Пам’ятає себе п’ятирічною. Лялька, мотана з ряднини. З головою, напханою пшоном. Ніяк не хотіла їсти. «От вперта», - сердилася, - Їж, кажу тобі, а то пожалкуєш».
Як у воду дивилася. Не стало їжі.
Потім не стало ляльки...
На розі сиділо циганча і просило. Дала яблуко. Глянуло, відкусило, скривившись, кинуло на землю.
Відколи пам’ятала себе, завше хотіла нагодувати.
Марія сьогодні знов причовгала до парку.
Зкоцюрбленими, покрученими артритом пальцями дробила сухий хліб:
- Їжте, їжте, мої маненькі...
