Це не жарт, справді. З деяких причин я припинив роботу над цим твором, але шкода просто так залишати шмат роботи, от і подумав: а раптом хтось захоче його дописати? У співівторстві. Якщо такий виявиться - поділюсь задумом, баченням і т. ін, всіляко сприятиму спільній роботі, зрозуміло - співавтор отримає право внести обгрунтовані корективи в уже написане. Остаточне рішення з будь якого епізоду, як і твору в цілому прийматимемо виключно консенсусом. Як і належить співавторам. Час на роздуми (такий своєрідний конкурс) - поки викладатиму готові частини. Передбачається 4-5 частин.
Тож починаю:
НЕПРАВДА ЖИТТЯ
роман
ВСТУП ДО ГРИ
Десь-не-десь, у якімсь царстві, жив хлопчик, який дуже любив казки. Коли маленький був, йому розказувала казочки бабуся, підріс – читала мама і вже коли навчився читати сам, усе просив маму… Хлопчик спав, пригорнувши до себе Кривеньку Качечку, вдень бешкетував із Вернигорою, Вернидубом та Прудивусом, сварився з Бабою Ягою. А якось, він був уже тоді старшокласником, хлопець прокинувся від несамовитого вереску матері. Вдвох із Котигорошком вони вскочили до ванної, звідки линув той вереск, і побачили батька, що теліпався під високою стелею в зашморгу. Щось кулясте, синє вилазило батькові з рота, хлопець не одразу збагнув, що то язик…
"Завважив? – А хіба… – І що? – Гм… – Ну що, що, ти ж ні біса… – Вдруге за день… ще ніколи вони не з'являлися двічі… – Правда… – І ще не вечір… – Замовкни! Досить із мене й двох!.. Досить із мене й одного разу. Й узагалі, ти хоч розумієш віртуальними своїми мізками наскільки це ненормально, наскільки це аномально, коли здоровому адекватному чоловікові з'являються перед очі казкові змії!? – Ти сказав: здоровому?.. – Заткни пельку! Так, я змалку любив казки! Так, я й зараз люблю казки, я перечитав сотні книжок із казками. Так, найбільше мені подобаються рідні, українські народні казки. Змалечку я бавився не з Васильками та Оленками з вулиці, а з Прекрасними Царівнами, всемогутніми лицарями та благородними кіньми, які вміли розмовляти й носили своїх вершників виключно поверх дерев, а бувало, що й під хмарами! Так… Але я цілком здоровий. Просто коли перед бісовою автівкою дорогу тобі перебігає триголовий змій, то це до дідька вибиває з колії. Це ненормально! – Я й кажу. З усієї твоєї тиради це єдине посутнє слово. Ти ненормальний. Тобто хворий. Банально. Бо тільки хворий може повірити, що дорогу йому справді перебігають триголові змії. А за ними ще й шестиголові! Зміїв немає. Не існує ніяких зміїв. Наберися кінець кінцем мужності та зізнайся сам собі, хоч би й недужому: їх немає, змії існують лише в твоїх запалених звивинах! І, стосовно віртуальності моїх мізків… давай домовимося… – Заткнись! От кого насправді не існує, то це тебе! Не ручуся, як там зі зміями, принаймні, вони не зелені бо я не алкоголік. Припускаю, що з рясноголовими треба розібратися, а от тебе не існує напевно! – Та ну, а з ким же ти оце сперечаєшся? – Сам із собою… – То чи я не казав, що ти хворий? – Ні, ні, ні!.. Я просто втомився… Затям: почвари, що перебігають дорогу перед автівкою – класична ознака втомленості водія, це тобі кожен скаже. Втомився… Треба випросити в Геннадія відпустку… Хоча… чого це я маю в нього просити?"
"Отут я б хотіла встановити шафу. Високу, містку, на троє дверцят. А далі – книжкову, в чоловіка багать книг… так, щоб єдиним ансамблем. – Буде гарно. Ось, можете вибрати з каталогу… Ви не визначилися з м'яким куточком… – Ці куточки… якось воно нуднувато, хотілося б чогось… – Тоді ви неодмінно зацікавитеся цими оригінальними лавами, під селянське обійстя…– Ну… ні, надто вже сміливо, все таки… – Добре, то ми зупиняємося на?.. – Я ще подумаю… – Бажано, щоб одразу все замовлення… – Я ж кажу: ще подумаю! – Добре. Отже: шафа… – Хотілося б швидше… – І. щоб ця гора була до дня розрівняна, зорана, і, щоб була посіяна на ній пшениця. Та, щоб за ніч сім вітряків було збудовано… і вмебльовано… – Перепрошую? – Гм, вибачте, це я щось… – Ви мене злякали… – Вибачте. То на чому ми…"
Таки останніми часами Геннадій мене заганяв. Воно часи непрості, кому нині легко, але й я ж не такий собі підлеглий, компаньйон як-не-як і приятель… Лети туди – лети сюди, не знать куди… Вези плиту, торгуйся за фурнітуру, шукай клієнта… О-о, пошуки клієнтів, це моя карма! Йди, куди передом стоїш, і на клієнта надибаєш. Колишнього. А нового спробуй – накопай. А Геннадій тисне, що ж, на те я й комерційний директор. Бухайся зранку в пікап і гасай по цілій області: однією рукою за кермо, а в другій мобільник. Ех, де той кінь Гивер!..
…несе мене поверх дерев, козака Мамаригу несе, міцними ногами в жовтих чоботях боки обхопивши… і золоті підкови на моїх… Чекай, це я кінь Гивер, це я козака Мамаригу несу поверх дерев, до прекрасної королівни несу…
Заганяв… Коли я був у відпустці? А хіба в комерційного директора буває відпустка? Вероніка на держслужбі, то в неї регулярно, а тут… Таки заганяв і Нічка співчутливо якось блимати на мене почала… Не треба на мене співчутливо, Нічці не треба, не заслужив у дружини… А де той час, щоби з родиною поспілкуватися, з'являєшся додому поночі, вони, буває, вже й сплять… А мусиш: Інна школу закінчує, інститут на носі, треба щось наскладати… Та вдягни дівчину, та за квартиру…
Ексклюзивні лави… Тільки ми з Геннадієм додумалися, ноу-хау… На вигляд кострубатий селянський тапчан, а торкнись – м'якеньке зручне сидіння, вигідна спинка. Етностиль – останній писк… А вона не схотіла… Коза драна. Брьохайся тепер сто кеме з однією шафою!.. Я коза-дереза, з-під бока луплена… А я рак-неборак!..
"Слухаю! Так, це комерційний директор фірми, мене звуть Вікторій Касянович. Ні, не Віктор, а Вікторій. Так, офіс? А яка квадратура, скільки місць? Я запам'ятаю… Озеленення робимо? Що маю… Маю на увазі дуже милі та практичні конструкції під кактуси. Ексклюзивна розробка, відбою немає… Що? Відбою кажу… Від… бою… бою…"
"Чого прийшов, битися, чи миритися? – Чого б це я з тобою мирився, зміюко дванадцятиголова, чи не досить ти перебігав мені, гадино, перед машиною через асфальт!? Ха, а хтось іще теревенив, що тебе немає! Ось дістану я свій кийок то взнаєш, яка вона є, молодецькая сила! Чекай, дзвонять до мене… Слухаю! Так, це комерційний директор… Компанія? А яка ваша квадратура? Стій, коню, не спотикайся, ти, борсуча шерсть, не надимайся, ось Вікторій змія дванадцятиголового по коліна в землю вганя… Ні, а що? У грі? Ну звісно, чого б мені не взяти участь у грі, тільки в грі мені оце якраз… Ей, проклятий, ти не дивишся, он два брати мої біжать до мене на поміч!.. Та це я не до вас, це змії тут… Так-так, мільйон доларів, зрозуміло, чого ж… що я мільйона не бачив… та я їх… Емейл? Надсилаю. Я їх, тих емейлів… даруйте: мільйонів… А ось і останні три голови назем, а ось і язики повідрізую (речдоки!) та тулуб зміїний скалою наверну… Ой у полі да на горі Кур лежить, Кур да й не дише. Крильцями, лапками не колише… Я шукаю сестру Сонця…"
"Сонце… Де сонце, чого темно? – Бо ніч. – Як ніч, я ж не змотався ще в Новоукраїнку!.. Де я? – Де ж іще має бути звитяжний поборювач зміїв, як не в чистому полі! – Не іронізуй, то мені просто приснилось. Треба зорієнтуватися… – Саме час! І підлікуватися заразом. Он ніч надворі, а ти уявлення не маєш, де бував цілих півдня та куди тебе занесло! А може ти вбив за цей час людину! – Замовкни, ідіоте! Я просто відчув, що засинаю, з'їхав з дороги й задрімав. Скажи, що в цьому нерозумного? – Ти сам собі не віриш, от що! – Щезни, нечистий дух! Я просто втомився. Банально, як будь-який відповідальний чоловік, що мусить тягнути родину! – Я не щезну, бо я – це ти. – Ні, ти не я, я не можу бути такою паскудою, ти на мене зовсім не схожий, ти продовження мого хво… – Ага, обмовився! – Згинь! Твоє щастя, що ти віртуальний. Якби ти був справжній, я б тебе, гада, вже давно придушив!"
Я вийшов з автівки. Пікап справді стояв на якійсь мерзлій ґрунтівці посеред голого поля (і як буде тобі перше поле – так тобі буде спать хотітися). Починалася зима, але ніхто не бачив іще снігу, земля лежала тверда, наче стільниця. Цікаво, що в холодній автівці я зовсім не змерз. Я не знав де я. Дзвонив мобільний. Вероніка. Непокоїться.
– Все в порядку. Затримався з клієнтами. Чому?.. Мобільного забув у машині. В тебе порядок, уже вдома?
– Здурів? Де ж я маю бути о другій ночі?
– Дру… Лягай. Я скоро приїду.
Увімкнувши мізки, я вирішив розвернутися й рушити в зворотному напрямку. Це було тріумфом логіки. З годину погойдавшись на ґрунтових коліях, покривулявши роздовбаними асфальтівками та спорожнілими польовими бригадами, я вибрався таки на знайоме шосе й о четвертій ночі заходив уже до квартири. Тихенько, аби не розбудити дружину, прокрався в ліжко…
Подумаєш, змії… Комусь увижаються голі дівки, комусь мариться як булькає, наливаючись у гранчак, оковита, а комусь привиджуються давні дитячі приятелі. Ну перебігли кілька разів через дорогу… Я таки втомився…
Вранці Інна пішла в школу, Нічка на роботу, а я зателефонував Геннадієві, сказав, що недобре почуваюся, хочу до обіду полежати. На диво бос навіть не обурився. Його голос був турботливим. До десятої я прокачався в ліжку, тоді сів до комп'ютера. На мою адресу надійшов лист… "Вітаємо, Ви прийняли вірне рішення. Пропонуємо ознайомитися з правилами Гри." Я почухав макітру. Таки, Вікторію, ти дещо пропустив…
"Оператор пропонує Гравцеві виконати певне завдання за встановлений час. Виконавши завдання, Гравець отримує грошову винагороду, в разі невиконання завдання Гра припиняється. Гра складається з семи турів. Із кожним туром сума винагороди зростає: за перемогу в першому турі Гравець отримує 1000 доларів, за перемогу в останньому – 1 000 000. З моменту, коли Гравець погоджується на участь у наступному турі Гри, він втрачає право на вигране в попередньому турі. Завдання Гравець отримує на електронну адресу. Гравець надсилає на електронну адресу Оператора свої банківські реквізити, на які перераховується сума виграшу у разі виходу Гравця з Гри, після перемоги в будь-якому турі, або після перемоги в останньому турі. За тією ж адресою, або посередництвом СМС на номер, що додається, Гравець надсилає повідомлення про виконання завдання, про готовність до наступного туру та про вихід з Гри. Оператор вітає Гравця з перемогою, якщо завдання виконано правильно, та повідомляє про припинення Гри, якщо неправильно.
Вся прочитана та відправлена кореспонденція між Оператором та Гравцем негайно знищується Гравцем. Поза визначеними темами та способами будь-яке спілкування між Гравцем та Оператором забороняється. Будь-яке порушення правил Гравцем прирівнюється до програшу. Оператор здатен контролювати дотримання Гравцем вимоги про знищення кореспонденції. Про готовність до участі в Грі Гравець повідомляє Оператора не пізніше, як через 24 години з часу отримання цього листа. Про готовність до участі в наступному турі, або про вихід з Гри Гравець повідомляє Оператора в будь-який час за власним розсудом. Оператор бажає Гравцеві успіху."
Три цифри, зірочка, ще дві цифри. Номер Оператора…
"І як тобі? – Триголовий змій… – До чого тут?.. – А до того. Знаєш, мені особливо сподобалася вимога негайного знищення листа. Ти ж його вже знищив? – Знищив. – І адресу Оператора? – Все. – А тепер скажи: ти впевнений, що він був насправді? – Хто, змій? – Лист. – А ти хіба не читав? – Я й зміїв бачив, і ще дещо… – Кинь, електроніка, це не якийсь тобі там… – Якраз навпаки – віртуальний світ… Мовчиш, хоч правила гри запам'ятав? – Ні, я не збираюся в неї грати… – А мільйон? – Який мільйон, чи ти при розумі? Та гра, то звичайнісінький лохотрон, зараз тих лохотронів… І взагалі: досить! Час поїсти та летіти на роботу, мушу з'їздити ще сьогодні в Новоукраїнку!
"Обкомівський" будинок не зводили над гомінкою вулицею, хоча й не була вона за тих часів такою гомінкою, як зробилася пізніше. Керівництво області воліло слухати не гамір автівок, а спів птаства, монументальну "сталінку" звели на місці колишніх бараків терещенківської цукроварні, відгородивши від гулу життя охайним, сповненим ясного світла сквером. За радянських часів його прегарні алеї були головною турботою міських комунальників, а от за часів нових колишня окраса середмістя занепала, позаростала здичавілими хащами, містяни помалу засипали ті хащі сміттям.
Того вечора Вероніка затрималася на роботі й поверталася додому пізно. В сквері на неї напали. Компанія обкурених недолітків відібрала гроші, мобільний, обручку з сережками, нахвалялися зґвалтувати… Вероніка вчинила опір, знавіснілі відморозки її побили… Я, як завжди мотався по області, коли примчав додому, вона в істериці кинулася мені на груди: "Де ти був? Твою жінку ледь не вбили, а ти! Нащо мені такий чоловік!?" Інна злякано плакала. Дві найдорожчі для мене жінки сподівалися захисту від свого чоловіка, а чоловік розвозив у цей час кухонні гарнітури…
Я кинувся надвір, метався занехаяними, освітленими вбогим місячним сяйвом алеями, зазирав у кущі… Наскочив на компанію підхмелених молодиків, ті це були, чи не ті… поліз на кулак… Я дуже любив мою Нічку… "Присягаюся, ніяка сволота більше не зачепить тебе, кохана, повір мені!" – голубив я її тоді побиту, сам побитий, ледве не покалічений, але певний, що захистив честь дружини. Назавтра купив їй газового балончика…
Все, відіспався, зібрався. Частуючи кавою (мав таку приятельську звичку), Геннадій справно навантажив мене цілою горою невідкладних справ… Більше ніяких зміїв, ніяких провалів пам'яті, ні́коли…
"Та ну? – А ти взагалі згинь, згинь із мого нового життя… – Та ну? А хто це зранку ще сьогодні сидів і тупо дивився на монітор, не тямлячи, що то за комедія з якоюсь там грою, з якимсь мільйоном?.. І чи була вона, та комедія, чи… – Була! Й не роби з мене шизофреніка, не вийде! Ось візьму й кину зараз на той короткий номер із зірочкою посередині есемеску. – Ти ж видалив! – У мене гарна фотографічна пам'ять!
