Неквапний цукрово-бавовняний twang* стюардеси сповістив, що літак досяг стільки-то тисяч футів над рівнем моря й тримає крейсерську швидкість стільки-то миль на годину. Температура за бортом становить стільки-то ступенів за Цельсієм. У Бостоні зараз сонячно, така-то година пополудні й стільки-то ступенів за Фаренгейтом. З огляду на попутні вітри над океаном очікується, що ми прибудемо в міжнародний аеропорт Лоґан раніше розкладу. А весь цей трансатлантичний переліт, згідно з найостаннішими комп'ютерними розрахунками, тепер триватиме стільки-то годин і хвилин.
_________ *Гугнява американська вимова мешканців південних штатів.
Тенькнув електронний сигнал і символ прив'язного реміня згас. Лише перекреслений цигарок сяяв на табло. Я простяг руку до панелі над головою, щоб вгамувати струмінь охолодженого повітря. Вітерець зашипів у долоні та врешт осікся, коли я закрутив клапан. Цієї ж миті з динаміка в панелі знову загугнявило.
Пасажирам уже дозволено вставати, пересуватися в салоні та користуватися електронними пристроями. Насамкінець, голос тієї самої стюардеси нагадав про заборону палити протягом усього польоту як у салоні, так і в туалетах. І про суворе покарання, що чигає на того, хто ризикне вимикати пожежну сигналізацію в туалеті...
Авжеж, оттакечки – туалет! Сечовий міхур вимагав якнайскорішого звільнення від наслідків подвійного капучіно, що годину тому я був цмулив у каварні в амстердамському аеропорті Шкіпголь. Я смикнув лямку на пасі. Замок прив'язного реміня клацнув і розщепився. Я відкинув бильце сидіння і підвівся. Розправив плечі та почалапав уздовж салону до lavatories aft* .
_________ *Туалети в кормовій (хвостовій) частині корабля.
Коли повернувся до свого місця, стюардеси вже почали розвозити напої за кілька рядів від мене. Я всівся, дістав з-під сидіння подорожній портфель, витягнув звідти ноутбук. Розкрив відкидний столик поперед себе, поклав на нього комп'ютер, увімкнув і став чекати поки завантажаться програми.
Дійшла черга до мене. Стюардеса з рудим волоссям трохи нахилилася в мій бік. В її зеленавих очах світилося щире бажання задовольнити своїми напоями будь-яку спрагу. Сяяла стандартна посмішка, ніби на переконливе підтвердження гостинности авіакомпанії.
Несподівано для себе збагнув, що протягом майже двохмісячного перебування в Україні встиг підсвідомо скучити не тільки за різнобарвним звучанням англійської мови, а навіть і за нормальністю повсякчасних і всюдисущних посмішок, але найбільше … так, червоне будь ласка, так-так, червоне каліфорнійське… саме це!
Стюардеса поклала на столик побіля лептопу серветку і пакуночок з горішками, мініатюрну пляшку, шклянку з прозорого і твердого пластика. Я щасливо подякував. З великим задоволенням заходився роздивлятися наліпку на пляшечці. Merlot позаторішнього врожаю, вишнево-калинового кольору, зі сонячної долини Напа. Моя жагуча мрія останніх двох місяців!
Небалакучий сусіда замовив помаранчевий сік з льодом і пляшечку “Столі”. Бр-р-р! Тільки той иноземець, який зазвичай не п'є горілки вдома, але мусив провести вдосталь часу за щедротними застіллями в Україні, може зрозуміти мої почуття…
Вид московської казенки також нагадав мені про самобутнього діда Самійла Непийпива, з яким я познайомився на Чернігівщині протягом цієї подорожі. Ото вже старий не терпів оковитої! Але про це необхідно розповідати окремо. Мальовничий і незабутній дід. Дивовижна й казкова історія.
Якраз упродовж кількагодинного трансатлантичного перельоту, можливо, мені вистачить часу, щоб викласти це все від початку до кінця. Та ще й у прозовій формі.
На попередньому відтинку шляху, рейсом від Борисполя до Амстердаму, я встиг скласти й порахувати всю фінансово-бюрократичну звітність мого відрядження і навіть позаповнював елктронні бланки ваучерів на лептопі. Це необхідно було зробити першочергово. Удома на мене чекає купа іншої паперової праці – але зараз у літаку маю дещицю вільного часу. Отож...
Я відкрутив корок мініатюрної пляшечки й налив собі трохи вина на чверть пластикової шклянки, пригубив. Нарешті всі програми ноутбуку завантажилися. Мене відразу потягнуло відкрити директорію HetmanSkoropadsky. Розгорнув папку Chernihiv, всередині якої була ще інша – DrinkNoBeer. А там вже зберігалися кільканадцять фотофайлів зустрічі з дідом Непийпивом і текст з моїми нотатками про дідові дивовижні байки.
Я почергово клацав на фотографії та водончас спрокволу цмулив каліфорнійське мерло. Тоді відкрив текст і заходився перечитувати нотатки, сходу виправляти, додавати, писати далі. Між часом пригублював краплинку вина, трохи притримував під піднебінням, давав розчинитися й всмоктатися в язик...
