Ох, і впертою була інколи ця поштова скринька!
Особливо, коли їй докучав зубний біль.
Щонайгірше, вилікувати від цього скриньку для листів не візьметься жоден лікар, навіть найдосвідченіший. Більше того, поважні лікарі щиро здивуються: звідки у скриньки візьмуться зуби?! А як нема зубів, то чому тоді боліти і що лікувати?..
Але нашій скриньці від таких запевнень легше не ставало. А як їй було погано то й усім довкола не легше. Бо треба бути дуже мужнім і добрим, аби не псувати настрій тим, хто поруч, як тобі щось дуже болить чи просто погано на душі.
А поштова скринька, на жаль, була не дуже смілива. Інколи, коли їй здавалося, що зубний біль дошкуляв надто сильно, вона навіть тихенько скімлила.
Навіть заклопотані перехожі інколи стишували ходу й похитували головою: це ж треба, як жалібно підвиває вітер!
А сам вітер дуже ображався на таке співчуття. Бо він ніколи не плаче від болю, навіть коли наштрихується з розгону на гострий шпичак якоїсь антени.
А як хто скаже, що сам чув: вітер вчора стиха скаржився на щось, протискаючись між двома високими будинками. Так-от, він помиляється: то вітер не плаче, він так співає. Не всі ж вміють співати гарно.
Отак ображено бурмочучи щось собі під ніс, вітер сердито зривав із найближчих дерев найгарніші квіти чи найзеленіше листя і кидав його просто під ноги перехожим. От хай знають, якщо кажуть таі дурниці!
Звісно, за мить він щиро розкаювався: хіба дерева у чомусь винні? Нащо ж позбавляти їх краси? Але навіть найсильнішому вітру не до снаги повісти найменший листочок назад на гілку.
І вітер, присоромлений, забирався на іншу вулицю, де нема поштових скриньок або ж, принаймні, вони не скаржаться на здоров’я. Ще й кидав наостанок, що у його поганій поведінці винна саме поштова скринька, що надокучала усім зі своїм зубним болем.
Вітер, певно, і сам добре знав: скринька, звісно, не найкраща сусідка, але й він теж чинить негарно. Просто не любив це визнавати.
А там, де сердитий вітер, то й на вулиці більше сміття, і на небі негарні кострубаті хмарки, і сама вулиця видається більш похмурою…
Будинок, чуючи буркотіння вітриська, починає соромитися, що саме на його розі прикріплена дратівлива скринька для листів. Він аж ніби сутулиться, нишкне і блякне. Двері починають жалібно рипіти, а у його мешканців псується настрій.
І уявіть тільки, усі ці неприємності – через те, що ніхто не вірить, що у поштової скриньки можуть боліти зуби! Ніхто їй не співчуває і всі лише кепкують!
Але яких лише див не трапляється у цьому світі!
Одного разу до нашої скриньки втрапив зовсім незвичайний лист. Найчастіше, листи досить соромливі і ставлять до скриньки з певною осторогою. Звісно, що вони бачили у своєму житті, поки не втрапили до її металевої середини?
Письмовий стіл і ручку, якою старанно чи, може, й сяк-так виводять рядки на папері в лінійку? Скільки він живе на цьому світі – день чи два? А скринька для пошти – ого, наскільки його старша!
Звісно, кожен лист знає, що він – дуже важливий. Попереду в нього – мандрівка, інколи далека-далека. А вже як зрадіє той, для кого, власне, його і писали! Звідки це відомо листам, що тільки-но втрапили до поштової скриньки? Хтозна. Вони про це знають – та й по всьому.
Саме тому деякі листи ледь зневажливо ставляться до листівок. Мовляв, вони не серйозні, надто пістряві і з коротенькими не дуже складними текстами. То чи варто з ними товаришувати?
Звісно, то дурниця. То – не надто мудрі листи. Саме так деякі хлопчаки, зазвичай, хвальки і забіяки, не хочуть товаришувати з дівчатками, бо ті носять у кісках яскраві стрічки чи люблять бавитися ляльками. І хіба з такої поведінки може вийти щось гарне?
Тож досвідчена поштова скринька миттю розтлумачила б листам-задавакам, що листівки роблять важливу справу, звеселяючи людей на свята. А ще, від сварок листи псуються і доходять до адресатів якимись збляклими й пожмаканими. Де вже тут радувати кого своєю з’явою?..
Наша скринька навіть не намагалася робити таким-от задиркуватим листам зауваженням. Не те, що їй було байдуже, ні! Та вона розуміла, що, псуючи всім на вулиці настрій, чинить погано. А як й інші поводяться не краще, то, ніби, й вона не так винна.
Що й казати, наша скринька помилялася, та не було кому розтлумачити їй це.
Аж поки не втрапив до неї той самий, геть незвичайний лист.
Справа в тому, що його написали давно-давно, більше сотні років тому. І йшлося на давно зжовклому папері, змереженому блідими від часу чорнилами, про далекі мандри. А ще - про тугу за рідним домом і сподівання, що скоро уся сім’я збереться разом і з цікавістю буде слухати розповіді про неймовірні пригоди.
Ох, і помандрував він світом, поки дістався до адресатів! Скільки дивних марок та печаток прикрашало його конверт! Над ним сміялися від утіхи, мріяли, навіть покрадьки втирали сльози, бо чекати кого із далеких мандрів – завжди важко… Спершу його читали дружина і діти того мандрівника, потім, через роки, його онуки, а потім – правнуки.
І зараз він, зодягнений у новісінький конверт поверх старого, немов у святкове вбрання, не випадково опинився в дорозі.
Один із правнуків задумав написати книгу про мандрівку прадідуся. Аж раптом посеред роботи він відчув, що робить щось не так: книга виходила ніби й пригодницька, але якась неправильна. Ніби він усе те вигадав, і ніколи у далекому порту його прадід не згадував про далеку родину, дивлячись на незнайомі сузір’я на такому гарному, але чужому небі…
Отоді, порадившись між собою, інші родичі відрядили поважного листа у дорогу – допомогти невдасі. Адже інколи дуже важливо потримати в руках не копію, а справді старовинну річ.
Про все це і розповів своїм сусідам по поштовій скриньці цей поважний лист. Вони змовкли, припинили сваритися і слухали старого уважно-уважно. І навіть ті з них, у яких йшлося про звичайні справи, дійшовши за призначенням, ледь пахли морем і далекими подорожами…
Скринька теж слухала уважно, хоч і трохи нашорошено. У неї був невдалий день, вона знову скаржилася на зубний біль і зовсім не займалася вихованням галасливих листів. Тож боялася, що їй зараз почнуть докоряти.
Але то й справді був дивний лист. Він не здивувався, почувши про недугу скриньки. Мовляв, йому доводилося чути і про таке. Тільки й мовив співчутливо, що хвору обов’язково треба лікувати, аби вона не страждала.
Скринька відразу засяяла, ніби її тільки-но пофарбували. Однак їй стало трохи лячно: а чи не боляче воно, оте лікування?!
Та лист-порадник її заспокоїв: аніскілечки не боляче! Лікування дуже просте: треба усім бажати доброго здоров’я: і тим, хто кидає лист досередини скриньки, і перехожим, і метеликам, що пурхають поруч, і навіть набридливому вітрові.
- То й усе?! – аж не повірила у таку чудасію поштова скринька.
Тоді поважний лист нагадав їй, що вона завжди ображається, коли хтось клацає спеціальною заслінкою, протискаючи в її отвір лист. Мовляв, тут і так непереливки, а від цього ще болісніше стає!
А найулюбленіші ласощі для будь-якої хвороби – то роздратування. Що більше вона, ота хвороба, смакує усякими сварками, то швидше росте. Нащо ж біль підгодовувати?
Скринька чесно спробувала подякувати, коли в неї кинули наступного листа. Спершу вийшло не дуже. Вона ж більше звикла сваритися чи скиглити.
Але її підбадьорили, що ото хвороба їй заважає, сама ж вона – розумниця! Тож із перехожим скринька привіталася більш впевнено. Той, звісно, не почув, але раптом настрій у нього покращився, він усміхнувся. Скринька наша аж трохи запишалася.
І майже зовсім голосно кинула добридень вітру. Тож ґречно вклонився, та й майнув собі далі, дивуючись: чи він переплутав вулиці, чи замість капосної скриньки тут причепили іншу, більш ввічливу?
Звісно, зубний біль зник у цієї скриньки не відразу. Однак вона була впертою, куди там якійсь хворобі! І так захопилася своїм лікуванням, що час, доки з неї вечором витягли листи, минув швидко-швидко.
І аж тоді вона похопилася: не встигла подякувати отому листу за пораду! Ще він подумає, що ніколи-ніколи, за всі свої мандри, не зустрічав такої неввічливої поштової скриньки!
Вона аж почала хлипати.
- Знову рюмсаєш?! – це, звісно, був вітерець. Але почувши, що трапилося, він обіцяв розповісти про все своїм родичам: вітри віють скрізь. Тож вони обов’язково зможуть розшукати лист мандрівника і розповісти йому все-все. І звісно, тоді старий не вважатиме скриньку невдячною.
Скринька аж здивувалася: чого вона вважала вітер нестерпним?! Він – непоганий хлопець… І в ту ж мить її зубний біль забрався геть.
Буде не зовсім чесним сказати, що з того дня вона зовсім-зовсім не скімлила. Таких дивних перетворень не буває навіть у казках. Та все одно, усі на вулиці вважали, що скринька стала поводитися куди краще, тож вибачають їй невеличке капризування.
І вітер більше не зривав намарне квіти з дерев. І її будинок підбадьорився, аж скидалося, що його підремонтували. Тож і вулиця тепер стала виглядати кращою.
От обов’язково, як будеш опускати колись лист у поштову скриньку, прислухайся. Раптом почуєш: «Добридень! Дякую за лист!». І зовсім пошепки: «У мене сьогодні майже зовсім не болить нічого! Та й взагалі, щастить: усі перехожі привітні і ніхто не хряцає моєю защібкою. То, може, я зовсім видужаю?»
Отже, саме ти втрапив на нашу скриньку. Тож привітайся із нею пошепки і побажай їй міцного здоров’я, добре? Тільки тихенько, аби не почули перехожі. Вони ж бо не повірять у те, що скринька для пошти може захворіти та ще й страждати на зубний біль.
