати маєток. А радості, ніби ти вступила в права власності.
Олена біжить до телефону й дзвонить.
Хелена: Сину! (посміхається нервово) Привіт знову. Можеш приходити коли тобі заманеться. Ти де зараз? Потсдамер Пляц. Добре. Сідай на убан та їдь до Грюневальде. Таксі? Добре бери таксі. Пиши адресу. (Хелена йде зі слухавкою на кухню)
Фрау Краге зиркаючи, чи покоївка не бачить її встає й швиденько чимчикує до шкатулки, яка стоїть на комоді.
Фрау Краге (до себе): Таксі? По Берліну? Широко! А Хелена платитиме… Знаю я що подібним пройдисвітам треба. Сама не раз обпікалась. (ніжно) Дурна Хелена! Зараз віддасть йому усе, що заробила. Але я цього не допущу.
Фрау Краге виймає з шкатулки паперовий немалий пакунок й кладе до кишені. Заходить щаслива Хелена.
Хелена: О, ти гуляєш?
Фрау Краге: Добре почуваюся – чого ж не пошвендяти. Що готуватимеш для гостя? Вівсянку?
Хелена (посміхається): Перчений шпик. І не для гостя, а для гостей. Коля прийде з колегами.
Фрау Краге: Так сказав?
Хелена: Так сказав.
Дзвоник у двері. Фрау Краге здригається й підтюпцем дріботить до ліжка.
Фрау Краге: Якщо це Густав – я на смертному одрі.
Хелена, несхвально хитаючи головою, йде відчиняти. В дверях з’являється молодий гарно одягнений мужчина, а за ним, соромлячись, заходить маленький дідок.
Хелена: Привіт, Густаве!
Густав (пошепки): Як тітка?
Хелена (награно): Погано.
Густав підбігає до тітки й цілує її опущену з канапи руку. Вона вдає, що непритомна. Хелена роздивляється незнайомого старого, який дробчеться біля дверей.
Хелена (до старого): Прошу! (зачиняє двері)
Густав (театрально кричить): Що з вами, Брітто?
Фрау Краге (вдає знеможену): Я…Хто тут? Густав…рідненький…що ти? Що ти? Не плач.
Густав і не думав плакати, а як тільки тітка про це обмовилась, впав обличчям на її вкриті ковдрою ноги й затрясся усім тілом.
Хелена (не ховаючи сміху): Густаве, я зроблю тобі кави. (йде на кухню) Фрау Краге, можу зробити і вам, якщо ви оклигаєте.
Фрау Краге різко всідається на ліжку, скидаючи з себе голову Густава.
Фрау Краге (бадьоро): Минулося! Сталося диво! Я жива! О, Густаве, привіт, ти чого лежиш на підлозі? (подивилась на діда) А це хто до мене причалапав? Хелено, кого ти до хати впускаєш?
Густав: Брітто, я до вас з відкритою душею, а ви знову за свої перформанси. Це Гуно, мій…е-е-е друг…
Фрау Краге: Маю надію, що ти не гей…
Густав (зашарівся): Тітонько, ви…ви…щось таке як вигадаєте.
Фрау Краге: Дійсно, аби й був геєм, на такого старого не заліз би.
Густав (голосно глитнув): Фрау Краге! Прошу знайомитись, це Гуно – мій друг і разом з тим нотаріус.
Фрау Краге (войовничо): Хелено, неси сюди віник, швидко.
Зіскакує з місця й несеться назустріч Хелені, яка вже вийшла з кухні з віником на довгій ручці.
Гуно: Вельмишановна…
Німкеня б’є мітлою нотаріуса по голові, той з зойками вибігає за двері, за ним Густав.
Густав: Ви збожеволіли, тітонько. Я вимушений буду піднімати це питання на родинному зібранні.
Густав отримує під зад мітлою й тікає, виголошуючи прокльони. Хелена й Фрау Краге сміються.
Фрау Краге (різко обірвавши сміх): Кава!
Хелена: Не можна.
Фрау Краге (слізно): Ти обіцяла.
Хелена: То був елемент вистави.
Фрау Краге: А я добре зіграла?
Хелена: Неперевершено!
Фрау Краге: Заслуговую на «Берлінського ведмедя»?
Хелена: Ще б пак.
Фрау Краге: Тоді кави.
Хелена (зітхнувши): Без кофеїну.
Фрау Краге підстрибує й верещить: «Є-ха!», як техаський ковбой.
Фрау Краге: Так, потрібно прибратись до зустрічі твоїх гостей. Вдягнемось, Хелено, як справжні аристократки. Ти не проти? Щось я сьогодні у гуморі.
Хелена (зважуючи): Давай вдягнемось, чого ж ні. Сина все ж таки зустрічатиму, не кого-небудь.
Фрау Краге: Боляче?
Хелена прискіпливо вдивляється в німкеню.
Хелена: Боляче. Вісім років його не бачила.
Фрау Краге: А я б свого Густава й десять не бачила і то на краще.
Хелена (радісно): Будемо веселитись, фрау Краге!
Жінки починають носитись кімнатами, виходячи на середину в нових шатах, обдивляючись одна одну й ствердно, або негативно метеляючи головами. Хелена між переодяганнями забігає на кухню й з’являється звідти то з каструлею, то з графином, який витирає рушником. Фрау Краге натягає на неї чергову річ, вони вдивляються одна в одну, подеколи заходяться сміхом, якщо якась шляпка надто смішно сидить на хатній робітниці. Фоном йде музика класична, що дисонує з загальними псевдо веселощами. Наприклад, Реквієм. Коли усе закінчено обидві жінки перетягають канапу, на якій нещодавно лежала стара на середину кімнати, щоб вона стояла біля столу й всідаються на неї, склавши руки на колінах.
Фрау Краге (одягнена, як справжня леді, навіть не забула вуаль): Я там тобі наскладала, що маєш вбрати. Йди приводь себе до ладу, щоб твій син побачив тебе у всій красі. Щоб шкрябонуло в нього в поганих нутрощах.
Хелена: Не треба так. Можливо у нього не було можливості…
Фрау Краге: Давай йди! (підпихнула жінку) Патякає. Подивись на годинник.
Хелена (зривається з місця) Ой! Зараз прийде.
Біжить до іншої кімнати звідки чути «А це ще що таке? Ні, я для цього застара. О, Боже, Брітто!!!») Фрау Краге відповідає на ці закиди голосно, а інше говорить тихо.
Фрау Краге: Бідна жінка. Гарує тут, а рідна кровинка про неї й не згадає. А тепер приперлось, маму віднайшло. Дорого каже мені дзвонити. (плює на підлогу й голосно реагує на Хеленині зойки) Вдягай, не викаблучуйся. (тихо) Ще й колег своїх сюди приведе. Скоріш за все повихвалятись. (голосно) Без коментарів, Хелено, бо я ображусь. (тихо) Цікаво, як він виглядає. Хелена казала, що й дружину має. Ота дружина Хелену й вигнала з дому. (голосно) Не гніви мене. (тихо) Загребущі, значить.
Хелена з’являється на очі фрау Краге. На руках золоті браслети, у вухах – старовинні сережки, поверх шовкової блузки – лисяча горжетка, на голові чудернацький капелюшок. Хелена дробчеться на місті й намагається обдивитись себе.
Фрау Краге: Хелено, та ти справжня гранд-дама!
Підводить жінку до дзеркала. Побачивши себе Хелена розправляє плечі, піднімає брови й накладає на уста посмішку.
Хелена: Нічогенько. (закладає волосся, фрау їй допомагає)
Фрау Краге: Він заклякне на місці, кажу тобі.
Хелена (збентежившись): Навіщо? Навіщо його спокушати? Усі ці прикраси…
Фрау Краге: (обнімає Хелену) Дурненька українка.
В двері дзвонять. Хелена спочатку кидається до дверей, тоді біжить назад. Тоді фрау Краге всаджує її на диван, придаючи жінці аристократичну позу.
Фрау Краге (до Хелени): Забудь, що ти робітниця. Більше гордовитості.
Фрау Краге йде відкривати. До холу вайлувато входить сутулий чоловік, а за ним молоденька тендітна жіночка, яка весь час роззирається. Чоловік блеє щось, намагаючись говорити німецькою.
Чоловік: Е-е-е. Іншульігум, фрау. Іх бін зон. Олена Сергійовна зон.
Хелена (зривається з місця та біжить до сина) Колю, сину!
Хелена кидається йому на шию. Син, зиркаючи, на німкеню відсторонює матір.
Коля (сухо): Гутен морген, мамо!
Фрау Краге: Гутн моген? (зневажливо оцінює пару)
Коля кліпає очима й благально дивиться на матір.
Хелена: Ти сказав доброго ранку, а зараз вже вечір. Краще гутн таге.
Коля: Гутн таге! ( простягає руку німкені)
Фрау Краге розвертається та йде до канапи.
Молодичка (пискляво в спину німкені): Гутен таген.
Хелена (молодичці): Добрий вечір! Я – мама Миколи.
Коля: Це моя колега… Тамара.
Тамара: Тамара! (не може відвести очей від браслетів Хелени)
Коля (дивиться на руки матері): Ого!
Хелена: Проходьте. Зараз подамо до столу.
Коля й Тамара проходять, з захопленням обдивляючись покої.
Коля (до Хелени): А ця зовсім по нашому не розуміє?
Хелена (суворо): Ні. (ніжно) А ти постарів.
Коля (зухвало): А ти ні. Бачу добре ти ту прилаштувалась.
Хелена (з викликом): Я тут працюю. (взяла за руку)А ти, сподіваюсь, надовго.
Коля: Завтра їдемо.
Хелена (здригнулась): Завтра?
Коля (не звертаючи уваги на матір, Тамарі): Ти поглянь які хороми.
Тамара: Я тобі заздрю.
Коля: Я й сам собі заздрю.
Хелена (стенаючи плечима): Ну, що ж - до столу?
Коля: Немає коли, ма`. Я ж до тебе у справі.
Хелена: У справі?
Фрау Краге (підводиться з крісла): Кофі махт. (йде на кухню)
Коля: Що вона каже?
Хелена: Що зробить каву. Вона просто дає нам можливість побути вдвох. (дивиться на Тамару)
Тамара: Я піду на двір…(йде)Роздивлюсь машинку. То ваша?
Хелена: Моя…Подарунок від фрау Краге. (до сина)Як там дружина, дочка?
Коля (підсідає до матері): Машина в подарунок? О-го-го! Ти, мамо не думай, що я з Тамарою…Ну, що ми…Ми з Люсею…У нас все окей.
Хелена (запопадливо): Не треба пояснювати. Ти дорослий, що вважаєш за потрібне, те й роби.
Коля (скочив): І не потрібно мене засуджувати. Ти завжди свої вчительські навички використовуєш. Хочеш бути святою? І тут мені носа втерти намагаєшся?
Хелена: Сину, та я ж.
Коля (махнув рукою): Не про це. (подивився на годинник) В мене немає багато часу на сентименти, мамо. Тому не стану тут плести бозна що. Є в тебе для мене гроші, кажи?
Хелена: Гроші?.. Гроші в мене є, звичайно. Я ж вісім років гарую…На квартиру заробляю. Але хіба ж можна отак, з порогу?...
Коля (сичить пошепки, зиркає у бік кухні, куди пішла фрау Краге): Так я й знав, що буде якесь але. Ти поїхала, нічого мені не сказала…зникла на усі ці роки, фактично покинула мене на призволяще, а тепер, коли я тебе знайшов і прошу допомогти, один раз на вісім років, ти кажеш але?
Хелена (без емоцій): Скільки тобі потрібно?
Коля (підсів до матері, гладить її по руці, роздивляється перстень): Що значить, скільки, мамо? Дивачка ти, та й годі. Мені багато не буде, скільки б ти не дала. У мене ж родина. Зараз знаєш як важко там. Кінці з кінцями не зведеш. Хто зна коли я ще зможу вирватись, щоб побачити тебе, рідненька (цілує ручку).
Хелена (сомнамбулічно): То ти хочеш усе?
Коля (зривається з місця): Ти таке верзеш. Усе. Що значить усе? Ти так повертаєш, ніби я хочу тебе обдерти, як липку. (заспокоюється, сідає)
Хелена (хитає головою): Значить не до мене приїхав… Значить усе хочеш.
Коля (патетично): Це вже від тебе залежить, від того, яка ти мати. Знову ж таки задля чого ти тут працюєш? Задля кого? Тобі ж уже нічого не потрібно. Ти тут, як сир у маслі качаєшся. (зневажливо) У золоті вся.
Хелена (тихо): Це не моє.
Коля (підморгнув): Зрозуміло, зрозуміло. На цяцьки я не претендую…хоча могла б онуці передати…
До кімнати заходить Тамара.
Тамара: Фольксваген. Такий, у-у-у-х! (мрійливо) Хто б мені такого подарував… Колю, уже час.
Коля (метушливо): Мамо, давай швидше. Нам вже час.
Тамара робить знаки Колі.
Коля: І ще…е-е-е, ма. (нагинається їй до вуха) Щось Тамарці підкинь. Ну, презентик там якийсь. (вказує поглядом на браслет)
Хелена довгим поглядом вдивляється у сина, тоді переводить його на Тамару, яка дурнувато посміхаючись, стовбичить біля дверей. У цей час до кімнати входить фрау Краге з тацею. На таці чотири чашки з кавою. Тамара скривившись йде до столу. Мовчки п’ють каву. Коля нервує. Хелена дивиться в одну точку, фрау Краге не приховано оглядає прийд. Хелена встає та йде до шкатулки.
Хелена (до сина): Добре. Дам. Усе, що маю. Дійсно, навіщо воно мені?
Фрау Краге (обдивляється присутніх): Вас?
Коля, Тамара й фрау дивляться на Хелену. Вона несе шкатулку до столу. Фрау Краге ледь-ледь посміхається. Хелена сідає за стіл та повільно відкриває шкатулку. Коля хижо заглядає всередину. Тоді насупивши брови переводить погляд на обличчя матері. Вона здивовано вдивляється в середину шкатулки. Тоді перевертає її доверху дном та трусить.
Хелена (по-дитячому): Немає!
Коля (озвіріло): Стара паскуда, вирішила мене принизити? Смієшся наді мною. (дивиться на годинник)
Фрау Краге різко підвелась й вказала на двері, різко виставивши правицю.
Фрау Краге: Геть!
Коля (дивиться на спантеличену Хелену): Стара потвора! (переводить погляд на фрау) Дві старі потвори.
Тамара: Миколцю, що ти?
Коля (до Тамари): Давай, виходь, бачиш, що в мене за мати? Син прийшов до неї по допомогу, а вона йому дулю з маком. (від дверей) Здохнеш тут, я ховати не буду!
У квартирі стає тихо-тихо. Фрау Краге виймає з кишені цупку кипу грошей, що їх взяла з шкатулки й кладе на стіл перед Хеленою. Йде до своєї кімнати.
Фрау Краге: Принесеш мені молоко в ліжко.
Хелена (сомнамбулічно): Звичайно, зараз підігрію.
Коли німкеня зникає, Хелена ніби пробуджується, бачить свої гроші, хапає їх та біжить до дверей. Відчиняє поспіхом та вистрибує назовні. Але за хвильку двері повільно відчиняються, жінка входить назад, метеляючи головою на знак незгоди.
Хелена: Ні, ні, не варто. Він уже все сказав.
Вона віднаходить папір та ручку, сідає щось писати, час від часу прислухаючись чи не кличе фрау Краге. Написавши два листи й перечитавши їх, йде на кухню, звідти заносить молоко хазяйці. Повертаючись сідає на лежанці, довго дивиться на стіл, де лежать гроші, важко зітхає, іноді прикладає руку до грудей. Вкладає листи й гроші до скриньки, ставить її на місце. Тоді лягає, згортається клубочком й засинає. На неї з вікна світить повний місяць, вітер підганяє листочки, що носяться хатою й підкидає наче парус фіранку.
(кінець третьої дії)
