Щоб зі мною не траплялося, з якої б ноги я не вставав щоранку зі свого ліжка, я завжди лишаюсь відданим собі. Це допомагає. Особливо тоді, коли життя тільки і шукає слушної нагоди, щоб поставити тебе в одну непристойну позицію і зробити боляче. Що матиме безліч негативних наслідків. Якщо людина не хоче миритися з таким станом речей у життєвому просторі, вона міняється роллю з життям. Яким би воно абстрактним не було…
Плин мого існування в цій реальності вимагає від мене бути сильним. Причому сила ця має носити переважно морально-духовний характер. Її пріоритетність не викликає сумнівів навіть в масах, для яких мораль та духовність існують лише на вербальному рівні, залишаючись в повітрі у вигляді не завжди зрозумілих слів. Але як завжди, все зводиться до стандартів, шаблонів і налагоджених схем у сприйняття моралі та духу як такого.
Я ж намагаюся бути собою. Навіть тоді, коли твоє єство заміняє твоя голограма ( матеріально-духовне «Я» з тим ж обличчям), створена світом. Суперечки з самим собою можуть довести людину до глибокого божевілля. Але тим не менше, щоб бути відданим собі, потрібно вбити у своїй свідомості оте штучне.
Ясна річ, як би ти не хотів відірватися від всього того, що є поза тобою і є тим штучним, цілком і повністю цього зробити не вдасться. Тебе тримає сім’я, навчальний заклад, суспільство, влада, цивілізація, і більш за все релігія – майже природна реакція на свої страхи перед невідомим.
Спілкування з найрізноманітнішими людьми, якими б вони хорошими не були і як би щиро вони не посміхалися, підказує мені – нікому ця філософія боротьби з «уявним ворогом» (так вважається) не потрібна. Радше боротися з владою, з наглістю національних меншин… Все це потрібно, аби тільки приносило потрібні результати.
Проте найактуальнішою боротьбою є боротьба з самим собою. Це банально, але для того, щоб зробити світ кращим, потрібно почати з себе. Прикро, але пишучи про подібне, навіть я зважаю на масові стереотипи. Хе!
Але все, щоб ти не робив, не говорив, як би не мовчав, суспільство оцінить тебе через призму свого віковічного досвіду, який ні в якому разі не можна критикувати, чи тим паче заперечувати його значимість. Я ж хочу дистанціюватися від нього, хоча він і закладений в людині в крові. Тому і пишу про боротьбу з собою, як би це парадоксально не звучало.
Інша справа, що нікому ця боротьба не потрібна. Бо немає тієї мети, яка є в мене. Хоча внутрішньо я настільки занархізована особистість, що задаватися певними планами на майбутнє – це якось не по мені.
Кожен живе у власноруч оздобленій, але від того не менш стандартній клітці. Почувається там комфортно. Все, що за її стінами в силу власної невизначеності є непотрібним. Більшого людям і не потрібно. Все й так добре.
Чомусь мені цього мало. І я шукаю. Втрачаючи знаходжу і впевнений, що за лінією горизонту непізнаного є те, що знищить голограми і поверне людей до їх справжньої сутності.
*** СТАРТУЄМО***
