Неподалік однієї з автобусних зупинок виднілись три чоловічі постаті. Дві з них - великі, які розмахували руками і завзято щось обговорювали. Третя постать була маленькою, але не менш активною. Хлопчик постійно зістрибував зі смітничка неподалік від двох чоловікі - і з великими зусиллями вилізав на нього заново. Для дитини це був майже подвиг.
- Тату, глянь! Дивись, як я зістрибнув!
У тата з колегою були інші клопоти:
- Ти бачив як той попав у штангу?! Такий облом!
- Ах...я думав, вони взагалі продують, з таким соромом! 2:0! Здуріти можна!
- Та не кажи! Але наші нападаючі взяли себе в руки - і ти бачив, який удар лівою був? Як вправно? Воротар у зовсім протилежну сторону задивився!
- ..Тату! - почувся новий удар ніг об землю: - Ти бачив, тат?
- Не зараз, Юрку! Я зайнятий!.. Ну так от, я собі той матч навіть на DVD записав, лише деякі моменти, але які!
- Класно! Треба буде Василю скинути, він же, мабуть, не бачив у своїй Болгарії нашого матчу... Ех, багато втратив!..
- Ну й занесло ж його, в Болгарію... От же й розбагатів, падлюка! Ха-ха...Де тепер його "Ваською" гукнеш. А колись разом на велосипедах їздили, рибу ловили...пиво пили, як от ми з тобою зараз!
- Та-а-а... Були часи...
- Ну... А ти чого свого не п*єш? На сонці ж гаряче стане і бридке!
- Та я щось забалакався...
Бабах!
- А що то?...
- Чорт забирай, то ж твій...
- Юрко! Що за...
Малий намагався звестись на ноги після чергового не поміченого татом "подвигу". На асфальті виднілись краплі крові від удару головою. Хлопчик тихенько хлипав, а на личку виднілись сльози від болю.
Не фізичного.
Інколи дітям потрібно зовсім мало для щастя. Увага і любов близьких може так багато змінити...
