Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46389
Рецензій: 90539

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза п*єса на чотири дії

П*єса з КС

© NATALKA DOLIAK, 09-06-2011

Дійові особи:
Саша-Алекс – тендітна жінка, 45 років. Намагається виглядати значно молодшою. Це їй вдається. Весела та енергійна особа. Колишня танцівниця. Модниця.
Катя-Катаріна – щонайбільше двадцять п’ять років. Висока, схожа на модель, хоча одягається дуже незграбно, завжди з сумним поглядом. Колишня спортсменка.
Олена-Хелена –   елегантна огрядна пані бальзаківського віку. Досконало володіє  німецькою – в минулому вчителька. Вдова.
Толя-Анатоль – коханець Саші, будівельник. Одружений.  Добрий, розважливий, пасивний.
Фрау Брітта Краге – німкеня, аристократка, хазяйка Хелени. Горда. Уїдлива, саркастична, з почуттям гумору.
Густав – молодий племінник фрау Краге. Мисливець за заповітами.
Гуно – підстаркуватий нотаріус.
Коля – син Хелени. Кандидат технічних наук, схожий на мишу немолодий сутулий чоловік.
Тамара – його коханка. Надто гарна,  як для такого чоловіка жіночка, яка нагадує японську статуетку.
Віолетта Штокке – німкеня, російського походження. Молода, приваблива, енергійна, самовпевнена. Фотокореспондент.
Фрау Ельке – мати Віоли, екзальтована пані, яка понад усе цікавиться переглядом мильних опер.
Гарольд Штокке – чоловік Віолетти. Приємної зовнішності, лагідний та добрий чоловік. Імпресаріо.
Петя – п’ятдесятирічний мужчина, приземкуватий, з мужніми рисами обличчя, з почуттям гумору. Одягнений завжди у спортивний костюм. Влаштовує українців на роботу.
Зіна -  дружина Петі, широченька пані, без визначеного віку, завжди щось їсть, ходить виключно в халаті, схожа на продавщицю. Прибиральниця.
Жан – німець, гей, товариш Саші. Він хоч і нетрадиційної орієнтації, зовні це зовсім не видно. Звичайний симпатичний чоловік, щоправда занадто модно вдягнений. Художник.
Франц – товариш Жана, відрізняється від друга лише зростом та кольором волосся. Лікар.
Дія перша
Малогабаритна квартирка у східному Берліні. Обставлена доволі бідно. Картонний комод у кутку, обдертий журнальний столик посеред кімнати, на підлозі ортопедичний матрац з зім’ятою постіллю, нашвидкуруч прикритий картатим пледом, замість шафи величезний вішальник на колесах, на якому висить безліч суконь, та ще й накидано зверху купою одежу. Вікно гарно драпіроване важкою тканиною. Ввімкнене ФМ радіо транслює німецькою. З бокових дверей, потягаючись, виходить Саша. Волосся розкуйовджене, вона у розтягненій футболці й чоловічих сімейних трусах. Довго дивиться на безлад, чухаючись. Раптом по радіо оголошують рок-н-рол у виконанні Елвіса Преслі. Жінка починає танцювати джайв. Доволі професійно. У танці доскакує до приймача й з силою б’є кулаком по клавіші, музика обривається.
Саша (голосно, по-театральному): Гутен морген!
Знеможено падає на матрац.
Саша (закриває очі): Айн мінутен... цвай мінутен…Драй…
Дзвінок у двері.
Саша (голосно з-під пледу): Вас?
З-за дверей несеться  тирада німецькою.
Саша (кричить): Окей! Гут!
За хвилину сідає на імпровізованому ліжку, куйовдить волосся, вдивляється у величезний будильник, що стоїть на підлозі.
Саша: Задовбали! З самого ранку Алекс, Алекс, Алекс, Алекс. Восьма, а вони вже нагадують, щоб вам пусто було. Німчура. Ніби я не знаю, що сьогодні понеділок і треба піднятись до Грети…
Чалапає до вішалки з вбранням, шукає потрібне, попередньо бракуючи зо п’ять суконь та сорочок. Кидає забраковані собі під ноги.
Саша: І коли я у себе поприбираю? Чоботар без чобіт, бляха-муха… Так, що я мала робити? Ага, йти на роботу…Спочатку причесатись.
Шукає  гребінець. Знаходить його під матрацом, попередньо зробивши у кімнаті ще більший розгардіяш. Розчісується.
Саша: А як я не бажаю сьогодні працювати, тоді що? Весна надворі, ну як тут працювати…
Відкриває штори й відчиняє вікно. Дихає на повні груди.
Саша: І чого тут не так пахне, як удома? (зітхає) П’ять років у Берліні, а все не звикну.
Набирає номер по мобільному багато цифр.
Саша (тихо, ніжно): Привіт…Спиш? (дурнувато посміхається) Чого мовчиш? Розкажи мені щось…У…Угу…Максе? (дмухає у слухавку) Максе. (слухає) Я не мовчу, я думаю…І слухаю, як ти дихаєш…(більш приземлено) Ні, йду. Звичайно йду. Треба заробляти…А ти що робив учора? Вже питала? Так питала…але ж ти не відповів…(закусила губу) Орися казала, що ти знову…(заплющує очі, пришкулюється) Чого ти визвірився? Я ж просто питаю…(ображено) Не хочеться, аби я тут гарувала, а ти там – дівкам віддавав (манірно сміється)…Послухай, Максе, (надто строго) я надсилаю гроші не для того, аби ти пив-гуляв…(загрозливо) Зрозумів? Бо припиню…(лагідно) Що ти кажеш? А чого ж відразу не нявкав про любов? У, спав…Зрозуміло…(затулила слухавку) Ну, давай, бреши далі…(іронічно посміхається). На що ти витратив дві тисячі, що минулого місяці надіслала? Що добудував? (скочила на матрац. Волає) Падлюка! Лайно! Я питаю, куди ти мої гроші витрачаєш? Ти маєш будувати наш дім… Що? Мало надсилаю? (оскаженіла) Ще тобі все віддавати??? А ти, давай, мотай сюди й зароби…Не смій кидати трубку, виродок, нічого більше не дам…Розлучусь із тобою…( тримає  телефон перед собою) Давно слід розлучитись, та хіба ж я можу? Я ж підневільна. Гроші мене тримають, ці дурні заробітчанські гроші…Не їду додому роками. Уже п’ять їх насоталось…(затихає, відкидає трубку в куток, продовжує стиха) Перший рік усе мріяла – як додому повернусь… Тоді потяглось, ніби тут і краще видалось. Рік за роком…Рік за роком…(лягає) Ні, не піду сьогодні на роботу. (повзе до телефону. Набирає номер) Халльо, Франсуа! (добирає слів. Виходить погане есперанто) Майн лібе, іх ніхт коме ту ю. Іх бін маляде. (скидає) О, ще до цієї підорви Грети треба піднятись, тож стукала з самого ранку, мабуть учора вечірка була.
Переодягається в  стару темну піжаму, яка заміняє їй робу, бере чималу зв’язку ключів, швабру, пилосос, відро з ганчірками, в яке складає безліч пляшок з побутовою хімією. Абияк заколює волосся, взуває  капці.
Саша (бурмоче): Відколи прошу, Грето, купи собі усе, не можу я волочитись туди-сюди зі своїм…Ні, курва, гроші заощаджує! Завжди до центу усе рахує. Ото вже! (зупиняється)  Так…Де ця клята…(знайшла жовту ганчірку) А ось…(відчиняє вхідні двері) Ой, ще ж…(кладе ще одну пляшку, яку приносить з туалету).
Обдивляється кімнату, речі, що їх повно набрала в руки й нарешті відкриває двері. Там ніс до носу стикається з Анатолієм.
Саша (кричить): Ой! (кидає усе причандалля назад до кімнати, хапається за свою піжаму, ніби вона гола. Присідаючи, задкує від дверей, поспіхом відкидаючи капці й пригладжуючи волосся) Анатоль! Ти що без попередження, я ж…Я ж лише прокинулась (похапцем знімає піжаму й шукає, що їй одягнути).
Анатолій (повільно відчиняє двері): Та я…
Саша (кричить): Ой, не йди ще…
Двері різко  зачиняються. По хвилі знову утворюється шпарина.
Анатолій (іронічно): Шурочко, та я що, не знаю, ким ти працюєш.
Саша вирівнюється, втягує щоки й крокує подіумною ходою до дверей. Вона так і не вдяглась. Крокує  у мереживних ліфчику й трусах.
Саша (не доходячи до дверей): Ким би я не працювала, я знаю, чого варта.  
(З силою відчиняє й знову кидається мов ошпарена до кімнати, прикриваючи руками оголені місця) Ти не сам? Чого ж не попередив? (вовтузиться біля вішалки).
Анатолій: Та це моя родичка…
Саша накинула  шовковий блакитний вигаптуваний  халат.
Саша (голосно): Заходьте, прошу!
До кімнати заходить Анатолій, а за ним гарна висока дівчина, занадто сором’язлива. Саша сидить у  кріслі, закинула одну ногу на іншу.
Саша (манірно): Вибачте, у мене не прибрано. Сьогодні я відпустила покоївку.
Анатолій: Алекс!
Саша (гнівно): Я казала, щоб ти мене називав по-людськи.
Анатолій: Шурочко! (підійшов та поцілував жінку) Це моя дальня родичка.
Саша: Фух! А я думала, ти мені свою дружину привів знайомитись. (голосно сміється  та простягає  руку дівчині) Алекс.
Дівчина: Дуже приємно, Сашо. А я – Катя.
Саша: Взагалі мене всі кличуть Алекс, або Алексіс, на німецький манер. Шурочка я лише для найближчих. (спокусливо дивиться на  Анатолія) І що тебе привело до мене так рано, любчику?
Анатолій: Шурочко, не маю часу - мушу бігти. Ось…родичка…приїхала на заробітки…А її кинули.
Саша: Що за родичка? Яка родичка? Доповідай…
Анатолій, Катя (разом): Далека.
Саша: Це добре, що далека. І що мені із нею робити?
Анатолій: Нехай тут побуде до вечора. А там я їй щось віднайду.
Саша: Подзвони до Петра. Він мене того тижня фрахтував у якусь родину на Панкові.
Анатоль: Та ти що? Удача!!! (швидко йде з квартири)

Саша, не дивлячись на гостю, починає знову вбиратись у піжаму, з якої щойно вискочила.
Саша: Ти тут посидь поки що. Мені треба йти прибирати…Робота, щоб її чорти взяли! Як буде хтось дзвонити – не відповідай…(подумала) Хоча чому б і ні? Ти німецьку знаєш?
Катерина (розмірено): Не так щоб…
Саша: Зрозуміло…Як усі. Тоді підніматимеш слухавку й казатимеш: «Я!» Якщо далі будуть патякати німецькою, клади й більше не бери. А як нашою, то можеш і поговорити…У холодильнику їдло - не соромся. (озирається) Ну, що іще? Та я буду за годину. Гудбай! (за хвильку повертається) І тепер ти не Катя, а Катаріна! (підморгнула)
Катя (собі): Гарно…Катаріна…
Катя піднімає з підлоги халат. Озирається. Береться  за прибирання. Застелює  ліжко, складає  одежу, розвішуючи її на плічки. Вмикає  радіо.  Повторює  почуті слова. Дзвонить  телефон на столику. Катя не наважується взяти слухавку. Врешті бере.
Катя (з острахом): Я! (вслухається. посміхається) Алекс, це ти?! Ні, ніхто. Так. Добре. (шукає щось) Де? Ага! Так. Знайшла (тримає у руці записник) Так! Хелена? Добре. Петро, ага ( олівчиком, що був у записнику підкреслює віднайдені імена) Анатоль…Наш Толик? Добре. Зрозуміла. (радісно) Окей. А я тут приби… Алло! Алло! Тю, поклала слухавку.
Катя набирає потрібний номер.
Катя: Алло! Добрий день. Це Петро? Я дзвоню від імені Алекс. А-а-а-а…Так, так. Анатоль вам уже дзвонив? Так, я Катя…Катаріна (сміється) Алексіс просила передати, аби ви з дружиною приходили увечері до неї на паті. Казала – нічого не треба, усе є. Казала у Грети були гості. Ви зрозуміли? (посміхається) А я не дуже. Добре, тоді й поговоримо. Чюс! (набирає інший номер) Толю, це я. Шурочка сказала, щоб ввечері приходив…Добре…(новий номер) Халльо! Халльо! (закладає слухавку, до себе) Якась німкеня. Фрау Хелена? Я? Дас іс…Іх бін…Ой, мамцю…(вслухається) Так! (здивовано)  Так! Ой, а я думала, що ви німкеня. Так добре говорите. Мене звати Катя. Я дзвоню вам від імені Алекс…(весело) Так. Так. Вона просила передати, щоб ви приходили сьогодні до неї увечері на посиденьки. Я? (сумно) Я тут лише місяць. Працювала в одних, та вони мені не заплатили…Ось тепер Шура мені допоможе…Через Анатолія…Він мій родич…Маминого брата дружини племінник…Щось таке. (продовжує прибирати) Ні, не заміжня…У мене синочок (фальцетом) – Павлик. Ні, не буду. Не плакатиму. (стискає губи)  Просто сумую…І я з вами рада. З тобою? Гаразд, давай на ти. А чому Хелена? Олена? (сміється) А я тепер Катаріна…Гарно! Мені також подобається. Га? Добре! До зустрічі. На все добре, бувай… Так, з Херсону, а ви…а ти? Луцьк…(слухає) Скоро дев’ять років? Боже! Ні, я лише на рік, у мене план…План, кажу, заробити п’ять тисяч, для Павлика. Більше не треба…Ні, ні…Не буду…Ностальгую…Лише місяць, а уже ностальгую…(затихає)  Добре, не буду…Добре. Бувай! До вечора, Хелено! (кладе слухавку) Дев’ять років. Ого! Напевно, дітей немає, от і…
До квартири залітає Алекс, вона вся в «милі», пробігає повз Катаріну, в руках тримає відро. З відра нашвидкуруч виставляє на стіл наїдки, запаковані у фольгу та напівпорожні  пляшки з напоями.
Саша (по-діловому): Так! (дістає графин) Це зливаємо. Зробимо коктейль (зливає) Тут кролик…Поклади усе до холодильника…Тут гуся… ні, не гусяча…(нюхає) ні тут…салат…бач протікає…гусяча печінка ось де…(дістає з кишені відкриту баночку з оливками) Обережно, щоб не пролилось…Усім подзвонила? Добре…(дивиться навкруги) О! Молодець, прибираєш…Не дарма я покоївку відпустила. Давай, давай, арбайтен. (вибігає з квартири)
Катя відносить провіант на кухню. Повертається й читає написи на пляшках. Відносить пляшки до сміттєвого відра. Підмітає щіткою з довгою ручкою.
Катя: Не зручно… Віником куди краще…
Обмітаючи навколо ліжка, вигрібає на середину кімнати рожевий фалоімітатор. Довго дивиться на нього, оглядаючись, чи не йде хазяйка, тоді присідає й роздивляється ближче. Потому бере з журнального столика олівчик та ним перевертає річ.
Катя: Тю! А я думала живий. (по-дитячому шкіриться, бере двома пальцями його й відносить на те місце, звідки вигребла, акуратно прикриваючи краєчком картатого пледа.) Буржуазія, йоксель-моксель…Хоча краще так, ніж шукати аби кого…Принаймні від цього незапланованих дітей не буде…(сідає, знеможено склавши  руки на колінах) Павлик мій, Павлик. Як ти там, без мами… Маленький мій безбатченко... А тепер ще й безмамченко.
Катя йде до сумки й дістає звідти фотографію, цілує  її, кладе  на стіл. Збирає зі столу ліфчик, розкидані рекламні буклети, обгортки від цукерок, попільничку з недопалками.
Саша (з порогу вигукує, аж Катя здригається): Все! Впоралась. Мені треба нобелівську премію дати за швидкісне прибирання. І зауваж, те, що я все роблю напрочуд швидко, не позначається на якості. Бо є такі курви, приїдуть влаштуються на роботу. Спочатку беруться гарувати на славу, а тоді ляжуть під хазяїна, нехай навіть у нього й дружина є і кагал дітей, та й заробляють. (прискіпливо дивиться  на Катерину) Маю надію, ти не така?
Катя: Мені швидше б заробити й тікати звідси. У мене Паша.
Саша: А у мене Максимко. Подумаєш. Паша. Ти, подруго, не надто їм довіряй, тим Пашам-Васям. Допоки ми тут спину гнемо, вони там насамоті не лишаються…
Катя сміється, затуляючи рота долонею.
Саша (уїдливо): Лише не треба думати, що твій не такий, як усі…Он, Анатоль, дружину має, а зі мною кохання крутить. Але заміж не кличе…Я й сама не хочу…
Задумалась. Катя продовжує посміхатись.
Саша (нервово):Чого шкіришся?
Катя: Та Павлик маленький…Синочок…П’ять років. (переборює  сльози)
Саша (незадоволено): От, так відразу і ревти. Добре, що в мене немає дітей… (задумалась) Не було, немає і не буде… (стала серйозною) Щаслива ти дівко, у тебе є Пашуня…
Жінки починають плакати, не спиняючись робити свою роботу. Катя витирає ганчіркою пилюку, Саша розкладаючи знаряддя праці, що принесла з собою від Грети.  Спочатку плачуть  тихенько, тоді доходять до того, що, перекрикують  пісню, що лине з програвача)
Саша зривається з місця у шаленому танку. Скаче, розмазуючи сльози по обличчю.
Саша (вдаючи веселощі): А я…весела танцівниця…П’ять років уже шкварю тут берлінський джайв…(робить карколомний трюк) Уха! І не плачу! (голосно сміється). Опа! (підстрибує)  І не хочу повертатись…Мені тут подобається. Ну, і нехай прибиральниця, що мені до того…Ну, і що, що вдома була заслуженим тренером зі спортивного танцю…Хто мені за то платив? Як я жила? Від дитини позбавилась…Ха-ха-ха…Чоловік казав, за що її годувати? Ха-ха-ха…А тепер танцюю в своє задоволення, живу – сама собі хазяйка, заробляю…
Саша,  мов  підкошена,  падає на ліжко й розкинувши руки лежить не поворухнувшись.  Дивиться  у стелю. Катя споглядає за усім. Сльози висихають самі по собі.
Катя: Ти полежи (вкриває Сашу) А я посиджу… (вимикає  радіо).
У кімнаті чути лише цокання годинника. Жінки дивляться не змигнувши удалину.
Голос Каті (ніжно): Привіт, любий мій синочку…Пише тобі твоя мама…У мене все добре…Лише сумую за тобою…Але скоро…
На голос Каті накладається голос Саші.
Голос Саші (різко) : Але скоро усе це припиниться…Я приїду й розлучуся з тобою…Більше не питимеш із мене кров…Навіщо ти так робиш? Чому не покличеш мене…
Голос Каті: …покличеш мене, дивлячись на небо, перед тим як лягти спатки, а я тобі приснюсь. Ніби ми з тобою танцюємо й веселимося…
Голос Саші: …ми тут танцюємо й веселимося, ти думаєш…Та ми, жінки тут спину гнемо, здоров’я своє втрачаємо, аби вам там добре було…
Голос Каті: …добре було, коли мама була поряд з тобою…Але я не на довго…у наступному році…
Голос Саші: …у наступному році буде п’ять, як я тут, мені сорок шість років…
Голос Каті: …шість років відзначатимемо разом. Мама привезе тобі на день народження подарунків багато-багато…
Голос Саші:…багато-багато дівок, вина та боргів. Кажуть ти півхати у карти програв, чи люди брешуть?
Голос Каті: люди брешуть, що мама тебе покинула назавжди…
Голос Саші:…назавжди здається я тут залишусь…
Голос Каті: Твоя гастарбайтерка…
Голос Саші: Твоя гастарбайтерка…
Голос Каті: Катаріна.
Голос Саші: Алексіс.
Катя: Що?
Саша: Що? (ніби прокидаються від сну) Уже п’ята. Боже, як день сплив.
Саша випорпується з-під пледу, акуратно застеляє його, помічає, що Катя дивиться на те місце, де заховано фалоімітатора. Іронічно примруживши очі, хвацько виймає прибор і наставляє  на Катю, як пістолет. Починає ганятись за дівчиною по кімнаті. Вони голосно сміються.
Катя (соромиться): Нащо воно тобі?
Саша (грайливо): Нада!
Катя (пирскає): Даси поносити?
Саша: А ти відбий його у мене.
Регочуть, хапаючись за животи.
Саша (відсміявшись): Ой, це я поцупила у одного кадра… У цій сімейці усенька хата в таких. (виправдовується) Ти не подумай, я ним не користуюсь… Просто смішно стало.
Катя: Це ж треба. А я як побачила, подумала справжній…
Саша: Ага… Шурочка, чоловікам відрізає причандалля й складає під ліжко…
Дзвінок у двері.
Саша (автоматично): Заходьте, відчинено!
До кімнати заходить товстенька  жінка. Гостя закриває долонями очі. Саша схаменулась та сховала предмет.
Саша: Зіно, усе, можеш дивитись. Тобі щось привиділось? Привіт.
Зіна: Привіт. Ти у гості запрошувала?
Саша: На шосту.
Зіна: То мені піти погуляти до шостої?
Саша (серйозно): Погуляй!
Зіна надула губки, дропчеться, не знає що робити. Катя перелякано  дивиться то на Сашу то на Зіну.
Саша: Боже! Які ви всі суворі, та я жартую…
Зіна (видихає  повітря з легенів): Ну, ти артистка, Сашко. Весь час мене дуриш.
Зіна знімає легкого плаща. Під ним «совєтський» халат в жахливі ромашки. Йде на кухню.
Саша (їй у спину): Тебе обдуриш. Сама кого хоч круг пальця обведеш.
Зіна (з кухні): І кого ж  це?
Саша: А де Петро? Він нам потрібен.
Зіна (з’являється зі шматком буженини у роті): Зайшов до супермаркету. Не можу, каже, у гості з порожніми руками йти. Та хіба ж ми чужі? Ми ж земляки. У тебе он повний холодильник, чого ще витрачатись? (вказує бужениною на Катю) А це хто?
Саша: Родичка…Працювати хоче. Катериною кличуть.
Катя хоче привітатись, але Зіна відводить від неї погляд.
Зіна (осудливо): Скоро вже самі українці в Берліні житимуть. Їдуть і їдуть, наче їм тут медом намащено…
Саша: А тобі, ховрашок, від цього немає зиску…
Зіна (здивовано): А мені що до цього, їдуть то й їдуть…
Саша: Припини вдавати з себе янгола …Дереш три шкури з нас, бідних…
Зіна: Та хіба ж я деру? (по-змовницьки) Петро!
Саша (відсторонила Зіну): Аби не ти Петро брав би вдвічі менше. Раніше так і було – шістсот, і то люди могли віддати, як почнуть працювати. А ти як тут з’явилась – нові правила. Тисяча й усе до початку роботи.
Зіна: Ти що профспілка?
Саша: Та нє. Просто попередити хочу - конкурентів маєте.
Зіна (підскочила): Звідки інформація?
Саша (вказала на Катю): Людину влаштували, гроші взяли…(до Каті) Скільки?
Катя: Чотириста…Доларів.
Саша (регоче): То хіба ж це ціна? Того й нарвалась на покидьків.
Катя: Вони сказали, що усе буде добре. А я три тижні в якомусь гаражі жила ще з десятком таких самих…десь за містом…Шпанді.
Зіна: Шпандау.
Катя: Так. Ми мали ягоди збирати.
Зіна: Ясно. Це Сєньчині справи. Він, падлюка, й Петрові пропонував… Але…
До кімнати входить  без стуку Петро з кількома паперовими пакетами в руках.
Зіна: О, Петю, а ми оце про тебе згадали.
Петро: Візьміть, баби, оце.
Зіна кидається  до чоловіка.
Саша (стиха): Хто баба нехай і бере. (до Петра) Ну, привіт, любове моя.
Петро (розплився  у посмішці): А ти усе молодшаєш.
Саша: Невже за тих два тижні, що не бачились так помолодшала?
Обнялись, поцілувались, як добрі знайомі. Саша легенько торкнулась до лоба чоловіка кулаком. Петро, ніби виконуючи якийсь ритуал, зробив вигляд, що корчиться від болю. Обоє сміються.
Петро: Піду до Зінки, бо зараз перетрубить усе, що приніс. (пішов за дружиною до кухні, вже звідти) Хоч не хоч – варитиму борщ…
Катя (зацікавлено): Чому він так зробив? (повторила жест)
Саша: Як я сюди приїхала (говорить тихо, аби з кухні її не почули), Петро до мене залицявся. Це маючи на батьківщині таку гарну дружину, як Зіночка…. Ну, як залицявся? Не так, щоб там подарунки дарував, чи в кіно водив…А відразу у ліжко потяг…А було це коли він працював садівником у однієї фрау, яка мала діточок… Петя мене туди, значить, привів, як нікого вдома не було й давай ґвалтувати…Мені під руку дитячий молоточок потрапив... Ну, такий невеличкий (пирснула), але дерев’яний, міцний. Придивись потому уважніше, у нього там гуля на лобі…не минається…(до Зіни, яка з’явилась у дверях) Ну, що? Не все поїла, товстушко? А чого це ти у халаті, ти ж у гості прийшла. Тут культурні люди зібрались. (вказала на Катю)
Зіна: Тобі зустрічати гостей у піжамі можна, а мені в халаті зась?
Саша (злякано): Ой, господи боже мій. Зараз виправимо.
Саша побігла до вбиральні. У кімнаті лишились Зіна й Катя. Зіна нахабно роздивляється  молодицю зі всіх боків. Катя нітиться  та сідає  спочатку на матрац, а тоді, пересідає до столу.
Зіна: Ой, як же ти працюватимеш, така худесенька?
Катя: Я сильна…Спортом займалась…
Зіна: Ага..ага.. спортом, зрозуміло.
Катя (виправдовуючись): Я працьовита…
Зіна ( пошепки): Для тебе є чистіша робота… з високими заробітками…
Катя (радіє): Я готова…Митиму, прибиратиму зранку до ночі.
Зіна (витягає з кишені печиво): Цього не треба…
Зіна багатозначно дивиться на дівчину, підморгує їй та спокусливо кусає печиво.
Катя (різко): Таке мені не підходить.
Саша (кричить з вбиральні): Не слухай Зінку, Катаріно. Вона усім таке пропонує.
Зіна (до Каті): Нє, то нє…За запит грошей не беруть… Як ти до нас…На довго?
Катя: Лише на рік.. Не більше. У мене син вдома. Йому до першого класу скоро.
Зіна (голосно): Петю, їй лише на рік. Саме те, що треба.
Петя (вийшов із кухні, витирає  руки об рушник): Добре, тоді поговоримо. За стіл сядемо й вирішимо усі питання. (спиняє погляд на Каті) Ох, гарна дівка!
Зіна (осудливо): Петро!
Петро: Зінуля! (бере під козирок та ляскає  дружину по цупкому задку) Я весь ваш!
Саша з’являється на очі іншим. Вона переодяглась. Змінились манери й навіть голос. Саша вдягнена за останньою європейською модою, на височенних підборах, з акуратною зачіскою та помірним макіяжем. Від ранкової Саші не лишилось і сліду.
Саша (солодко): Ніхто на твого Петра не зазіхає, Зіночко, так що заспокойся.
Петя (захоплено): Вау, ну ти фрау, їй-бо. От, дивись, Зіночко-корзиночко, як себе виносити треба.
Зіна (остовпіла): Кінозвєзда!
Катя (захоплено): Ого, оце перетворення!
Саша (манірно): Досить вже на мене витріщатись. Зараз дочекаємось…
Дзвоник у двері.
Саша (радіє): … Вже дочекались. (декламує) Анатоль, моє кохання!
Йде  до дверей, простягнувши вперед руки. Відчиняє,  по-театральному обнімає  спантеличеного чоловіка. Цілує, відставивши ніжку назад.
Саша (вийшовши з образу): Не бійся, це я жартую. Сідаймо, панове. Будемо вирішувати ділові питання, пити-їсти з чужого столу. (офіційно) Засідання української діаспори у Берліні оголошую відкритим.
Зіна: Ну не може вона без цього.
Петя: Сиди й мовчи.
Катя (плескає в долоні): А мені подобається.
Анатолій: Я останній чи що?
Саша: Зараз Олена прийде. Як завжди запізнюється. З Грюневальде не доїде ніяк (до Каті) Ти ж їй дзвонила?
Катя: Так…Я з нею говорила, така чемна дівчина.
Усі загиготіли. Катя роззирнулась довкола не розуміючи, чим викликала таку реакцію.
Катя: Вона не чемна?
Знову сміх.
Голос з-за дверей: Відчиняйтеся-відкривайтеся, ваша мама прийшла, молочка принесла.
Анатолій кидається  відчиняти. До кімнати заходить гарно вбрана  літня жінка.
Саша: А ось і наша чемна дівчинка. Ах, ти ж дівчисько, ти чому запізнюєшся? (обнімається з гостею)
Олена: Що це ви, пані, мене так величаєте?
Саша: Та це не я. Ось, прошу знайомитись Катаріна. Вона щойно тебе так назвала – чемною дівчиною.
Катя: Я думала…Такий голос…Я просто…Вибачте…
Олена: От, маєш, відразу й вибачте, а телефоном ніби на «ти» перейшли.
Катя: Я ж не знала…
Саша: Тепер знатимеш. Але від того наша Хелена не стане гіршою.
Олена: І переходимо знову на «ти», у Німеччині ми всі «ти».
Анатоль: От, тепер, наливаймо!
Усі підставляють келихи.
(кінець першої дії)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія Позняк, 11-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 10-06-2011

Чудова частина.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Саня Сакура, 09-06-2011

Зичу, аби п"єса

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 09-06-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48667097091675 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …