Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51016
Рецензій: 95762

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 29495, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '35.174.62.162')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза п*єса на чотири дії

П*єса з КС (продовження)

© NATALKA DOLIAK, 11-06-2011
Дія друга
Вітальня у квартирі  родини Штокке оформлена у стилі хай-тек - мінімальна кількість скляних меблів. З вітальні виходить четверо дверей. Вітальня відгороджена перетинкою  від невеличкої «коморки», де стоїть складений старий диван, поруч з ним картонна велика коробка, залізний торшер. Вікна відчинені, квартирою гуляє вітер, знадвору чути вигуки дітлахів, що граються у дворі. З одних дверей вибігає молода гарна жінка з чималим животиком (вагітна). На ній жахливі вилинялі піжамні штани та заплямована майка. У руках професійна фотокамера. Жінка несеться через вітальню, на півдорозі щось згадує й повертає назад, зникаючи за іншими дверима. З тих самих дверей, з яких з’явилась  вагітна повільно вичовгує гарний статний чоловік у шовковій смугастій піжамі. Він ще сонний, потягається, оглядається, бачить, що нікого немає й швиденько зазирає за перетинку.
Чоловік (ніжно, пошепки): Ка-та-рі-но! Кет!
Бачить, що там нікого. Йде до столу й сідає на нього, метеляючи ногами.
Голос жінки (з-за стіни): Гарольде! Гарольде! Де моя плівка?
Вагітна, нишпорячи поглядом по підлозі, заходить у вітальню.
Гарольд (наспівуючи): Там де завжди…У ванній...Віоло, а де Катаріна?
Віолетта (уїдливо): Там, де завжди, повела нашого сина до садочка.
Гарольд (зістрибує  зі столу): Моя маленька матінко, моя квіточка…(заграє)
Віолетта (відштовхує його): От народжу, тоді…Недовго вже лишилося.
Гарольд (надув губи): Оце так недовго – два місяці.
Віолетта (махає долонею): Дасть Бог раніше роджу. Семимісячні також живуть. А мені це пузо вже набридло..
Гарольд: Мені також.
Віолетта: Ти не бачив моєї плівки?
Гарольд вказує на двері ванної. Жінка йде туди. Звідти кричить.
Віолетта: І як ти усе знаєш?
Гарольд (стиха): Катаріна казала…
Віолетта (виходячи): Що?
Гарольд (ліг на стіл животом донизу): Катаріна вчора мене запитала куди прибрати плівки з ванної…Я порадив не чіпати..
Віолетта: Молодець. (чоломкнула чоловіка у лоба)
Вхідні двері відчинились і до квартири увійшла Катя. Вона розпашіла, чоло вкрите потом. На жінці джинсові  шорти та футболка.
Катя: Морген!
Гарольд (не зводить  із неї погляду): Морген, майн лібе!
Віолетта (виглядає  з-за дверей): Морген, лібе. Як там Віктор?
Катя (говорить повільно, активно жестикулюючи, що має означати, що вона погано знає мову й намагається донести інформацію за допомогою жестів): Віктор дуже гут. Гарний хлопчик. Добре пішов. Не плакав. Каву?
Гарольд (облизує поглядом Катю): Кофі, бітте.
Катя (на ходу): Грін чай, Віоло?
Віолетта (наспівує): Так, і тости бітте.
Катя (наспівує): Бітте-дрітте фрау-мадам.
Гарольд: Що?
Віолетта: Що?
Катя (схаменулась): Айн мінутен, кофі махт.
Гарольд вмикає програвач. Линуть церковні співи у виконанні хору.
Гарольд (до себе): Планую їх запросити наступного місяця на гастролі… (махає головою в такт музиці)
Катя зносить сніданок до столу, Гарольд збирається на роботу, підходячи по черзі то до дружини то до робітниці, аби показати сорочку, чи краватку чи годинник. Вони або затверджують, або показують, що вибір не добрий, або щось поправляють. Віолетта тим часом продовжує щось шукати, також одягаючись на ходу. Чоловік вбирається надто солідно у порівнянні з дружиною. Віолетта на розтягнену футболку за надписом німецькою «Mist» (гній) нацуплює сіру безформну кофтину. Витягнуті на колінах штани разюче контрастують за вишуканими брюками Гарольда. Чоловік довго стоїть біля дзеркала, даючи раду своєму гарному волоссю. Дружина похапцем збирає своє розкуйовджене волосся у пучок.
Катя : Сьогодні спека неможлива. (махає на себе саморобним віялом) Ох, і літо!
Віола (вимикає програвач): Я просила мовний режим.
Катя: Дас іс…Дас…
Гарольд (до дружини): Та нехай говорить. Режим лише коли Віктор з нами. А так і ми практикуватимемо. Бо я вже починаю забувати мову.
Віола: От і добре. Що значить забувати? Ти її й не знав. Тобі було п’ять, як тебе привезли, а мене вже тут народили.
Гарольд: Але ж коріння.
Віола: Забудь. (подумала) Добре, Катаріно, можеш патякати, як тобі заманеться. То кажеш спекотно? (надуває щоки, бо їй жарко, але кофтини з себе не скидає) Допоки ти не сказала, що спекотно, я й не помічала. Сідай з нами.
Катя хоче сісти біля Віолетти
Гарольд: Катаріно, зачини вікна й ввімкни кондиціонер, це не можливо, діти верещать, як скажені.
Катя зачиняє двері, вмикає за допомогою пульта  кондиціонери, у квартирі гуде. Гарольд тим часом зайняв вільне місце біля дружини й вказує Каті на диван біля себе.
Катя: Дякую за запрошення. Я вже снідала.
Катя йде до себе за перетинку. Там прибирає постіль, вкладаючи її до картонної коробки. Сідає на диван, складає у купку власні речі  і довго сидить не зворухнувшись, тоді підходить до вікна й дивиться удалину. Тим часом у вітальні йде розмова.
Гарольд (до дружини): Ти не чула Віктор цієї ночі не плакав?
Віола: Трохи було. Але…Я закрила вуха. (різко) Мені потрібен відпочинок.
Гарольд: Я ж нічого. І як вона його заспокоює?
Віола (тихо): Вона спить біля його ліжечка на підлозі…Замотується у ковдру…Віктор тримає її за руку. Я навіть ревную. (мрійливо) Віктор такий гарнюній.
Гарольд (намащує хліб): Шмаркливий.
Віола: Що ти таке кажеш?
Гарольд: Зранку, як Катаріна завела його до нас у спальню цілуватись…Я його чоломкнув спросоння у ніс… (Гарольд з огидою витирає  губи)
Віола (кричить): Катаріно, у Віктора нежить?
Катя (здригається біля вікна): Трохи. У садочку в усіх. Це нормально.
Гарольд (голосно): Як зранку вестимеш його до нас – вичовпи малому носа.
Віолетта штурхає чоловіка ліктем у бік, стенає плечима.
Гарольд: Ми ж свої…А малий мені всю пику шмарклями обмастив.
Німці спочатку стримуються, а тоді регочуть. Раптом  Віола хапається за живота й повільно сповзає під стіл, вирячивши перелякано очі. Гарольд дивлячись на дружину, думає, що та бавиться й продовжує гиготіти.
Віола (пересилюючи біль): Шайзе, Гарольде, не будь дебілом!
Гарольд (образившись): Майн лібе, я не хочу аби ти мене ображала. Вилазь з-під столу. Досить вже цих вибриків.
Віола (кричить не своїм голосом): Шайзе! О, Майн Гот!
Катя, почувши крики, вибігає зі своєї кімнати.
Катя (заглядає  під стіл, до Гарольда): Почалося?!
Гарольд (розгублено): Почалося?
Віола (шипить): Так, шайзе, почалося, крутило б вами.
Гарольд: Що робило б?
Катя залазить під стіл та намагається виштовхати звідти Віолу.
Катя: Допомагай Гарольде, вона впирається. Віоло, дорогенька, розслабся. Що, що ти відчуваєш?
Віола (гнівно до служниці): Тупа ідіотко! Що я відчуваю? У мене перейми. (вилазить на карачках з-під столу) Збирай давай мені торбу. (до Гарольда) Не стій, як стовп. Роби щось.
Гарольд (нервово): Що?
Катя нашвидкуруч збирає  торбу.
Катя (до Гарольда): Дзвони! Викликай таксі.
Гарольд набирає номер. У нього трусяться руки.
Гарольд (у слухавку): Ніби ще рано… Га? Це я не вам… Пришліть машину, стоп… (кладе слухавку. До Катаріни пошепки): А навіщо таксі, у нас же машини є.
Катя (пошепки): А ти зможеш у такому стані керувати авто?
Гарольд (набирає номер): Таксі на Панков (затуляє вільне  вухо пальцем) Що? Що?
Йде до кімнати Каті, щоб не чути зойків дружини. Сідає на диван,  називає адресу, автоматично  перебираючи  якісь речі на дивані Каті. Витягає гарний мереживний бюстгальтер. Відключається від розмови й роздивляється річ, нюхає й запихає до кишені. Тим часом Віола знову починає верещати. Гарольд вискакує з кімнати Каті, вони разом беруть Віолу попід пахви, Віола відбивається,  а Гарольд не зводить очей з Катаріни. Трійця виходить. Допоки квартира пуста чути дзвінок по телефону.
Автовідповідач: «Добридень, це помешкання найкращої родини в Берліні – ми Гарольд та Віолетта Штокке. На цей момент не можемо підійти до телефону. Залиште своє повідомлення або перетелефонуйте, будь-ласка пізніше. Гарного вам дня.» Йде зумер, після якого чути жіночий голос.
Голос: Віола, привіт, це мама. Як там мій маленький шибеник Віктор? У мене щось барахлить тарілка… Я хотіла тобі запропонувати, коли ти вже будеш народжувати… О, вже видно, видно…Ні, зараза, знову сніжить. Ну, через два місяці…А може трохи раніше…Дорогенька, я хочу бути тобі у нагоді. Я можу забрати малого на декілька днів до себе. На свіжому повітрі воно буде…(пауза) Ой, ні…дорогенька, я передумала… (говорить швидко) Це був якийсь миттєвий спалах…Скоріш за все я не зможу впоратись з Віктором, адже він такий непосидющий. Коли ти була маленькою, мені не було з тобою клопоту…
До квартири заходить Катаріна, вона мигцем підбігає до апарату.
Катя: Фрау Ельке! (дмухає у слухавку) Фрау Ельке! Це… Катаріна… Халльо! Фрау Ельке. (до себе) Не чує, стара кіноманка. Отак завжди, коли нікого немає вона пропонує свою допо… Халльо, фрау Ельке! Віола…е-ее-е. Вже поїхала до лікарні. Хоспіталь, так-так. Бебі старт борн. (Катя кривиться, добираючи слів) Гарольд цузаме, разом із нею. Цузаме Гарольд. Я! Я-я, гут, гут. Окей! Ніхт мафія. (кладе слухавку й голосно видихає повітря) Сказала, що зараз приїде. На якого біса вона тут? Щось про бандитів та мафію плела. В неї в макітрі переплуталось грішне з праведним через ці серіали…
Катя всідається на диван, підпирає руками щоки й замислюється.
Катя: Взагалі вона Елеонора…Але це – велика таємниця. (посміхається) Вийшла заміж за німця, як їй було років двадцять й переїхала сюди. Але то таке (встає) Місяць тому приїздила…То мені довелось няньчити ще й її. Віктора й фрау Ельке. Як їй вдалось виростити трьох дітей? Віолу, Гретту та Пітера. Віола розповідала, що вони коли були малими жили у Африці, у Найробі. Фрау Ельке поперлась туди за черговим коханим, батьком молодшої Віоли. Діти ходили до інтернату, бо у тому закутку, де вони мешкали не було школи, а возитись з малечею щодня за десятки кілометрів ніхто не бажав…
Раптом у шпарині почав провертатись ключ. Катаріна зіскочила з дивану, перелякано забігала квартирою, схопила швабру й стала у позицію бійця, при цьому притуливши долоню до рота, щоб не закричати. Двері поволі відчинились, нагнітаючи страх, що от-от крізь них пройде бандит. Але до квартири заходять Віола й Гарольд.
Катя робить  вигляд, що має мити підлогу.
Катя (здивовано вигукує): Вже? ( кидає швидкий погляд на живіт Віоли)
Гарольд (роздратовано): Вибрики!
Бере свого шкіряного портфеля, який лежить неподалік від Катаріни. При цьому торкається служниці, але так, щоб дружина не помітила й швидко щось шепоче Каті на вухо. Поспіхом йде до дверей, ще раз зиркає у дзеркало й робить Катерині непомітний знак рукою. Поки Гарольд усе це проробляє, Катя стоїть наче вкопана, не може збагнути що робиться, а Віола торохкотить не спиняючись.
Віола (сидить спиною до чоловіка й Катаріни): Я не винна, що у мене почались судоми. Я не можу розрізнити чи це вже пологи, чи просто фальстарт. (капризно) Що ви усі від мене хочете? (загинає пальці) Віктор вимагає ласки й тепла, Гарольд – постійного сексу, мама бажає, аби я завжди слухала її теревені про перебіг подій у черговому серіалі. (зиркнула на Катю) Катаріна – аби я вказувала їй що робити щохвилини.
На цих словах Катаріна ніби прокинулась та почала поратись по хазяйству.
Катя: До речі дзвонила фрау Ельке. Я сказала їй, що ти народжуєш…
Віола (сердито): Навіщо?
Катя: Але ж…
Віола: Маю надію, що вона зараз не приволоче сюди свою підстаркувату дупу…
Дзвінок у двері. Віола багатозначно дивиться на Катаріну й самими лише очима питає хто б це міг бути. З-за дверей чути голос фрау Ельке.
Фрау Ельке (з-за дверей): Катаріно, Катаріно. Відчини, це я – мама Віоли, фрау Ельке. Катаріно! (гамселить кулаками в двері)
Віола (шепоче): Скажи, що мене немає…Що я…
Тікає до Каті в кімнату, кидається на диван та накривається з головою ковдрою, яку дістає з картонної коробки.  Виставляє вухо, аби добре чути.
Катя йде відчиняти. Фрау Ельке влітає до квартири, наче фурія.
Фрау Ельке: Я гналась зі швидкістю сто кілометрів за годину. І це у середмісті Берліну. Я намагалась щонайшвидше дістатись до моєї коханої дочки, а мені не відчиняє якась українка. Це просто неподобство. Що з Віо?
Катя мнеться,  не знає, що сказати.
Катя (активно жестикулює): Віола народжувала, а потім…
Фрау Ельке (незадоволено махає долонею): Я зрозуміла, що ти мені торочиш.
Фрау Ельке підходить до телефонного апарату. Клацає по клавішах.
Фрау Ельке (до себе): Як стерти цей запис? (кричить) Катаріно! Як зробити капут ось цьому. (вмикає останні свої слова на автовідповідачі)
Катя натискає на декілька кнопок, після чого фрау Ельке заспокоюється й вкладається на диван, зневажливо дивиться  на Катю, що стоїть перед нею з ганчіркою у руках.
Фрау Ельке (зверхньо): Кави! (мрійливо) Значить я сьогодні знову стану бабусею?
Катя (з кухні): Найн, фрау Ельке. Віола ніхт кіндер.
Фрау Ельке (до себе): Що меле ця невдаха. Як це ніхт, якщо її Гарольд повіз до лікарні? (до Каті) Її Гарольд повіз? (наголос на «повіз»)
Катя заходить до кімнати з філіжанкою кави. Несе обережно, щоб не пролити на фрау, яка носиться кімнатою.
Катя: Він її вже привіз…
Фрау Ельке (насуплює  підмальовані брови): З кіндером?
Катя: Найн.
Після гнітючої паузи Фрау Ельке починає вдавано голосити.
Фрау Ельке: Я так і знала, що таке станеться-а-а-а! (хилитає головою) Бідолашна ненароджена дитина-а-а-а…
Катя (спиняє її): Ні-ні, не це…Ще рано. Просто рано.(показує жестами) Треба пізніше.
Фрау Ельке (нервово): Я знаю, що рано, умію рахувати… (страшно дивиться на Катю) Де моя дочка? (войовничо йде на служницю)
Катя (зиркає на свою кімнату): Вона е-е-е…пішла гуляти…Так-так – гуляти.
Фрау Ельке починає нишпорити поглядом по квартирі.
Фрау Ельке (по складах): Ти нічого не зробила поганого моїй крихітці?
Катя (знеможено): Боже!
Фрау Ельке (перелякано): А де Віктор?
Катя: Він у садочку, як завжди.
Фрау Ельке (верещить): А де моя дочка?
Катя показує пальцем у бік своєї кімнати й притискає палець до губ.
Фрау Ельке на пальчиках з острахом йде до кімнати, раз по раз озираючись. Зазирає за перетинку. Катя, зітхнувши йде до комори за пилососом та іншим приладдям для прибирання. Фрау Ельке театрально відсахується, закриває очі долонею, побачивши непорушну гору з ковдри. Стара двома руками затискає рота, тоді хреститься й важко дихаючи підходить до Катиного ліжка. Стає на коліна й починає здригатись усім тілом від удаваного  плачу. Вона схиляє голову на ліжко й промовляє: «Моя дитинко, що з тобою зробили ці варвари. Я ж казала, не беріть до хати чужинців…Віолочко!» Жінка одним рухом знімає ковдру й з вереском відскакує у куток.
Фрау Ельке (здивовано): Віоло! Ти жива!
Віола: О! Ма-а-а-мо, ти? А я…тут…задрімала…знаєш. Як справи?
Фрау Ельке (піднімаючись з підлоги): А я…я тут…забігла…Ця дурепа сказала, що ти народжуєш (нервово сміється)
Віола (нервово сміється): Казки…Ти ж бачиш.
Віола животом витісняє маму до дверей, ведучи тим часом із нею невимушену бесіду.
Віола: А що ти хотіла? Телевізор зламався?
Фрау: Та ні усе нормально… давно тебе не бачила…
Віола: Може Віктора забереш?
Фрау: Не зараз…Вже коли ти будеш у лікарні, ймовірно…
Віола: Що там у серіалі?
Фрау (енергійно): У фрау Бельк загинула дочка…
Віола (вдавано): Страхи господні!
Фрау (надто активно): Її вбили…
Віола (іронічно): Вороги?
Фрау (озирнулась на Катю): Покоївка.
Віола (сплеснула в долоні): Боже правий!
Мати вже стоїть біля дверей.
Віола (нашвидкуруч цілує її): Бувай! (виштовхує в плечі) Приходь ще…
Фрау (з-за дверей): Будь обережна…з чужинцями.
Віола зачиняє двері на два замки. Повільно починає присідати, тримаючись за живіт. Беззвучно відкриває рота. Тоді щодуху верещить.
Віола: Шайзе-е-е!!! О майн гот. Знову. Мамо! Ой-й-й!
З-за дверей лунає  стукіт, вірогідно гамселять ногами.
Фрау Ельке (істерично): Вона таки її завалила! Відкрий погань! Катаріно, відчини, негайно!!!
Катя вибігає з кухні, волочучи за собою пилосос за трубу, бачить Віолу на підлозі. Кидає  інструмент, швидко відчиняє двері.
Катя (до фрау Ельке): Дзвоніть у таксі.
Фрау: Я на машині.
Катя: Як ви почуваєтесь?
Фрау: Що за питання? Мені ще рано на той світ.
Віола: Мамо, шайзе, викликай те кляте таксі.
Катя сідає біля Віоли й міцно обнімає її, аби тій стало краще.
Фрау Ельке (у слухавку): Запишіть адресу…(до Каті) Не тисни її. (у слухавку) Я це не вам. І чого б це я вам казала «не тисни її»? Пишіть краще адресу й не патякайте на робочому місті. Панков, штрасе Гнетто, двадцять п’ять, квартира…О боже, я знаю, що квартира не потрібна. Лишень скоріше.(кидає слухавку) Там також якась полячка. Заполонили Берлін, аж по вінця. Даю голову на відсіч, що таксистом виявиться турок.
Йде до дверей. Катя допомагає Віолі підвестись, передає дочку на руки матері, яка відсторонює Катю. Робітниця  подає торбу, що лежить біля дивану й постоявши трохи у відчинених дверях, зачиняє їх. Підходить до телефону.
Катя (дзвонить): Гарольде! Віолу знову повезли. Фрау Ельке. (сміється) Добре, добре. Гут. Окей. Я-я. Я.
Катя дивиться на наручного годинника й дуже швидко починає прибирати, виконує ніби ритуал – усе робить одночасно, соває дивани, перевертає стільці, відповідає на телефонні дзвінки, складає у шафі, перетрушує якесь шмаття, готує, ганяючи кімнатою з рушниками й напівочищеною картоплею, ножами, великими деревяними ложками. Допоки вона це робить, чути її голос. Фоном лірична музика.
Голос: Привіт, дорогий мій Павлушо, привіт мамо! Мені тут добре. Не хвилюйтесь за мене. Лишень важко без вас, любі мої. Але я намагаюся не думати про те, що ми по різні сторони світу. Як прибираю, чи роблю іншу роботу по дому, завжди в голові складаю листа до вас. А ввечері, коли усі повлягаються, почну переносити його на папір. Ти лишень не ображайся Павлику, що мама поїхала від тебе доглядати іншого хлопчика. Мама не любить його так, як тебе. Біля тебе бабуся, вона тебе любить і оберігає. Мамцю, гроші ті, що я вислала в минулому місяці нехай підуть повністю на Пашу, не заощаджуй, витрачай. Маю надію, що за рік, який я собі запланувала тут гарувати, я назбираю вдосталь, щоб ми жили щасливо усі разом. Мене тут усі люблять, поважають, особливо…мама моєї хазяйки…і її чоловік…
Голос уривається, коли до квартири влітає Гарольд.
Гарольд (піднесено): Катаріно!
Стикається з Катею в коридорі. Вона в гумових жовтих рукавицях з пов’язаною хустиною головою. Гарольд несподівано хапає українку в обійми й притискає до себе, важко дихаючи. Катя розгублена, пручається й хоче зняти рукавиці. Віддмухує пасмо волосся, що вибивається з-під хустини.
Гарольд: Курочко! Нарешті! Як я довго чекав, аби торкнутись тебе. От, радів, що зранку Віолу мав відвезти до лікарні.
Катя (виривається): Що ви гер Гарольд? Що це на вас найшло. (задки йде від нього)
Гарольд (накопилив губи): Я думав, це почуття взаємне.
Катя: Яке почуття? У вас дружина, діти.
Гарольд: Чи це може бути на заваді? (одним стрибком опиняється біля Катерини)
Катя: Ви мене лякаєте.
Гарольд: Хіба пристрастю можна налякати?
Катя: пане  Гарольде, я прийшла сюди працювати служницею а не повією.
Гарольд: О-то-то-то-то! Вже й образилась. Та чого ж повією. Якщо хазяїн тебе вподобав…Та буде ще трохи платити за те, чого ти вимушено позбавлена.
Катя (осудливо): Щоб сказав ваш батько…
Гарольд: До чого тут мій батько. Він згорів двадцять років тому. Був п’яний, курив, заснув та й годі. Він і сам був не святим. У нього по всьому Берліну дітей розкидано. Ну, Катаріно, ти  ж не дівчинка…Ну, що тобі втрачати?
Катя: Я піду…Знайду іншу роботу.
Гарольд: Все-все-все…Не чіплятимусь до тебе більше. Все-все-все…Забули. (простягає руку) По рукам?
Катя вагається.
Гарольд: Ну, подумай сама, як можна не закохатись у таку дику красуню? Ну, я тебе лише поцілую, у ручку.
Катя подає йому руку в жовтій гумовій рукавиці. Він ніби навісніє, притягає жінку до себе, цілує скажено, куди втрапить, Катя відбивається, він намагається задерти їй спідницю, волоче до її кімнати, завалює на вузький диван…Намагається зняти свої штани. Катерина скориставшись моментом вибігає й мчить до дверей, які різко відчиняються й мало не вдаривши Катю по лобові впускають фрау Ельке.
Фрау Ельке (з порогу): Боже, боже, вона почала народжувати у тому клятому таксі. Я ж казала, що буде турок. Він ні бельмеса не тямить у німецькій. Так само як і в англійській чи французькій. Я йому парле ву франсе, ду ю спік, а він вибаньчив на мене свої турецькі балухи…
Стара  нервово ходить взад-вперед, не помічаючи у яком стані Катя.
Катя поправляє сукню й пригладжує волосся, зиркаючи на свою кімнату. Гарольд, почувши голос старої,  вкладається під ковдру, так само, як до цього лежала його дружина.
Фрау Ельке: Ти чуєш? Вона народила…Дівчинку…Дуже швидко…ми лише встигли приїхати до лікарні…її взяли на ноші…От, дурепа, не розумієш…Стоїть, як опудало, посеред хати. Кави, давай кави!
Катя: Я…я…я зараз (побігла на кухню)
Фрау Ельке: Усе мушу робити сама. А мені до п’ятої конче необхідно бути вдома.
Дістає мобільник, довго там щось шукає. Нарешті натискає на кнопки, прикладає вухо до слухавки. У кімнаті Каті дзеленчить телефон.
Фрау Ельке (кричить до Катерини): Катаріно, дурна дівко, у тебе там телефон розривається. (до себе) Чого він не бере слухавку, паразит.
Гарольд під ковдрою починає швидко ворушитись, шукаючи свій телефон, який саме й дзвонить.
Фрау Ельке: Катаріно! Та візьми ж того клятого телефона.
Катя (збентежено) Нехай дзвонить…Я не хочу брати.
Фрау Ельке: Тоді я його закрию…він мені заважає (підводиться, щоб йти у кімнату Каті)
Катя кидається перед нею. Й забігає до своєї кімнати. Перед нею стоїть Гарольд, який саме виліз з-під ковдри й приклав свій телефон до вуха.
Гарольд: Халльо! (показує Каті, щоб та йшла)
Фрау Ельке (віднімаючи слухавку від вуха й вслухаючись у тишу в квартирі): Халльо Гарольде?!
Гарольд: Слухаю, Ельке.
Фрау Ельке (вдає радість): Гарольде, у тебе народилась дівчинка. Вітаю.
Гарольд (вдає радість): Боже, як я задоволений.
Фрау Ельке: Їдь додому, я тебе тут чекатиму. Тоді разом подамося до Віоли.
Гарольд (присідає): А я …саме…проїжджаю зараз біля лікарні…можна сказати, що я вже тут…Так що ти їдь сюди…Все…я мушу паркуватись….
Фрау Ельке (прислухаючись до квартири): Добре! (до Каті) У вас тут завжди така луна?
Катя: Луна?
Фрау Ельке (кричить) О-го-го! (прислухається) Луна!
Катя (оговтавшись): Так-так, завжди, особливо після прибирання.
Фрау Ельке (збирається йти): Ти тут усе приготуй. Другу дитячу…Ти ж маєш настанови, ліжечко скласти, вікна помити, штори, килимки, обов’язково познімати павутину… (це фрау Ельке говорить уже спускаючись сходами)
Катя (продовжує перераховувати): Попрасувати дитячі речі, постіль, наклеїти зірочки, прилаштувати світильник, знайти у селлі старі Вікторові пляшечки, продезінфікувати…
Ззаду тихцем підкрадається Гарольд. Ніжно цілує її у шию. Катя здригається й наставивши кулаки розвертається до німця.
Катя: Я битимусь.
Гарольд: Не стану я на тебе кидатись…Але знай – своєю неприступністю ти ще більше мене розпалюєш.
Катя (благально): Ну, навіщо я вам…У вас Віола – така красуня.
Гарольд (сумно): Віола не любить секс…
Катя: Мене це не обходить.
Гарольд: Віола не проти.
Катя: Не проти чого? Ваших походеньок.
Катя йде на кухню й приносить Гарольду чай.  Чоловік непомітно для Каті кладе до чаю пігулку. Вона швидко розчиняється.
Гарольд (як до маленької): Катаріно, Віола сама вказала мені на тебе. Розумієш?
Катя (розкрила рота): Як?
Гарольд: Я спочатку й не думав…Але згодом, коли став до тебе придивлятись…ти мені сподобалась.
Катя: Віола сама?
Гарольд: Наші стосунки з Віолою дуже міцні…Але…секс ніякий. Віола не любить секс…Вона не проти інших жінок…Але …вона хоче знати, хто вони…Іноді я навіть приводив додому. Вона спостерігала… Це їй подобається… Та не бійся ти…Випий ось чаю.
Катя п’є. Гарольд шепоче їй на вушко. За кілька секунд непритомніє.
Гарольд (збуджено): Катаріно! Дівчинко…
Низько схиляється над жінкою. Розстібає верхні ґудзики на сукні. Торкається пальцями. Йде до іншої кімнати, вносить до комірчини Каті штатив, встановлює відеокамеру. Вмикає. На камері світиться червоне світло. Піднімає Катю й несе її до її кімнати. Кладе на диван. Лягає на неї… В квартирі робиться темно.
(кінець другої дії)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Не розуміюся на театрі

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 14-06-2011

Життєво й іронічно...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Саня Сакура, 11-06-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2942090034485 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …