Ох, і миша в неї вийшла! Справжнісінька лялечка! Товста, із нахабною мордочкою і блискучими намистинками-оченятами. Хоч, якщо чесно, то вуха у гризуна чогось видавалися замалими, а хвіст із уривку порваного шнурка виглядав якимсь не таким.
Але якщо зважити, що востаннє Кароліна хоч щось шила ще в школі на уроці ручної праці, а вчителька при першому ж погляді на її «шедевр» кривилася, немов від зубного болю…
Одним словом, її сьогоднішній витвір однозначно більше скидався на мишу, ніж на жирафу. А на дрібниці не варто звертати увагу. Особливо, коли за шитво береться майбутній менеджер з міжнародних зв’язків, а не учениця проф.-тех. коледжу.
Дійшовши настільки втішного висновку, Кароліна із залишків того ж «хвостового» шнурку змайструвала крихітну петлю-удавку. Й потягла своє майстрування до кухні, де в кутку причаївся старенький галасливий монстр, всіяний дешевими магнітами. Сьогодні її бажання буквально втілити у життя дурну приказку: «у холодильнику миша повісилася», - стало нестерпним.
Хоч, як подумати, витрачати для цього час з ниткою-голкою – справжнісіньке марнотратство. У сусідній, Соньчиній, кімнаті – п’ять живих добірних мишиних екземплярів. Ну, не зовсім мишей… Але ж чим декоративні пацюки гірші?! Тобто, чим кращі за мишей ці створіння з їх неприємним запахом і голосним писком?!
Кароліна зціпила зуби і знову спробувала підвісити свого рукотворного мишака на ґратчастій поличці. Якраз між двома розпочатими банками із домашніми соліннями і пакетом кефіру. Місця для екзекуції залишалося із надлишком.
Говорити завжди легше, ніж щось втнути насправді. Це вам будь-який менеджер, навіть поки недовчений, зможе кваліфіковано підтвердити. На практиці Кароліні із живим створінням, навіть із пацюком декоративним, отак вчинити заслабо.
До речі, Сонька за своїх хвостатих улюбленців сама кого завгодно вдавить. Хтозна, чи й рука здригнеться – любителі тварин і природи, вони такі. А Родька, певно, захистить-таки свою дівчину від розлюченої сестри, та довго потім поглядатиме на Кароліну із докором.
Сваритися із Родіоном не хотілося. Звісно, змушена поміркованість в домашньому господарстві – поважна причин для бучі. Та, по-перше, в батьківській квартирі ремонт із капітального плавно перетік у розряд хронічного. Сварки між предками злилися в одноманітне і безкінечне з’ясування стосунків ще раніше. Ні вже, краще жити тут, із Родькою. Хай навіть у комплекті йде Сонька і її звіринець.
По-друге, сваритися із Родькою було зовсім не цікаво. У його характері було щось… таке…ну… як пояснити? Його, тоді ще – хлопченя з інтелігентної родини, навіть у школі найбільші задираки майже не зачіпали. А вже сутички із Кароліною, із загадкових причин, ніколи не переростали у повноцінні сварки – і все тут.
До того ж, подруго, будемо чесними: що Родька не здобувач було зрозуміло й при першій зустрічі. Що тут зробиш?
От хіба як колись… років отак через десять, не менше, Кароліна остаточно втратить глузд і наважиться народити дитину… Так-от, вона нізащо не віддасть свого малюка вчитися грати на скрипці!
От ще добре, як пацан, закінчивши з-під палки музичну школу, закине осточортілу й недешеву, між іншим, пискляву скрипку на шафу. А от ще візьме, та й приєднається до місцевого музичного гурту, та ще й по-справжньому кайфуватиме від виступів. Здавалося б, маячня: скрипка поруч із гітарами, синтезатором й усякими іншими перкуціями! Витурять такого скрипача після першого ж концерту в шию!
Ага, зараз… Публіці сподобалося, бо незвично. Якийсь розумник в ЖЖ написав: «у гурту є власне обличчя!». Народ зацікавився – тож і кількість концертів отих збільшилася. Зараз музики записують перший альбом і не мають навіть часу на з’ясування стосунків на репетиції. Тож і шансу немає, що гурт швидко розпадеться. Усі щиро вважають, що запрошення до гурту Родьки – гарна ідея була.
Усе це – чудово. Тільки хобі це часу займає купу, а грошей, звісно, поки не приносить.
Мишак вдруге спланував з імпровізованої шибениці на банку з огірками. Його хвіст тепер виглядав геть жалюгідно.
Скільки можна мучити іграшку?! Соня від такої демонстрації точно не позбудеться своїх пацючат.
Чи не ефективніше буде притягти додому дворового кота? Наплівши щось по те, що врятувала від страшної смерті від рук знавіснілих хуліганів? Сонці буде незручно викидати бідну тварину на вулицю…
Хоч тут, швидше, кіт загине смертю хоробрих у боротьбі із переважаючими силами супротивника. Якщо господарка цих «супротивників» не виявить оперативності і терміново не влаштує знайду у гарні руки – на таке Сонька майстер. Як студентка-другокурсниця примудрилася перезнайомитися, хай інколи й віртуально, з усіма любителями звірів у цьому місті – велика таємниця.
Кароліна плюнула на впертого мишака: не хоче висіти, хай лежить, - і від душі грюкнула дверцятами холодильника. Той докірливо задеренчав, але настрій відразу покращився.
Зрештою, у всі свої улюблені таргани в голові. А як зовсім відверто, то й самій їй далеко до янгола. Родька, до речі, між своєю музикою і навчання в універі на іноземній філології, ще примудряється відшукати час на приробок.
Дівчину аж пересмикнуло. Сама вона витримала у місцевому Центрі інтенсивного розвитку дітей, куди влаштувала за страшним блатом, ледве місяць. Нащо розвивати, та ще й інтенсивно, мову й фантазію у трирічних хуліганів, що й так кидалися на цілком розвинених бандитів, залишилося для неї загадкою.
Родька ж, не скаржачись, тягнув лямку вже з рік. Намагався добитися від шепелявих й не завжди спроможних на звук «р-р» учнів хоч більш-менш пристойної німецької вимови. Що цікаво, малюки частенько після занять, а то й просто на «уроках» висіли на хлопцеві ледь не гронами. Й щиро замучувалися, дізнавшись, що німецька у них буде завтра, а не цього вечора.
А за три місяці малі починали пискотіти, немилосердно плутаючись у мелодіях, німецькі дитячі пісеньки. Батьки щиро розчулювалися. Керівництво Центру кивало зі стриманим схваленням, натякаючи, що от-от надасть «вчителю» надбавку за сумлінність. Ага, зараз…
Що ж, зарплатня у Родьки завтра. Тоді й холодильник не навіюватиме смутку своїм вмістом. А сьогодні можна повечеряти кашею і салатом. Бажаючі ж можуть сісти на дієту. Кажуть, поміркованість – гарна чеснота…
Двері стиха скрипнули, уриваючи вже цілком мирні думки.
- Каролінко, привіт! Як справи?
Із Родькою було легко хоч тому, що він ніколи не ставив дурнуватих запитань. От її предки обов’язково утнули б щось на кшталт: «Каро, ти вдома?». А очі, цікаво, для чого? Невже не видно: її дублянка висить у коридорі, там же – чобітки, а моржувати Кароліна поки що не збирається.
- Привіт. Нормально. Нічого не трапилося?
Останнє питання теж не належить до розряду дурних: Родька якось непевне мнеться у передпокої, замість того, аби відразу пройти на кухню.
- Розумієш, - Родька виглядав щиро зніченим. – Я зайшов до магазину, хліба хотів купити.
- І? – трагедії поки що не проглядалося. Загубити велику суму грошей Родька не міг. І протринькати їх, гроші, теж не пощастило б. Чому – дивись вище. Загубив шарф чи рукавиці? Навряд чи аж так засмутився б. Та й магазин зовсім поруч, у дворі. Швидше б гайнув би туди, ніж винувато кліпати віями. Щось серйозніше? Побився з кимось з одногрупників чи знайомих? Родька і бійка?!
- Ну, і вирішив заодно булочки купити – тобі й Соні. Там ваші улюблені, зі смородиною, привезли. Якраз грошей вистачало і ще назавтра на проїзд… Але завтра заплатять нормально...
- Родіоне! Якого…янгола?! Тобто, дякую щиро, однак, що трапилося насправді?!
Родька рішуче труснув головою. Відкинув убік пасмо неслухняного русявого волосся. Поклав на стіл дві паперові торбинки з фірмовим логотипом пекарні. Третю нащось і далі тримав у руках.
- Там, поруч із входом заґратований злив. Я спершу вирішив, що звідти миша величенька визирнула. Так ні ж - :хом’ячок! Тільки сірий, від бруду. Ні, от скажи: вже не лише собак на вулицю викидають, а й хом’яків! Зовсім люди позвіріли: у хом’яка ж – жодного шансу вижити на вулиці!
- Та вже ж… - сперечатися з останньою тезою не випадало. Та тут торбинка в руках Родьки засмикалася. Кожен її порух дробив підозри Кароліни все більш конкретними.
- Я і йому пиріжок купив, правда, із яблуками. Ти не в курсі: хом’яки смородину їдять? Бо я не знаю.
- Ні! Тобто, я уявлення не маю про збалансований раціон для хом’яків. І «ні», бо в цій квартирі і так надмір гризунів. Ну, Родь….
- Каролінко, а що робити було? Він же там здичавів зовсім, зголоднішав… Спробував увесь пиріжок у рота відразу запхати - трохи щоки не луснули. А виріши я його на руки взяти – кусатися спробував. Правда, із повним ротом у нього це не дуже вийшло… І куди його? Он, по радіо знову приморозки обіцяли вночі…
Кароліна махнула рукою і нащось відчинила дверцята багатостраждального холодильнику. Хоч, начебто, і ще теплі пиріжки, і живий, хай і небажаний хом’як – не найкраще начиння для кухонного агрегату. Про зшиту мишу вона чесно встигла забути.
- Супер! Це ти сама такого крутого хом’ячка змайструвала?! – Родька сприйняв її поведінку як відсутність категоричної заборони.
Торбинка із знайдою відразу опинилася просто на кухонному столі. Ох, ці хлопці!!
- Взагалі-то, це – миша. Що, ні крихти не схожа? – петлю з шиї мишо-хом’яка Кароліна миттю зірвала, а Родіон чи то не помітив цього, чи просто зробив вигляд.
Тепер, остаточно позбувшись хвоста, іграшка справді трохи скидалася на хом’яка. Да-а, можна сказати, накаркала…
- Для Соні сюрприз? – Родька розуміюче всміхнувся, – До речі, вона точно зможе швиденько підшукати Хомці прийомну сім’ю. І потримає пару днів у своїй кімнаті.
- Ні вже, пару днів твого звіра потерпимо у нас. А то ще Сонька вирішить зайнятися на дозвіллі схрещуванням зі своїми улюбленими пацюками: зовсім квартиру на ферму перетворить чи віддавати потім хом’яка нікому не захоче.
- Селекція – то навряд чи: не потягне, вона ж на філолога вчиться.
Аргумент не видався надто переконливим. Але зараз було важливішим інше:
- Краще якусь банку побільше для Хомки знайди і зітри з нього бруд, чи що. Цих хом’яків купають? І ще, прогугли, чим їх годують, крім солодких пиріжків? І ще. Ти кашу на вечерю будеш? І солоні помідори?
- Звісно, буду. Я оцю банку візьму, трилітрову. Гаразд? І зараз швидко гляну, як і що з ним робити, у неті.
- І ще, Кароліно, - це вже у дверях кухні, несподівано серйозно, - дякую. Ти – супер.
І як тут повноцінну сварку влаштуєш?
Махнувши рукою, Кароліна почала поратися біля вечері.
Вечором залізла до Інтернету в пошуку реферату, не втрималася – увімкнула аську. Подруга, як завжди, була на зв’яжу.
Покрадьки глянула на Хомку, що шарудів у банці, влаштовуючись на новому місці. Потім – на чимось заклопотаного Родьку. Лідочку той не любив, хоч і тримав думку при собі.
Подружка була більш відверта: вона щиро не розуміла, чому Кароліна не може підшукати собі інший варіант. Більш забезпечений чи хоч із більшими пристрастями. «Дивися: закиснеш», - час від часу попереджала вона.
Трохи поміркувавши, Кароліна швиденько відстукала подрузі сьогоднішню історію. Завершила розповідь риторичним: «А ти кажеш: знайди когось практичнішого! От ким треба бути, аби кинути першою і без приводу хлопця, який підбирає на вулиці хом’ячків?!»
Зазвичай оперативна подруга щось затягла із відповіддю. Тож із чистим сумлінням Кароліна вийшла з аськи й зосередилася на сайтах із рефератами.
***
На Аркані – дві чаші, чарівна рідина струменить з верхньої до нижньої, повільно, аби не втратити жодної краплі дорогоцінної вологи. Ідея карти – порядок, від найнижчого рівня до світової гармонії.
Але до Таро рідко звертаються із питаннями галактичних масштабів. Гармонія у світі – то добре. А от конкретно в чиємусь житті? Це ж не порада зробити генеральне прибирання? Хоч інколи не завадить і воно. Тим більше, що час на привнесення відчуття затишку у родинні стосунки є.
Ще вчора Ваше життя було по вінця повне змінами, Ви гарячково роззиралися на всі боки, аби не впустити щастя. Де вже будувати реальні плани на майбутнє чи обмірковувати минуле? І раптом опинилися у тихій заводі.
Несподівано з’являється дивне відчуття: отак, спокійно і плинно, навколо було завжди. Що далі – хтозна, але внутрішній голос шепоче: це – не найгірший варіант.
Можливо, Ви – надто дієва натура, аби прислухатися до нього. Відмова від спокою - теж достойний вибір. Однак варто пам’ятати: секрет вічного двигуна – у вмінні робити інколи паузу: миттєву, непомітну для оточуючих і вщент сповнену спокоєм.
