- Звідки так добре знаєте російську? Можливо, якесь російське коріння? – цікавився, запарюючи в розкішному номері Генрі пахучу каву. У відповідь - щира посмішка, переконує, змушує повірити, - кожне моє запитання приносить йому неймовірне задоволення, гейби тільки й чекав пригідного часу, аби саме цим зі мною поділитись. Істовить радісно, раз у раз блимаючи в мій бік перським оком.*
- Років двадцять тому працював я в Одесі - запросили в одеському порту втілити в життя один мій винахід. Технічна новація навіть фахівцям була вдивовижу. Доводилось багацько розтлумачувати, а через перекладача – яке спілкування? Та й мови мені легко даються. Та по справжньому, на побутовому так би мовити рівні, вивчив російську, коли заприятелював там з одеським карточним шулером, звісно, знайомився я із доктором технічних наук, та справжнім його покликанням були карти! Йому й програв мало не увесь свій гонорар, - знову гучний сміх. Генрі умів сміятись – в час сміху приходили в рух якісь незнані м’язи обличчя, й воно змінювалось до невпізнанності. Нагадував мені славнозвісного Фальстафа**. Дихав коротко, але ж якими потужними були ці вдихи! Сатира малювати з того усміхненого Генрі! Посмішка, як ніщо запевняла в прихильності, й дивним чином забезпечувала нам обом гарний настрій. Не міг лиш збагнути, чому програш усього гонорару викликав у нього таку бурхливу, надзвичайно позитивну реакцію?
- Гроші опісля хотів мені повернути, - продовжував Генрі, - натомість я попрохав його поділитись своїм мистецтвом... Півроку Льончик, (так звали шулера), учив мене свого непростого мистецтва. Що це таки справжнє, високе мистецтво, Леонід Васильович переконав мене дуже швидко. То ж вирішив здобути іще й цю освіту! Оце і є справжня правда про те, як я потрапив у світ карт. Звісно, про встановлення телекамер на карточному столі теж правда, та коли ця думка заронилась мені в голову, вже й сам грав непогано. І не якусь там чужу, замовну ідею втілював в життя, а свою власну – зробити покер більш видовищним, а іще позбавити шулерів можливості розподіляти, тасувати карти частинами, головне ж під пильним оком камери не вдасться непомітно провести «хвіст ластівки»***, з допомогою якого не один шулер зривав банк...
Коли врешті я відкрив кавник, по номеру рознісся дивовижний аромат.
- Оце вперше, здається, вип’ю у Штатах добру каву, - всміхнувся і я, маючи на увазі, що подають там каву в кожній найменшій реставрації, та справжньою кавою вона й не пахне...
- Найкращу! Це - Ямайка Голуба Гора. Із задоволенням поділюсь. В Компанії «Монтана Кофе», яка продукує це чудо, маю трохи акцій, вони присилають мені кожного місяця як презент буйволячі дози.
- Покер у двійку досить скучна річ. Давай для різноманіття перекинемось у віст, - пропонує метр. Не перечу, за вістом, різними його модифікаціями згаяв з Арнольдом не один вечір. Генрі роздав карти. Запропонував простий варіант, аналогічний, як при роздачі на чотири руки, лишень усі потрібні у грі тринадцять карт купувались не відразу, а по одній. Після роздачі розважуємо котра карта для гри непридатна, й скидаємо її, беручи з колоди, що справа, навзамін їй іншу. Хоча операція звична, і як сказав би українець – проста, мов борщ, кожна карта, що її викладав Генрі, була кинута з розважністю, вирішеною, здавалось, від віків, так, якби він наперед знав всі перебіги, і черговість ходів у тій грі. Бува, хочу запитати його щось зором, попросити про щось в думці, і поки мені вдається сформулювати моє запитання, він уже відповідає... Вступний майстер клас швидко закінчується. Гра, мов річка, впевнено вибирає зручне їй русло, і пливе розважно, неквапом. Грати із Генрі – справжнє задоволення – зараз він дозволив собі розслабитись, і порадіти грі. Згадав анекдот про рибака, який повернувшись із путини, бере вудки, і йде половити рибку, та тепер вже для власного задоволення... Оскільки гра лягла у звичні свої триби, Генрі заводить розмову.
- З певністю ти не дуже багата людина, Юрію. Можливо, їдучи сюди, на турнір, ризикував останнім, - похитую головою – партнер читає мене мов з листа, - і все ж, нехай мільйони не сидять черв’яком у твоїй голові. Не думай про гроші! Знаю, це складно. Видів, добрерадиш собі з емоціями в час гри. Але мільйон – має притягальну силу, міцнішу за найпотужніший магніт. Гроші, хіба найбільш довершений диявольський винахід – найміцніші мотузки, з пут яких важко, майже неможливо вивільнитись – передовсім тому, що це солодкі пута. Дарують ілюзію що ти от-от заволодієш омріяним капіталом, ніби вже й в руках він у тебе. Перспектива здобути його ясніє на горизонті так яскраво, що затьмарює навіть сонце, сама перетворюється в сонце, яке гріє тебе зі середини. Як погасити в собі це вогнище? – не знаю. Кожен мусить знайти свій рецепт. Тільки думки про виграш треба позбутись! На ті слова знаного метра картярської гри роззявився, як жаба на купині. Визнав.
- Ваші сентенції заводять мене в тупик, - видко на обличчі моєму вималювалась щира розгубленість, бо знову заливне, гучно засміявся.
- Навіть розмова про покер є грою! – змушує вихлюпнути на зовні емоції. Бач, аж очамрів від почутого, - щиро втішався Генрі, що все більше нагадував мені сатира, образ мальований уявою, був настільки живим і переконливим, що насправді бачив вже не багатого американського дядечка, визнаного науковця, і картярського метра, а таки міфічного супутника Вакха!
- У покері справа не в грошах, - продовжив вже зовсім серйозно. Покер – інше – досконалий шанс втекти від реальності. А іще... - поглянув на мене зважуючи, чи можна мені відкрити цю таїну, - мистецтво. Унікальне мистецтво - іти проти шансів... Заперечувати реальність. Коли це чиниш, відчуваєш, що увесь цей світ залежить трохи і від тебе. Можливо, не посуваєш Бога у Його всевладності, але стоїш десь дуже близько біля Нього... З часом зрозумієш – це важить на багацько більше, ніж зелені папірчики, скільки б їх там не було...
Виджу недовіру на твоїй милій бузячці... Це, справді, може здатися парадоксом – адже гравця оцінюють по тому, скільки грошей виграв він за карточним столом. Цей показник єдиний, за яким його оцінюють. Усе так і є! Та це лиш зовнішній бік. Сам же покер, його суть, його квінтасенсія в іншому, це - мистецтво неможливого! Парадокс доведений до досконалості!
- Не розумію, чому саме мене ви обрали, аби відкрити свої сокровенні секрети? – на позір байдуже запитую в метра.
- Підозрюєш старого? Маєш рацію – пильності не втрачай ніколи... Та зі мною ж можеш розслабитись, сам собі здаюсь старим євнухом. Як йому дівки, так мені гроші – більше не потрібні. Маю більш ніж достатньо для свого скромного життя. Майже всі свої гонорари віддаю на організацію покерних турнірів.
Тебе запримітив іще в час роздачі, ти повністю розчинявся у ній. Цей процес був для тебе головним, а не те, яку карту сам отримаєш... Справжній, перспективний гравець, - подумав собі. Шкода, коли не в той бік звернеш – можна і в’язи скрутити, та й життя загубити. У тій залі різний люд збирається. Ніби й не знаєш нікого, та твоя тут присутність не залишиться не поміченою. Обов’язково з кимось заприязнишся. Коли я сюди вперше потрапив, мене загачили «математики» - з їх намови вивчав сотні карточних комбінацій. Врешті схаменувся – яка дурня! Прорахувати їх усі все рівно не можливо! Подібного без ліку...
Кава вип’ється, й забудеться. Поділюсь із тобою тим, що вважаю у тій прекрасній, але й загадковій грі, основним. Найголовніше у покері – скіл****! Рівень логічного мислення. Безсмертна дедукція Шерлока Холмса тут на першому плані! – знову вибух сміху. Був це не ґвалтовний смішок, мов спуск води в туалеті, а відгомін потужного водопаду. Іще Достоєвський писав, що справжня натура людини розізнається по тому, як він сміється. Сміх Генрі не лише постійно покращував настрій, здавалось лише з його допомогою можна залагодити будь-які стосунки. Хотілось його слухати, тим більше, говорив він про речі, які в жодному підручнику гри не прочитаєш.
- Те, що відбувається за карточним столом, усі плани, що їх захоплює телекамера, усе це ПРИЧИНА. Вона має образ конкретного факту, загальну ж ситуацію, що стосується кожного гравця, мусимо зрозуміти якраз силою своєї дедукції, силою думки, ув’язати в одне увесь ланцюжок ледь помітних фактів. Лише спираючись на уже відомі, відслідковані, і завчені нами факти, можемо вибудувати власну гру, а не бути маріонеткою в руках карточних акул.
Роздача - найголовніше в час гри. Тут усе залежить від того, наскільки у тебе розвинуте логічне мислення! Звісно є безліч інших факторів – техніка, психологія, впертість, та всі вони, як на мене – другорядні. Техніку завше можна «прокачати», психологію вивчити. Та скіл, те, як у гравця працює логічне мислення – основне! Не буде скілу – не буде справжньої гри, не буде великої перемоги!
На високих лімітах грають найсильніші гравці. Хто в плюс, хто в мінус. Ніби всі грають непогано, у всіх хороша техніка, та й психологи з них дай Боже кожному!.. Та класний гравець завше випливе, той у кого краще розвинене логічне мислення завше випливе... Маючи одні і ті ж дані сильний і слабкий гравець будуть робити полярні висновки, причому, для справжнього гравця ключовими будуть ті фактори, на які слабкий навіть уваги не зверне...
В останній партії отой грошовий мішок з Росії, я з ним, напевне ти помітив, пізніше довго розмовляв, робив ставку на рівері з середньо-слабкою рукою. Спитав його: «Навіщо ставив? Чого праг домогтись? Мислиш, що сильніший, що зможеш відповісти слабшою рукою?
- Ні-і-і-і, - тягне, хоча бачу - навіть не вповні розуміє про що питаю...
- Коли не впевнений, то як зможеш блефувати? Чи ж узагалі вартувало зіграти чек-колл дібравши з блефу? - не мав що відповісти. Сам перед собою цих питань ніколи не ставив. Гравець на удачу. Пливе за течією – що Бог дасть. Побачиш, він вилетить уже в наступному колі. У людей, що не вміють логічно мислити в покері немає перспектив. Біда дилетантів, та й узагалі всіх, хто сідає за стіл в надії на «везіння», мізерна, коли взагалі не сказати – ніяка! Зібрати королівський флеш... Які для цього шанси? Нині це пораховано – 1 з 649739 роздач! Ото ж, розраховуючи на таке везіння, завжди будеш у програші. «Везіння в картах» радше міф, ніж реальність! Покер це скіл! Скіл і тільки скіл!
- Коли заходив у ваш номер, радів - рідко випаде нагода попередньо зіграти з тим, з ким завтра зустрінешся на турнірі... Зараз же, щиро вам визнаю, злякався мов хлопчисько. Я ж насправді дилетант, Генрі! Те, що ми тут з вами мов рівня сидимо за одним столом, насправді – випадок! Часами мені аж лячно від того, як мало я знаю… Генрі у відповідь заяснів своєю розкішною, чарівною посмішкою, (от би мені так навчитись!) - сміються очі, найменша рисочка обличчя!
- Заспокійтесь, мій молодий друже, я далеко не альтруїст. Взагалі вважаю, помилявся Адам Сміт в своїй теорії - немає в природі людини таких законів, які б примушували її турбуватись долею інших... Тому тільки й вибрав тебе, бо знаю - важко буде мені з тобою завтра грати. Не простий ти супротивник. Будь-кому з тобою буде важко грати...
Генрі міг би програти без щонайменшого жалю - ковзнула думка – ніколи нічого навіть схожого собі не мислив… Метр встав, поніс свою посмішку до місткого, шкіряного саквояжу, дістав із нього добряче потріпану книженцію, і протягнув мені. На обкладинці ієрогліфи.
- Це – Су Цзи – «Мистецтво війни», - пояснив мені, - звісно, англійською, (її теж мусиш вивчити!) – твій світ, і життя твоє з певністю проходитиме на континенті, де розмовляють саме тією мовою. Побачивши, що оглядаючи книгу, я трохи сторопів, додав.
- Китайці неперевершені воїни. Ця книга – довершений трактат про мистецтво війни - найкраще керівництво для покерної стратегії. За нею будую свою гру. Спробуй так само. Не треба дивуватись - покер це – життя. Що ж дивного, що з усіх його царин черпаємо знання?..
* Перське око – бісівське око.
** Мається на увазі головний герой опери Верді «Фальстаф» Романтичний театр вивів на сцену людей небачених пристрастей, відкритого темпераменту, широких жестів. Джон Фальстаф один із наяяскравіших персонажів цього ряду.
*** Мистецтво тасування, при якому карти злишаються у попередньому порядку.
**** Скіл Skill (дослівно навик), це поняття яке використовується для визначення очікуваних результатів гри в покер для того чи іншого гравця.
