Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46973
Рецензій: 91382

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Фарбований світ

© Тала Владмирова, 01-06-2011
Іванка знає: вона колись стане художницею. Дівчинка знала це завжди, навіть коли ще була зовсім писклям.
Саме тому в дитсадку вона зненавиділа акварельні фарби й заняття з малювання. Фарби – то дурниці, знущання.
Ось гляньте: листочок для малювання у садку дають зовсім крихітний, десь із півальбомного, а тих кольорових ґудзиків у коробці фарб – шість, ну, інколи десять.
А навколо – тисячі відтінків! І кожен із них намагається впасти хоч комусь в очі, затулити собою інші; зробити все, аби люди звернули увагу саме на нього. Бо інакше кольори блякнуть і зникають. Якщо ж зникнуть усі кольори – то все стане сірим-сірим.
А це – страшно: жити у сірому світі.
***
Іванка добре це знає. Бо інколи їй сниться страшний-страшний сон.
Ніби навколо усе – кольору бруду. І вона сама, і її будинок, і трава під ногами, і люди навколо. І так буде завжди.
Навіть неуважні дорослі у тому сні налякані. Вони намагаються замастити тьмяні стіни будинків яскравими червоними чи зеленими фарбами, аби лише ті не були такими сірими. Натягти барвистий одяг. Наклеїти скрізь великі афіші. Усе дарма – за мить яскраві спалахи розчиняються у безкольорності.
Тоді у сірому небі з’являється такий самий літак. Іванка точно знає, що буде далі: люди вирішили розбризкати фарбу зверху, щоб у кольорах веселки  захлинулася ота сірість.
І ще, вона точно знає: так буде лише гірше. Кольори не призначені для того, би когось вбивати. Вони не забажають бути вбивцями, навіть сірості, з якоїсь колись дуже-дуже давно народилися.  Тож краще зникнуть назавжди…
***
Дівчинка прокидається. Мить намагаючись виплюнути кляп безгучного крику, що намертво забиває горлянку.
Добре, що під її вікном ліхтар. Світла від нього небагато. Але досить, щоб зрозуміти: ковдра – у червоно-чорну клітинку. Рука – рожева. Ні, звісно, не рожева – тілесна, трохи бліда, бо до неї погано липне засмага. Подушка – біла-білісенька.
Кольори  нікуди не зникли.
То був лише сон. Дурнуватий сон.
Бо вихователька знову поскаржилася мамі, що Іванка не хоче малювати, як загадують. Мама ж насварилася на доньку і довго розповідала, як сама у дитинстві над усе полюбляла малювати фарбами. Могла й цілими днями просиджувати над альбомом.
Мамі не можна пояснити всього. Іванка ніколи й не намагалася. Бо знає: мама тоді засмутиться.
Звідки те знаття – хтозна. Мабуть, звідти ж, звідки й вміння розрізняти відтінки кольорів.
Безпомилково визначати, на які з них давно не звертали уваги перехожі чи сусіди, які кольори от-от зникнуть з вулиць чи з будинків. Тобто, які могли б зникнути, якби саме вона, Іванка, не посміхнулася їм чи потай не провела рукою стовбуром дуба чи кольоровою плямкою на спинці лави.
Але сварка з мамою була ще вчора, до того, як Іванна заснула. Тож треба про неї забути, міцно заплющити очі й вимріяти собі сон кольоровий-кольоровий.
У неї обов’язково вийде. Бо так вона робить не вперше.
Так було, коли вона ходила до садочку. Так є і зараз, коли вона майже зовсім доросла.
***
Свою першу СПРАВЖЮ картину Іванка намалювала у дитсадку, не до торкнувшись до тих дурнуватих фарб.
Про це, правда, ніхто не дізнався. Але ж це – не головне, так?
Тоді дощ йшов два дні чи й усі три. Хоч інколи видавалося, що увесь тиждень. А інколи – що цей плюскіт крапель по калюжам був завжди.
Їх групу нарешті вивели на прогулянку, бо дорослі збагнули: ще трохи – і діти забудуть, як воно, гратися на вулиці.
Та то так кажуть, що «вивели на прогулянку». Насправді ж усю групу змусили скупчитися на веранді. Потикати носа на вулицю забороняли, погрожуючи кутком. Але ж кутків значно менше, ніж неслухняних дітлахів у групі.
Аби хоч якось втишити вихованців, вихователька почала читати казки із книги. Але казки були відомі, книга стара й потерта, а тому – нецікава. До того ж, там, у казках, світло сонечко і траплялось багато пригод. А тут був сірий дощ і сум… Ні, ніхто у групі не хотів слухати виховательку.
Найтихіше вела себе Іванка. Вона сиділа на лавочці ледь осторонь від усіх й уважно розглядала іграшки. Облуплений м’яч, вантажівку з відламаним колесом, ляльку, що десь втратила половину волосся.
Та на м’ячі можна було ще розгледіти усміхнене руде кошеня, вантажівка виблискувала зеленавим кузовом, а лялька була вбрана в картату сукенку. Але цього, чомусь, ніхто не помічав.
Вона перевела погляд н гілля із листям, що зазирало на веранду. Листя було гарним-гарним: зеленим із першими жовтими цятками. Але цього ніхто теж не помічав.
Усе затулило сіре похмуре  небо, що нависло низько-низько.
Кілка хвилин Іванка видивляється вгору. Чи не вперше у житті. Бо нащо їй те було раніше робити? Шия терпне від незручної пози. Очі раптом стають вологими. Хоч вона і не думала плакати.
Небо раптом починає видаватися пласким. Немов аркуш паперу. Лише не білого, а сірого. Та хто сказав, що малювати можна лише на білому фоні?
***
Несмілива посмішка – ледь помітний мазок білою фарбою поперек сірого неба.
Радість від того, що виходить – до білого домішується рожевий відтінок. Такий буває у квіту вишні. Та жодна вишня не квітуватиме наприкінці задушливого міського літа. Тож колір набуває сили, яскравіє … Його вже можна назвати червоним.
Побоювання: а раптом схиблю?! – набрякає жовтизною. Іванці не дуже подобається жовтий колір, він надто легко брудниться, поступаючись сірості, навіть легше, ніж білий. Але тут жовтий – на місці. Дощові хмари були не у захваті від такого різнобарв’я, але голосно гримати на нахабні барви сил у них не було.
Навіть неуважна, як усі  дорослі, вихователька, звернула увагу на диво-небо:
- Схоже розпогоджується! Гляньте-но, діти!
Хлопчаки радісно залементували: чи то від того, що є привід погаласувати і їх ніхто не квапиться уривати, чи й справді зраділи.
Спільна дитяча радість остаточно сполохала хмари, полоснувши небо глибокою синню…
Іванка вперше побачила веселку просто над головою, а не на малюнку в книзі. Дівча завмерло на краєчку веранди. Отак художник боїться останнім невдалим рухом зіпсувати вже створену картину.
***
Вихователька погрожувала поставити у куток, не пустити гуляти ввечері, поскаржитися батькам… Усім, чим завгодно, аби втримати дітлахів. Щоб ті писклята не вискочили на вологе після дощу подвір’я, не позабруднювалися, немов поросята, чи не підчепили нежитю.
Та хіба такі погрози когось спиняли? Пістрява зграйка – аж диво, чому раніше не було помітно, що платтячка і сорочечки настільки картаті? – вихлюпнулася на волю.
До них не пристала лише тихенька Іванка. Стояла собі на краєчку веранди, дивилася на розпашілих від забавок товаришів і ледь посміхалася.
Тож покарали усю групу, крім неї. Усіх змусили після сну сидіти на стільчиках, замість того, аби гратися іграшками. Іванці ж ледь не урочисто вручили найбільшу ляльку, яку вона, певно, перед цим і в руках не тримала. Мовляв, найкращі іграшки у садку – для ґречних і слухняних дівчаток.
Та за кілька хвилин Іванка дуже обережно поклала нагороду на полицю. Лялька ж не винна, що дівчинці не сподобалися її надто блискучі щоки й бляклий, ніби вицвілий відтінок блакитних очей.
Вона непомітно примостилася на килимі біля рядку стільчиків із незадоволеними малюками.
Із нею не хотіли у той день розмовляти. Хоч ніби Іванка й відбувала  таке ж, як і всі, покарання доброю волею.
Тож дівчинка так нікому і не розповіла, що оте синє небо за вікном, гарну погоду і навіть веселку, яка давно вже встигла зникнути – певно, аби з’явитися десь у зовсім іншому місці… Так-от, усю цю красу намалювала саме вона, от!
Наступного дня група забула і про покарання, і про те, що Іванка вела себе не так, як інші.
Але за ніч дівча зрозуміло, що то ж добре, коли у тебе є справжнісінька таємниця.
А як розкажеш комусь, то таємниці вже й не буде. Тому краще змовчати.
А ще, їй хотілося спробувати намалювати ще щось так само... Не на папері. Бо десь глибоко-глибоко у середині Іванки жило побоювання: а раптом вона вигадала оту веселку та й усе інше?
Побоювання було зовсім мале, але інколи муляло. Як бува муляє крихітний камінець, що втрапив до черевичка. І, як той самий камінець, дрібний страх був неприємного брунастого кольору...

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Кононенко, 18-06-2011

Пискля - чудово, влучне знайдено слово!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 06-06-2011

ОХ ЗАЧЕПИЛИ!!!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Юрій Кирик, 04-06-2011

закінчуйте з отим далі буде!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 04-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Любов Долик, 02-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 02-06-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 02-06-2011

Це твоє...

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Дара К., 01-06-2011

Іванка не така як усі

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 01-06-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44307804107666 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …