- Ну вже конспіраторка!
- Може підвиваласи? Ніц не видко було...
- Нє, тоді б не ховаласі...
Лавка рипіла, баби переливали з пустого в порожнє.
Оксана, рівна, як струночка, очі додолу – аби не побачили, аби не врекли її велику радість, що так і сочилася, мов щедроприбуле молоко. Впевнено виштовхала дитячий візок з подвіря – там, у парку, повітря незрівнянно свіжіше. Заслинене шамрання, що клубочилося навздогін, поволі дубіло і осипалося на землю сухим порохном. «Та нехай собі... Спи, дитинко моя, спи. »
