Тремтячими руками Андрій дістав з внутрішньої кишені позолочену фляжку, яка була приблизно на четверть заповнена не дуже якісним віскі. Зробив ковток, потім ще один. На шляху до шлунка воно встигло обпалити внутрішні органи. Андрій відразу згадав, що вже третій день нічого не їв. Його розкуйовджене волосся темним жмутком звисало з високого на мокрого лоба. Його тіло воняло, піт пронизувався через одяг та залишався вологими плямами на ньому. Трьохденна щетина кололася коли він намагався витерти засохлі губи.
Нарешті, Андрій відкрив очі. Відразу яскраво світлі проміння почали прорізатися через віки, завдаючи нестерпного болю. Він миттєво заплющив їх назад та зажмурився.
Що це в біса таке? Що це означає? Андрій хотів було заплакати але не зміг. Його тіло настільки було змученим та виснаженим, що йому було тяжко навіть думати. Хотілося спати, їсти, прийняти гарячу ванну.
Хотілося звільнитися!
ТУ-ТУ!
Вперше за три дні Андрій почув цей знайомий звук. Де ж він його чув раніше?
- І що мені робити? – ледве вимовив він, повільно піднімаючи голову.
- Поверни голову праворуч, - відповів ТОЙ САМИЙ ГОЛОС. Він переслідував його ці останні три дні. Але Анлрій не пам’ятав, що саме він йому казав тоді.
Андрій зробив це та знову відкрив очі, намагаючись якось протистояти цьому нещадному світлу. Десь в метрах 10 від нього щось блимало. Він спробував розгледіти що то таке, але не зміг. Якась чорна позначка. Може то силует якоїсь людини, промайнуло в його голові.
- Тут немає людей, - знову промовив ТОЙ САМИЙ ГОЛОС.
- Чому?
- Я тобі вже казав. Минулого дня та позаминулого. З тої самої пори, коли ти погодився на мою пропозицію.
- На яку пропозицію? Не пам’ятаю.. не було такого…
ГОЛОС реготнув:
- Ти помиляєшся, Андрій…ем…ЧОРНИЙ БУМЕР Стеценко.
І знову сміх. На цей раз до сміху додалися ще якісь голоси, їхні тіні. Сміх лунав в кожній частині цієї невеличкої кімнати, в яку його помістили…
ТУ-ТУ!
- Відпустіть мене! – загорлав Андрій, відчуваючи, що його нудить. – Благаю!
- Ні, це неможливо. Принаймні, доки я так думаю.
Андрій спробував зробити крок вперед назустріч голосу. І, о диво, йому це вдалося!
ГОЛОС миттєво затих. Замість нього почали лунати інші, але набагато тихіші. Їх не можна було розібрати. Проте можна було зрозуміти, чиї вони – той писклявий голос належить 14-річній дівчині, а це – грубий та прокурений – 46-річному чоловіку. Дивно, але Андрій безпомилково міг вказати чиї це голоси.
Можливо, мене помістили в дурдом?
Ця думка була такою ймовірною, що Андрій практично не сумнівався в її правильності. Але ж де мої батьки? Де Олег?
Як тільки він подумав про Олега, свого молодшого брата, як почув:
- Привіт, Андрій! Лол, що з тобою? Хотів щось? – голос брата був веселий та ненапружений.
- Олег.. це ти?
- LOLWHAT? Я. Омг.
- Де ми? Тебе також викрали? ДЕ МИ???
Андрій дивився на Олега, але обличчя його не було видно. Натомість, замість нього виднівся мутно-синій знак питання. Андрій протер очі, які все ще нестерпно пекли. Та за мить він зник. Олег покинув його.
Андрій ще раз поглянув на себе. Чорний новорічний костюм Бетмена, фляжка віскі в правій руці, цигарка в лівій. Цигарка постійно димілась і не згасала.
Він намагався пригадати, чому він так дивно виглядає, але жодного пояснення не було. Якщо його в такому вигляді знайшли і помістили до дур дома, то чому не переодягли? Чому Олег так швидко пішов, нічого не пояснивши? Може вони там стоять всі, за дверима, прислухаючись до його думок? Але це маячня, вони не можуть знати його думок.
Вони ведуть відео спостереження!
Ця думка настільки вразила Андрія, що додала йому сил. Він розгледівся навколо але не побачив відеокамер. Навколо було лише яскраво світлі стіни, та якісь фотографії на них. Де-не-де були якісь надписи.
ТУ-ТУ.
Андрій різко пішов в напрямку за звуком. Він йшов але кожен крок видавався йому дуже тяжким. Йти ставало дедалі складніше та нестерпніше. За кілька метрів до темного силуета він зупинився та зігнувся, захекано ловлячи ротом повітря.
- Тяжко? – пролунав ТОЙ САМИЙ ГОЛОС.
- Так, - чесно відповів змучений Андрій.
- Тоді спробуй підвищити собі рейтинг.
- Який рейтинг?
- Той самий. Ти знаєш, про що я.
- Не знаю.
- О, ну не варто обманювати себе, хлопче. Всі це знають. Підвищити рейтинг. Ці слова знає кожен юнак. А ти тут корчиш з себе дибіла.
- Як його підвищити? – нарешті запитав Андрій, відчуваючи, що з його носа йде кров.
- Я бачу ситуація набагато складніша ніж я міг припустити. Боюсь, що твій рейтинг йде в мінус. Поспіши. Дійди до Нового Повідомлення, можливо там и щось і зрозумієш.
Зник.
Андрій витер кров та зробив ще крок. За ним ще один. Голоси перешіптувалися між собою. 20-річний програміст щось розповідав 12-річній школярці, називаючи її «кіскою». 19-річний футболіст місцевої команди співав незнайому пісню для якоїсь дівчини. Віку якої Андрій не знав.
Нове Повідомлення (1).
Он воно що. Той силует – то цифра. Зрозуміло.
Андрій протягнув руку та натиснув на цей надпис. Замість нього тепер з’явилось інше вікно, воно було набагато більшим за попереднє.
«Привіт, Андрій. Як справи? Що робиш? Вибач, не могла тобі раніше написати. В мене все добре. Дякую тобі за твою турботу, мені було дуже приємно. Але не варто було писати Дурову, він все одно не читає повідомлень «простих смертних». Ще раз дякую, проблема вирішена. Мені повернули сторінку. І це завдяки тобі. Бувай, цілую!»
Отримано 10 хвилин назад від Анастасії Леванової.
Анлрій перелякано втупився в повідомлення. Спогади, один за одним, почали налітати на нього. Але як тільки вні згадував щось, а потім інше – попередній спогад зникав.
- Але я прочитав твоє повідомлення. Я прочитав інформацію про тебе, про твої захоплення – слово «захоплення» ГОЛОС промовив з неприхованою насолодою, - а потім я вирішив спробувати. І запропонував тобі спробувати створити новий експеримент разом. Ти погодився. Адже це Нововведення тебе зацікавило. В обмін я повернув сторінку для твоєї подруги, яка, між іншим, не раз ображала мене та моїх людей в різних групах.
- Я зараз…Вконтакті? – запитав Андрій, розуміючи, яка буде відповідь.
- Так, ти тут. Ти – перша експериментальна одиниця. Ти – перший, хто стане Над розумом. Ніцше про це писав, а ти це зробиш. Унікальний розум, свобода. Ти на це погодився.
- Я…не хочу. Я передумав. Поверніть мене назад, додому!
Чоловік в білій сорочці посміхнувся.
- Ні. Це був твій вибір. До речі, послухай-но цю пісеньку.
Перед очима в Андрія з’явився надпис «1 аудіозапис - Rage Against The Machine - Star Wars Imperial March»
Почала грати музика, кавер на версію з Зоряних війн. Чоловік в білій сорочці, ніби дерижер, розмахував руками в повітрі в такт музиці.
- Правда чудесна?
Андрій побачив те, що шукав очима. Те, що могло вирішити його проблему.
- Куди йдеш? – запитав Павло Дуров.
- Я…хочу додати цю пісню собі. Дуже сподобалась.
Дуров посміхнувся і промовчав.
Андрій йшов далі. Кров з носа все ще текла, а сили крок за кроком надалі покидали його.
- Твій рейтинг – 10. Ще трішки і ти не зможеш рухатись. Тоді ти повністю будеш в моєму розпорядженні. Бачиш, я граю по правилах – хоча міг би їх порушити.
Він знову засміявся. Музика перестала грати але він поставив її на повтор.
Ще трішки.
Раптом перед Андрієм постав Олег. На цей раз замість знака питання він мав хитре обличчя, відоме під назвою trollface.
- Не роби цього, - сказав Олег, - не роби.
- Йди звідси, цифрове зображення. Ти не мій брат.
- О, тут ти помиляєшся. Я – це він. Я – це справжній він. Той, кого ти знаєш – лише маріонетка в моїх руках. Насправді я ним керую, а ти…
«Видалити з друзів Олега Ромашка Стеценко – ОК»
Він зник. Андрей пішов далі. До Моїх Налаштувань залишалося зовсім мало.
- ТИ не туди йдеш. Аудіозаписи – вище.
Перед ним знову виріс Дуров. Він беземоційно дивився на нього своїми очима.
- Ти хочеш мене обдурити?
- Враховуючи твоє прізвище, не думаю, що це буде складно, - прошипів Андрій та з усієї сили вдарив Дурова по яйцях.
« Ми намагаємось перезавантажити сервер. Почекайте 2 хвилини»
Мені вистачить, подумав Андрій та, зібравши всі сили, кинувся до Налаштувань-Приватність-…
- Ти нічого не забув? До речі, ще раз привіт.
Андрій побачив перед собою гарненьке обличчя Насті, яка стояла з коктейлем в руках та в одному купальнику. Вона посміхалася але це була не її посмішка. Андрій занадто добре її знав і тепер розумів, що весь цей час він спілкувався не з справжньою Настею. Це. Якщо можна так сказати, була її тінь. Не найкраща її сторона.
- Ти про що?
- Я про те, що сторінки не можна видаляти. Чи ти забув про це?
В голові відразу запаморочилося. Думки змішалися, тіло почало нити. Він справді про це забув.
- Занадто мало памяті, - промовила кудись Настя, - в експерементального користувач номер 1. Додати 100 мегабайт до нової версії, прибрати помилки в старої, - потім повернулась до Андрія, який вже лежав на білій підлозі, весь в крові. Тепер кров текла не тільки з носа, а й з очей. Його обличчя було блідим, риси загострені. Він помирав. Єдина жива людина, яка опинилася у віртуальній реальності помирала.
- Це найгірший мій експеримент, - скептично кинув Дуров, який щойно підійшов до них, - краще було зайнятися чимось більш корисним.
- Наприклад, видалити рейтинг? – іронічно мовила Настя, не зводячи погляда з Андрія.
Очі Дурова загорілися:
- Гарна ідея! Думаю, це оживить сайт. Хе-хе.
І він пішов геть, на ходу ще раз ввімкнувши Імперський Марш.
Настя присіла біля Андрія. Він виглядав дуже жалюгідно. Костюм Бетмена був весь в крові, віскі розлилося, а губи тремтіли.
- Врятуй мене…Настя…благаю.
- Я нічим не можу тобі допомогти. Ти тепер залишишся тут. Я підвищу тобі рейтинг. Хоча, - вона поглянула на спину Дурова, яка поступово зникала на лінії адресної стрічки, - скоро це напевно не знадобиться вже. І тоді ти будеш тут, зі мною. Назавжди. Я ж ніколи не забуваю добрих речей, Андрійко…
- ВИДАЛІТЬ МОЮ СТОРІНКУ!!!111 – загорлав щосили він, - НЕГАЙНОО!!!
- Ти даремно витрачаєш свої сили, - м’яко мовила Настя, - вони тобі ще знадобляться.
Тут до них почали підходити інші люди-сторінки.
- То це про нього всі розмовляють?
- Невже це справді він?
- Нічого собі…
- Це нереально.
- Лол.
- Гуф помер.
- ВИДАЛІТЬ МОЮ СТОРІНКУ!!11 МОДЕРАЦІЯ, БУДЬ ЛАСКА!111
І тут на жовтому фоні виник надпис:
«Ваш рейтинг підвищено на 100. Дякуємо!»
