Чудовий спів янголів лунає відусюди… Навіть сусід Колько у свій час не міг вмикнути свої «AC/DC» з такою гучністю. Прислуховуюсь…Мій мозок вже звик до більш заземлених та важких звуків, тому оцінити янгольські арії належним чином я просто не можу. Так дивно – я померла, я зараз на небі, а сутність моя не змінилася, от хіба що шкіра обвуглилася та почорніла…Вона спалена після його зради…Але біль я вже не відчуваю, тілько деяку флегматичність та отруту.
Згадую себе при житті – о, я була знана панна… Хоча багато хто обминав мене стороною, бо я мала норов. Казали – їй палець в рот не клади – відтяпає, і відтяпала б таки… Лише одній людині я вірила, лише з одним ним була лагідною, він був найкращім другом для мене… Юзеф, Юзеф, як ти міг!
Він завши приходив до мене в гості вчасно, приносив ласощі, іноді квіти, чомусь засохлі…Я не становила ті квіточки у вазу, я спала на них, навзнак, що в мене є друг, є кому вірити.
Його жінка недолюблювала мене, і лише зрідка вони приходили в гості удвох…Тоді вона давала йому якись вказівки, а Юзеф казав, що все зробить, як вона прохає. Тоді мені здавалося, що у нього є серце, а не тілько шлунок і нірки, як у інших.
Чого ж він так вчинив, до сих пір не збагну…
Хоча тут непогано, он якийсь чоловік, весь в білому, хлопоче біля мене…Ляпає крилами в такт співів, посміхається.
Та важко комусь тепер вірити, та мене це мало вже обходить.
О, а цього пана я знаю…
Він завши вночі ходив по нашому подвір’ї, палив, іноді голосив наче вовк… Він тоді був прозорішим за туман, тілько коти могли його більш-менш розгледіти. Кажуть він жінку Юзефа любив дуже, та вона відмовила йому у взаємності…Тоді він в армію служити подався, в саме пекло, на якусь безименну війну, там і загинув. Але неї не полишає, хоча й до хати не йде, щоб неналякати. Гублять вони з Юзефом чужі життя, ой гублять!
- Гей-но, ти, прозорий! – кличу невдалого залицяльника Юзефої жінки, як там її називали?!
- Що тобі? – все зрозуміло, хоч і кохання мав, а серцем черствий був. Бач, як невічливо! А я може хоч на небі добра хочу!
- Та нічого, просто знайомим здався, та бачу помилилася, я взагалі у людях часто помиляюся!
- Та куди ж тобі не помилятися, - хмикає…
Більш не з ким розмови не заводжу, може вони усі тут таки? Стало якось боляче, вперше за усе перебування тут стало боляче, тільки янгол з ляпаючими крилами все посміхається і хлопоче…Та я вже і в янголів не вірю…
Був ранок суботній…На подвір’ї якась метушня чулася, Колько навіть музику вимкнув та до нас прийшов. Вони з Юзефом щось заходилися влаштовувати, нишпорили немов квочки. Настрій в мене святковий був, все таким прекрасним бачилося… А тут і Юзеф до мене завітав, «Вставай», каже, і такий увесь нервовий, змучений… Я встаю, йду за ним, а він мене чимось по горлянці, спочатку і не боляче було, так, трохи лоскотно, а потім, в одну мить, повітря забагато стало, а потім замало… А потім був вогонь, неповноційний, з труби якоїсь, а потім мене щось підхопило і я в небеса понеслася, до янголів в білому…
Ви вже певно здогадалися, так, я – свиня! Але ж яке свинство чинити зі мною по-свинські тілько заради шматка сала! Та окорока на новий рік! https://barcareal.net/ Може в мене теж є щось людське?
Починаю кричати: «Люди, Люди, може я теж маю право на життя! Може то право більше, ніж ваше право на моє м’ясо!?
- Слухай, а ця синя наче ще хрюкає?!
- Та бути такого не може! Вона ж вже засмажена!
Два кухаря на білосніжній кухні зайнялися подальшими приготуваннями до святкової вечері, свиня більш не подавала признаків голосу, а Юзеф з Колько розпивали самогон на обезсніженому подвір’ї… Так починалося свято….
P.S. До відома читачів я вегатаріанкою не являюся, просто вжилася в свого персонажа
