Щойно ввійшла, він затис її між кухнею та кімнатою. Гарно затис - умів:
– То що, сьогодні?
– Одскоч!
– Та чо – мамка на зміні, га? Як обіцяв – сотенна з мене – капустою!
– Одскоч – по яйцях дам!
– Вже не сховаєшся, вже я подбав… так що давай, рибко…
Вітчим давно до неї клеївся, шморгаючи поліпами в носі. Іра люто боронилася та мамі не казала нічого, в мами серце – як розхвилюється… Добре, що медсестрою в поліклініці – хіба раз уже рятували… Спокушав доларами, хвалився, що заникав од мами, а Ірі ж зараз лише давай, молода – і на ганчір'я й на косметику…
– Що ти її глядиш – дівки з розумом живуть на це. Однаково даси якомусь однокурснику прищакуватому, й задурно! А я тобі підкидатиму, подруги заздритимуть, ніхто не взнає… га?
– Одскоч…
Злився, та все паляндрував околяса, наче кінь – далеко не відходив, то Іра завше була насторожі. На два козирі тиснув – моральний та матеріальний:
– Тобі що, дівчата не розказували, існуєш, наче в середньовіччі! Та зараз кожна спонсора завела й живе на широку губу! А я чим тобі… Вдома – й шукати не тре… і гігієна, знову ж таки… У спокої, бо принесеш із вулиці… ще добре, як безневинний тріпак… Ти доглянута будеш, і я на сторону не косуватиму – все в сім'ю. А в мене є, ти знаєш… то мамка не знає, а ти ж… Не зобижатиму, ти знаєш… я ж для своїх… Мамка несвіжа вже, ще гляди, кину – як будете тоді? А в неї серце – куди такий стрес? То що?
Ненавиділа його, ненавиділа себе, що мамі не розказувала, ненавиділа маму, що знайшла такого. Ненавиділа подруг, що спонсорів позаводили, що з розумом жили – доглянуті… Не всі звісно, та знав вітчим, що казав, чим переконував…
– Прищакуватому даси – ще залетиш – воно тобі тре? А зо мною ж усе чики-чики, я ж тобі не прищакуватий… Я ж не салага – бачу, що ти ще не того, пуп'яночок… мені видно. То ось сотенна тобі за прем'єру, та й тоді не зобижатиму, сотенна в місяць тобі як? Сотенну де візьмеш?
Томка, як почула, аж прогрузла:
– Бери, дурна! Я, мені якби він моргнув… А може мені до ньо… сотенна, що не кажи…
І Томку ненавиділа…
Випручувалася, вживала контрзаходів:
– Чого це він розказує мені, що вдягати? Сама знаю і скажи йому…
– Що ти, що ти Ірочко, – намучившись із татом, мама вітчима боготворила. – Що ти, його треба слухати – годувальник, хазяїн наш…
Обрізані нею крила шелестіли, падаючи долі…
Тато був типовим хазяйновитим алкашом. Такий, що більше спивається, то більше сунуть до нього знайомі та сусіди: то холодильник не морозить, то лампочка не світить, і всяк із могоричем. Мама по знайомству на лікування прилаштовувала. Хіба раз – та зривався… Розлучилася, коли "білочку" підхопив. А Іру він любив… Вже недужий замків понаставляв по квартирі – все за ним зайці з автоматами ганялися. Іра за тими замками від вітчима крилася. Чіпляється, то вона – клац, і зачинилась. Тоді вітчим почав боротьбу з замками. Спершу переконав маму, що треба зняти замка з кухні – люди сміятимуться, подумають, що харч запирають. Мама погодилася (Іри вдома не було). Зиркнув тоді на неї переможцем і недаремно. Наступним здався замок на дверях вітальні, тоді – їхньої кімнати. Іра відчувала, як звужується навколо неї кільце. Мимохіть відкрила, що слово "звужуватися" від "вуж"…
– Не сховаєшся…
Останній бастіон впав. Кинувшись до своєї кімнати, виявила, що від замка на дверях залишився лише слід.
– Скотина!
Вбігла, підперла ручку стільцем, по той бік чувся поблажливий регіт господаря…
Сотенна, кажеш? А чи не дешево? Спонсор, кажеш?
Увімкнула комп'ютер, швидко знайшла потрібний сайт. Ось: "продам… продам… продам"… Зареєструвалася, пальці дражливо забігали клавіатурою: "Продам незайманість. Терміново. Ціна: 5000 доларів" Виклацала номер свого телефону, тоді відгукнулася на його регіт своїм…
