Голова Спілки Художників міста Н-ська Микола Іванович Фарботряс мовчки дивився на художників.
- Івановичу, це неподобство!
-Це, знаєте, суцільне обмеження в правах, – обурювались ті з них, хто найбільш не любив усяких зібрань.
- А може, трохи послухаймо – та додому? – висловлювались інші.
- Правильно - правильно, - підкидав свого драття у багаття, що тільки-но розпалювалось молодий, але так само, як і всі присутні, перспективний художник Остап Мальовидло.
- Товариші! Шановні митці, - почав Фарботряс, - я б хотів припинити ваші, можливо й доцільні докори, та повірте моїм словам, якби не відбулася ця така нечувана подія...
Тут Фарботряс зупинився, зробив паузу і промовив;
- Ми зібралися в неділю – цей день, який ви традиційно присвячуєте відпочинку, бо наш колега Мазюкін Василь, намалював, можна сказати, катастрофічну картину....
Всі художники із зацікавленістю глянули на Василя, що тихенько сидів у кутку приміщення і напружено вивчав підлогу та свої черевики.
- А я що? Я ж –нічого... Мені наснилося, розумієте...
- Мазюкін, і як тобі лиш не соромно? – Фарботряс зробив крок до стільця, на якому під білим шматком матерії і знаходився згаданий шедевр. Голова смикнув матерію рукою і всі побачили картину, останній твір художника Мазюкіна.
Власне на картині було зображено центральну площу їхнього маленького і перспективного як і художник Мальовидло, міста Н-ська. На шедеврі гармонійно співіснували п’ятиповерхові жовті житлові будинки, пам’ятник людині у капелюсі, гастроном, автобусна зупинка, мирні жителі міста. Палітра кольорів – тепла, все пропорційно, виважено. Та все це губилося в тіні величезної, розміром з реактивний літак блакитної свині, по якій з волі автора розповзлися жовті плями. Свиня з задоволенням їла шматок, який ухопила від приміщення, в якому розташовувалася міська рада…
- Ги-ги, - не витримав хтось із присутніх художників.
- Оригінально ... - підкинув свого провокаційного матеріалу у процес, який розпочинався Мальовидло.
- Що, що ти малював, Мазюкін Василь? - продовжив Фарботряс.
- С-свиню.
-А що вийшло?
- Так свиня!
- Блакитна?!
- Ну так!
- Скільки, скільки з тобою можна говорити на цю тему, Мазюкін Василь. Коли ти вже затямиш, що художник повинен бути реалістом, художник повинен бути співаком народного життя, провісником світлого майбутнього. Де, вибач мені, колгоспниця? Де життя народу? А ти –свиню... Та ще й таку! Ну, де, Мазюкін Василь, ти побачив таку велетенську блакитну свиню?
Раптом десь далеко, на околиці міста ніби щось вибухнуло, чим одразу привернуло увагу Фарботряса і компанії. Він злякано замовк і зиркнув на всіх інших.
- О-о –о- й! – зненацька всі присутні в кімнаті художники хвацько підстрибнули мало не до самої стелі. І за мить гепнулися на свої теплі місця.
- О-о-о-й! - знову, як ті птахи, злетіли у повітря. І так декілька разів.
Вверх – вниз. До стелі – на стільці. Організовано, можна сказати - колективно. Цікаво, що в той же час, кожен робив це оригінально, індивідуально. Вище всіх злітав Остап Мальовидло, бо був наймолодший, але вже з претензіями до своїх колег та на світове визнання. Щоправда, і падав він на своє місце першим. Гриць Пензлик стрибав швидше всіх, мабуть тому що таланту було забагато. Брати Чорнобіленько стрибали разом і раділи так, ніби робили це все життя. Степан Відкиньтінь стрибав якось зовсім нетрадиційно, бо мав цупкі руки з довгими пальцями, якими міцно тримався за спинку стільця, що стояв перед ним. То ж у повітря злітали його криві ноги. Сам Фарботряс злітав цілком пристойно, без складних пілотажних фігур, як і личить голові Спілки та таємному агентові КДБ, а потім, слухняно підкоряючись закону тяжіння, прямував на своє місце. Так продовжувалося недовго і зненацька все припинилося.
Всі митці та провісники майбутнього опинилися внизу.
І лише Мальовидло хутко підхопився, підскочив до вікна, розчахнув штори і художники-стрибунці побачили, як там, на центральній площі міста, оточена з усіх сторін кам’яними джунглями, стояла величезна, розміром з реактивний літак блакитна з жовтими плямами свиня..... Одразу стало зрозуміло - хто є винуватцем олімпійських стрибків художників. Хто викликав цей землетрус…
Художники усі разом підскочили до вікна і притиснулися обличчями до скла.
- Гарна яка!
- Така блакитна... наче жива.
В цю мить Фарботряс з жахом думав про те, що чекає їх усіх у майбутньому у випадку релізації творчих задумів художника Мальовидло – намалювати усіх героїв творів Гоголя на величезній яскравій картині…
