Спокійне лагідне сонце щедро ллє своє життєдайне тепло на землю. Початок червня, і земля, ніби юна красуня-дівчина. Зелень яскрава й соковита. Повітря, особливо в надвечір'я, п'янить своїми духмяними пахощами. Ніби чиясь рука наповнила ними все навколо до краю, по самі вінця: "Насолоджуйтесь, радійте, шануйтеся!".
Подвір'я немов усміхнене обличчя. Пекучим яскравим полум'ям палахкотять маки. Вони такі великі, що здається, це не квіти, а величезні блюдця. А ось до однієї летить бджола. Вона залітає всередину маківки, а там - справжнє диво. Розглядаєш квітку, і немає межі подиву й захопленню, бо вона - це сама довершеність, витонченість і досконалість. Який митець може зрівнятися з природою в її майстерності й неперевершеній фантазії!
Під парканом милують око розкішні півонії. Гнучкі пагони не можуть утримати пишні квітки, і вони нахилили свої обважнілі голівки до землі.
А ось підростають настурції, чорнобривці, айстри. Скоро-скоро вони розквітнуть і теж будуть посміхатися сонцю. Краплинки роси на листочках настурцій будуть схожі на живі срібні кульки. Доторкнешся пальцем до листочка - і кулька вмить відреагує. Тріпотливо засяє кольорами веселки, заметушиться, покотиться, впаде на землю, а там перетвориться на малесеньку, ледь-ледь помітну вологу плямку.
У куточку пишається кущ любистку. Він стриманий і гордий, але це поки не виявиш до нього своєї прихильності. А от візьмеш його листочок, потреш пальцями, і він обдарує тебе своїм терпким, ні з чим незрівнянним запахом. Підсвідомо відчуваєш, що він таїть у собі і спогади сивої минувшини, і сьогодення. Але все-таки, мабуть, у ньому більше від давнини, тож споглядає він всі наші щоденні клопоти з погляду вічності, а тому з мудрою поблажливістю й розумінням.
Турботлива мама-квочка навчає своїх малят житейських премудростей. А вони, наслідуючи матусю, кумедно чиркотять по землі своїми тонюсінькими лапками. Такі собі пухнасті клубочки з крильцями-пелюсточками.
Кіт Мишко лежить під кущиком конвалії і ніби спить. Проте одне око, вузеньке, як щілинка, пильно стежить за курчатами. Я піднімаю палець і сварюся на нього. Він широко розплющує жовті очі й уважно дивиться на мене, але, я знаю, що думає він про своє, котяче.
Під вікном затишно вмостився кущ бузини. Білі, схожі на парасольки суцвіття заглядають у шибку. Пробігає легенький вітерець, і від його подиху вони починають плавно погойдуватись, ведучи повільний, спокійний танок у ритмі "Мелодії" Рубінштейна. Moderato ... Думки теж починають текти спокійно, розмірено, далеко від буденного нервового життя. Пораєшся по господарству, а око раз по раз зачіпається за цю красу. Хочеться увібрати її всю, досхочу напитися, запам'ятати.
І раптом зринає думка: "А, може, оці земні, такі доступні миттєвості і є щастям? " Тоді навіщо шукати чогось далекого, примарного й недосяжного? Ось воно! Бери його руками, доторкайся, вдихай на повні груди, милуйся і, якщо хочеш бути щасливим, то будь ним!
2008 р.
