Пару днів тому пережились-мо черговий кінець світу. Якийсь зварйований вуйко, каліфорнієць Гарольд Кемпінг, перевчившись мудрих речей і перечитавшись замудрих книжок, вирішив, що мало нам мертвих птахів, риб, свиней, кризи, австралійських і японських катаклізмів, війни на Близькому Сході, Чорнобиля і Фукусіми, ми, земляни, гонорові, можемо запросто кінець світу собі зогранізувати. І навчившись викликати дощ, град, посилати до пастуха Макара хмари, можемо запросто викликати і друге пришестя Христа. Чогось він вирішив оголосити отой кінець не в понеділок, коли для багатьох і так регулярно той кінець світу настає і вперто триває до середини середи, щоб з наступного понеділка початися знову. А вибрав для такої чорної дати суботу, день, коли всі порядні відьми збираються ввечері на дискотеку на Кайзервальді, працюючі бабусі-пенсіонерки пораються на городах, чоловіки затарюються пивом, а жінки зранку наводять супербойовий марафет. Мабуть, любить вуйко євреїв. Та й чомусь вибрав тільки два відсотки тих, котрі вознесуться на небеса, всіх інших вирішив відправити понижче. Певно, не заплатили податків.
Тож, щасливо відпрацювавши черговий трудовий тиждень, дочекавшись погожої суботоньки, купивши газету "Експрес" як додаток до двох ящиків Першої приватної і відра файної шашличної нарізки, наші любі чоловічки не на жарт сполохалися. Ще б пак, не встигнуть всеньке видудлити, а до раю з пивом, швидше за все, не пускають, та й летіти догори, тримаючи під пахвою ящик пива, трохи важкувато. Чомусь припустити. що їм буде легше спускатися вниз, бо їм поможе вага пива, вони не додумалися. Тож вирішили до компанії запросити і нас, друзів чоловіків, себто жінок і по сумісництву вірних половинок. Бо кінець світу є кінцем світу , але, кінець-кінцем, гроші заплачено, не залишати ж пивко космічним пришельцям, вони й так зелені.
Тож ми, вірні помічниці, мали їм допомогти пити пиво, а заодно замаринувати м"ясо, назбирати в лісі хмизу для багаття, востаннє ж на землі шашлики смажити, то як їм опускатися до нагинання за поліняками чи рубання дерев на неньці-землі, котра так справно годувала-поїла їх стільки літ і зим. Раптом пробудилася в них незвична любов до всього живого, всього, що рухається, хоч раніше все те, що рухається, вони ладні були вірно любити після того, як вип"ють все, що горить. Ну а ми з ребра зроблені, голови в нас порожні, мозкові звивини не витримали конкуренції з льоками і випросталися, нам можна і в останній день земного перебування збирати хмиз. Бо ж у раю, швидше за все, не буде мікрохвилівок і пральок, тож на перших порах пачки сірників нам вистачить, а далі мусимо вчитися вогонь добувати і підтримувати, поки вони за Євами ганятимуться. Отака дискримінація, гендерна нерівність, ну просто кричуща несправедливість.
Та будучи вже ось-ось, за пару годин, майже небожительками, ми теж вирішили, що хтозна чи доведеться стріти своїх геть непорядних четвертинок десь на райських полонинах, вони швидше за все полетять вниз під вагою своїх грішних пивних пузяк, тож боятися нічого, хоч останній день поживемо як Господь велів. Тому гонорово забрали свій законний ящик пива. А що, даремно Клара з Розою в лютий холод горлопанили про рівність, добивалися такого чудового свята, котре так віроломно спаплюжили наші чудові охоронці і заступнички цього березня. Ми тоді влаштували їм генеральну репетицію кінця світу.
Уявляєте, всі жінки як жінки, гоноруються вулицями зі своїми тюльпанами, гвоздиками, пролісками, а ми дусимося тортом, спеченим бабою Славою, бо наші звитяжці славно вітають своїх славних співробітниць зі славним жіночим святом. Забувши. що для порядних чоловіків порядне свято на роботі має тривати не довже ніж до п"ять хвилин на дев"ятнадцяту, вони вирішили по дорозі заскочити в кондитерську за розкішним тортом (це о восьмій вечора), та натрапили на космічного пришельця, а точніше колишнього фізика-ядерника, а зараз знаменитого бомжа Вітька. І якогось дива їм саме в ту мить конче треба було дізнатися в нього точну дату очікуваного максимального наближення місячного диска до земної поверхні. Ну Вітько хлоп не дурак, хоч і порожні пляшки стріляє в пацанів, зметикував, що комусь кінець світу, а йому чудова нагода відчути себе знову на майже на кафедральній трибуні, вирішив таємницю тільки найближчим сусідам відкрити, звісно, не задарма.
І поки вони втрьох вираховували, котрим боком той Місяць повернеться до Землі і якою п"ятою точкою зачепить водну гладь котрого з океанів, розбудивши сонних китів і акул, ні в чому не винний Місяць гордовито виплив над зоряним львівським небом. Побачивши гоноровий диск в оточенні юних зірочок, наші астронавти згадали, що вдома їх чекають святково налаштовані половинки, котрі так і не дочекалися теплого слова, бо зранку в спішці їх галантні кавалери спромоглися тільки на "Чекай мене ввечері, люба, тебе чекає сюрприз" і поспішний цьомчик в сонну артерію. Тож сюрприз чекав їх, тим паче що квіти вони успішно подарували старенькій прибиральниці пані Софії, про яку чогось всі забули. Хоча так і не призналися, чи направду пані Софія насолоджувалася чудовими трояндами, чи молоденька вертихвістка-бухгалтерка Сонічка. Зрештою, під час наближення кінця світу то вже несуттєво.
І коли ближче до сніданку, ніж до вечері, наші сюрпризники приваландали-таки до своїх домівок, і радісно защебетали, що вони знають, що 19 березня настане-таки кінець світу, бо Вітька сказав, і до нього треба ретельно готуватися, і про квіти можна не думати, ми, звісно, вирішили потренуватися у вичисленні траєкторії наближення отого місячного диска. А оскільки найбільш повно математична модель зіткнення описувалася взаємодією чавунної сковорідки (ну чим не диск) і голови благовірного (така ж земна твердь і глина замість мізків), то ескпериментально в обох наших спробах вдалося дослідити, що хоч зіткнення уникнути ну ніяк не вдасться, та земна твердь вистоїть, відбувшись кількома синцями і незначною горбистістю в районі тім"ячка, що на глобусі відповідає району Румунії, ну трошки трусоне в районі Вранча. Тож коли все прогресивне людство святкувало дев"ятого березня день народження Тараса Григоровича, астронавти чемно чистили картоплю на кухні і ліпили вареники, щоб заслужити відносну милість на останні десять днів до всесвітнього експериментального моменту.
Та все тече, все минає, синці зникли, гулі загоїлися, Японія отямилася від цунамі і землетрусу, і наші козаки вирішили, що Бог дарував їм милість, а жіночкам мудрість пробачити. І знову вони собі дарували квіти пані Софії і панні Сонічці, попивали пивко і не думали, що доведеться знову згадати про страшний Судний день, котрий має настати ще до завершення Євро-2012, котре вони так успішно наближали, підтримуючи національну збірну своїми пивними пузами.
Тож коли файний вуйко пан Кемпінг вирішив черговий раз випробувати на міцність і ударну здатність чавунні сковорідки провідних китайських виробників, оголосивши акційну кампанію для спраглих ніжних поцілунків райських кущів, наші кандидати в небожителі вирішили останній раз фест погрішити.Зрештою, хто там рахуватиме кількість порожніх пляшок з-під пива,тим більше що квоти ніякої не оголошували. Вони розпалили багаття, понастромлювали м"яско на шампурики і приступили до священнодійства, як древні олімпійці. Не спортсмени, не подумайте грішним ділом, що ви, з таким пузом який спорт, а як справжні боги-олімпійці. Ну а вино, котре залишилось після смаження, люб"язно віддали нам, олімпійкам, в обмін на пару пляшок нашого законного пива. Ну а в нас після чергового "за любов до дна" теж корони зачесалися, і чогось стільки всього згадалося... І про 19 березня ми теж згадали, і про спаплюжене свято 8 березня, спогад про котре підло кровоточив, тим більше що Сонічка таки похвалилася, дурепа, що отримала на роботі, окрім оберемка тюльпанів, два чудові букети троянд від двох лисих пузатих жонатиків. А щоб тобі перетворитися на прибиральницю бабу Соньку, дурепо натуральна і блондинко фарбована.
І тут моя вірна товаришка по нічних чуваннях з нагоди страсних субот і інших днів тижня, згадала, що ще цікавого писали мудрі езотерики про кінець світу, котрий настане зовсім скоро, у своїх пророцтвах. Що настане благодатна пора, ера жіночого правління. Що чоловічий стиль управління світом повністю вичерпав себе, що вони не здатні більше керувати світом, бо хоч у прийнятті рішень вони керуються не емоціями, як жінки, але далеко й не головою. Що жінки більш гармонійні, духовні, етичні, миролюбні, спокійні (ага, особливо як поблизу нема сковорідки, качалки, колотушки, ломаки зрештою і підходящої голови). Що світ прагне космічного порядку, а не розкиданих брудних шкарпеток, радіоактивних відходів, прострочених пестицидів на полях і пивних пляшок у підворітнях. А ще автоматично завантажуваних сайтів про українську пісню, вишивку і макраме, модні спіднички і блузочки, а не нових моделей авто і важкого порно.
А кінець світу не за горами, а за пару годин, тож покерувати на найвищому рівні навряд чи вдасться, бо окрім Юлі, Гані, Маргарет, можуть захотіти спробувати себе по другому разу і Клара з Розою, і Надійка, і Жанночка, і Сун Цинлін з Марічкою Корасон. Тож поки маємо під руками благодатний матеріал, котрий не в силах втримувати більше правлінську булаву, бо тримає в одній руці шампур, а в другій пляшку, і як мудрий буриданів осел, наближається рівномірно до обох рук, ми признали, що пора діяти. Тож, не чекаючи, поки синичка полетить з лівої чи правої руки, ми вирішили, що збирати сухі соснові гіллячки явно не жіноча справа, рубати обламані буревієм молоді соснички тим більше, а багаття ось-ось догорить. І варто вчасно спустити своїх олімпійців з небес на землю, тим більше, що богинь все одно, крім нас, більше поблизу нема. І поки не дійшла черга до вогню кохання, хай подбають про звичайний вогонь і підкинуть звичайних дровенят.
Перспектива змінити мечі на орала, а булаву і пляшку на сокиру не дуже прийшлася до вподоби нашим козакам, але ми чітко знали, що в управлінні головне – твердо дотримуватися проголошеної точки зору, навіть якщо всім очевидно, що вона наскрізь хибна. Тож на всякий випадок нагадали, що кінець світу близько, а ми можемо його пришвидшити, бо Соньчині букети гордо красувалися між рамами понад два тижні, будучи навіть в явно нетоварному вигляді. І остання ніч палкого земного кохання може їм обернутися вальпургієвою ніччю, хоч надворі і не перше травня, і що краще їм не порушувати існуючу солідарність. Після того, як врешті-решт вогонь у дотліваючому багатті розгорівся з новою силою, ми, натхненні першою блискучою перемогою, зажадали морозива з фісташками і Київського торта. Та потім вчасно схаменулися, що до найближчого супермаркету шлях довший, ніж до часу Х, тому можна цілком обійтися просто морозивом і чорним львівським шоколадом, ну на крайняк Венеціанською ніччю в коробці і пляшкою грузинського коньяку. Тим часом, як наші піддаті піддані вирішували, хто з них більш вправно зможе добратися нічним лісом до найближчого магазинчика, не привітавшись бампером з найближчою сосною, ми вирішили скупатися після денних турбот, ще тут, у рідному чистенькому земному озерці, бо хто його зна, яка там вода у тім раю, раптом теж з хлоркою. І поки ми насолоджувалися приємною, ледь теплою, такою земною водою, і поки нас на руках, як в юні роки, виносили на берег, кутали в біленькі простирадла, розтирали, одягали і роздягали, зігрівали коньяком, теплим шоколадом, цілунками, знову коньяком і знову цілунками, коли вже ми забули, хто тут керує і хто підкоряється, а правлінська булава переходила з рук в руки, як естафетна паличка на уроці фізкультури, ми успішно пережили і час Х, і час ХХ, і час ХХХ.
А зранку нам всміхалося рідне небо, і хмарки цнотливо закривали дорогу до раю, і сонечко тішило новим земним днем. І настало 22 травня, і світ продовжував любити і сміятися, грішити і каятися, смажити шашлики біля озера і на березі океану. А Місяць і зірки дбайливо оберігали нашу красуню Землю з такими красунями і красенями, як ми і наші лисі пузаті жонатики, котрі дарували квіти на восьме березня хоч і фарбованій, та все ж красуні Софійці.
А коли настане отой день Х, коли будуть бігати по землі фіолетові діти індиго, ніхто точно не знає, і добре, що не знає. Бо маємо час покаятися, змінити свої життя на краще, полюбити ближніх, простити ворогів, нагодувати голодних, напоїти спраглих, відвідати недужих, і підморгнути жоні ближнього свого чи ближньому своєму. Тож любімо ближніх своїх, як самих себе, і кохаймося з коханими своїми, і буде нам рай на землі. А як врешті-решт настане кінець світу, то совість нас не гризтиме, що не встигли зробити все те добро, заради котрого післав нас Господь на цю таку грішну і таку святу землю.
