Жило собі колись у світі маленьке вампірятко, яке було дуже нещасливе через те, що йому ніхто і ніколи не бажав смачного. Матуся добре виховала вампірятко, і воно було надзвичайно ввічливе з усіма, тому йому було гірко, що інші не поводяться так само із ним. Йому казали «добридень», казали «до побачення», але ніколи не казали «смачного». Вампірятко мало крильця і літало скрізь, виглядало, де хто їсть. І як бачило когось за трапезою, то обов’язково підлітало і вигукувало: «Смачного». Бідне вампірятко сподівалося, що колись люди помітять його увагу і також почнуть бажати йому смачного. Але його сподівання були марними. Вампірятко дуже страждало.
У тій країні жив великий сивий дід, який сидів на скелі і був дуже мудрий. Думка його одна коштувала більше за торбину діамантів, а слово з вуст єдине було дорожче за всі скарби світу. Втім дід мало говорив і навіть небагато думав, бо і так все знав і нема йому було чого думати.
Одного разу прийшов до нього чоловік один за порадою. Зазвичай дід не давав абикому поради, але чоловік той мав такий вбитий вигляд, що мудрець змилувався і вислухав.
– В моєму житті немає жодного сенсу, – мовив чоловік. – Я втратив все, заради чого жив. Тепер я хочу лише зробити хоч щось корисне перед смертю, яка рано чи пізно прийде по мене. Підкажи мені, хто найбільше потребує допомоги, і я піду на все, навіть віддам життя, але врятую нещасного.
Дід подумав і відповів:
– Є багато нещасних, але їм зможе допомогти і хтось інший. А от є в нашому краю маленьке вампірятко, якому, якщо ти не погодишся, ніхто не допоможе, бо воно для інших є жахом і ніхто йому не співчуває. Знайди його. Побажай йому смачного.
Чоловік здивовано оглянув діда.
– Дивні речі ти кажеш, невже мало вдів, сиріт, бідних, самотніх. Але вгадую в твоїх словах вищу мудрість. І мудрості твоїй прославленій довіряюся.
Відшукав той чоловік маленьке вампірятко, яке сумно сиділо на гілці дерева. Всі бояться упирів, але тому чоловіку вже нема було чого боятися. Він підійшов і гукнув:
– Смачного тобі, маленьке вампірятко!
Як воно зраділо! Яке воно було щасливе!
– Вельми дякую! – крикнуло вампірятко, підлетіло і висмоктало з чоловіка кров.
Не з’їсти воно його не могло, бо більше навкруг не було чого їсти, а втрачати нагоду пообідати після того, як йому побажали смачного, вампіряткові було шкода.
Коли мудрий дід дізнався про це, то трохи подумав і сказав:
– Якусь дурню я зробив, однак.
Всівся зручніше і спокійно промовив:
– Така його доля.
