Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43646
Рецензій: 85074

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Останній раз

© Елен Тен , 03-05-2011
              
В пасажирському купе було спекотно і на диво нудно. Навпроти мене сидів молодий темноволосий хлопець, здається, мій ровесник, і трохи старший за нас чоловік. Він мав дещо потрьопаний, хоча і досить елегантний вигляд, а риси його обличчя здалися мені надто суворими.
Першу половину дороги панувала тиша. Розмовляти нам було ні про що. Чоловік повернувся до вікна, а хлопець грався своїм мобільним. У мене були з собою карти. Коли я їх дістав і запропонував зіграти, то хлопець, якого звали Вадимом, відразу погодився. Інший чоловік тактично відмовився від моєї пропозиції і так само уважно продовжував дивитися у вікно. Лише згодом я помітив, що очі у нього зачинені.
Не пам’ятаю, кому першому спало на думку грати на гроші. Але це здалося мені непоганою ідеєю. Чому б не пограти, якщо маєш в цьому деякі здібності? Я не вважав себе у грі професіоналом, але грати мені подобалось і я справді дещо вмів.
Ми двічі зіграли в покер і двічі я виграв. Сума була невеличка, але цього було досить, щоб потішити моє самолюбство.
На наступній зупинці Вадим вийшов і нас в купе лишилося тільки двоє. Через кілька хвилин мій сусід поворухнувся і розплющив очі.
- Може, зіграємо? – знову запропонував я, помітивши, що він дивиться на карти.
- Ні.
- Не любите таких ігор? – я спробував завести розмову.
- Ти не підходиш для серйозної гри, - спокійно пояснив він.
- Чому?
- Бо тобі дуже подобається це заняття, - він уважно і дещо оцінююче глянув на мене. – Це правда?
- Можливо, - нехотя погодився я. – Але хіба це погано?
- Дуже.
Нічого не відповідаючи, я взяв зі столу карти і зібрався заховати їх до кишені.
- Зажди! – сказав він. – Можливо, і справді зіграємо.
- Добре, - я з недовірою глянув на цього дивного типа.
- До речі, мене звуть Геннадій.
- Приємно познайомитись. А я Женя.
- Тільки мені потрібен сміливий гравець. Ти сміливий?
- Звісно.
- От і добре. Бо щодо мене, то я вже нічого не боюсь.
- Гратимемо на гроші, чи просто так?
- На гроші, - усміхнувся він. – А як же інакше?
- В що гратимемо?
- Сам обирай. Мені байдуже. Я знаю півсотні різних ігор.
Я поставив на кон те, що виграв у Вадима. Ставка Геннадія була трохи більшою.
Його слова про те, що він знає багато ігор мене трохи зачепили. Спершу мені здавалося, що він вихваляється і дуже хотілося поставити цього самовдоволеного типа на місце, обігравши його, але коли він тасував і роздавав карти, я помітив руку справжнього майстра.
- Часто граєш? – запитав він, роблячи перший хід.
Я кивнув. Від його пильного погляду всередині все перевернулося. Починаючи цю гру, я вже відчував, що програю.
Інтуїція мене не підвела. Не скажу, що Геннадій був шулером. Принаймні, я нічого такого за ним не помітив. Він не виймав тузи з рукавів, але було ясно видно, що з картами цей пан давно на «ти».
Коли завершилась гра, він запропонував зіграти ще раз. Зізнаюся, у мене була спокуса відігратися, але я вирішив не ризикувати рештками своєї стипендії.
- Хвалю, - сказав мені Геннадій. – Не кожен вміє вчасно сказати «ні». Головне – не позбутися цією якості.
- Згоден.
- Я можу повернути тобі твої гроші, - раптом промовив він. – Але тільки за однієї умови.
- Якої? – запитав я, хоча це мене мало цікавило. З власного досвіду  вже встиг засвоїти, що безкоштовний сир буває лише в мишоловці.
- Пообіцяй мені, що покинеш грати в карти.
- Але ж я не якийсь там схиблений на азарті чувак,  - трохи ображено відповів я. – Я граю лише інколи. Для душі.
- З цього все і починається. Так почалось і у мене.
- А що потім?
- А потім це мене підкорило, - він гірко посміхнувся. – Перед тобою жертва азартних ігор, - кілька секунд Геннадій мовчав. – Я кажу тобі все це тільки тому, що ти здався мені хорошим хлопцем. Не хочу, щоб ти пішов моїм шляхом. За свій вік я вже встиг пройти сім кіл пекла. І все це через те, що в моїй голові колись зламалася кнопка під назвою «Стоп», - він повернулася обличчям до вікна. – Я навіть не помітив, коли мене затягло. Ще в студентські роки я гарно грав в карти і пишався своїми успіхами. Інколи я проводив час за гральними автоматами і часто лишався в плюсі. Я вигравав і це розпалювало в мені азарт. Але тепер я розумію, що тоді ще міг зупинитись. Та я не хотів. У мене була гарна робота і любляча дружина з сином. Я мав все, чого можна тільки бажати, але все ж продовжував грати. Грав, але тепер гра не приносила мені нічого крім розчарування. Удача від мене відвернулася, але я вирішив, що от-от відіграюся. Тоді мене вже було не зупинити. Я став рабом своєї залежності і мої кволі спроби вирватися ні до чого не приводили. Скільки разів я переконував себе в тому, що це вже останній раз, але продовжував в тому ж дусі. Я програвав всі зароблені мною гроші. Я програвав гроші дружини. Навіть гроші на дитину в той час не здавалися мені священними. З дому почали зникати цінні речі, я позичав гроші у друзів, а інколи навіть і крав, але удача і далі поверталася до мене переважно задом. Дружина довго за мене боролася, але моя залежність виявилась сильнішою за її любов. В кінці кінців я лишився сам. Через ці папірці, - він презирливо глянув на карти, - я втратив все.
Від його розповіді у мене поза шкірою пішов мороз.
- Ви вже подолали цю проблему? – запитав я, хоча відповідь вже здавалася мені очевидною.
- Я над цим працюю, - засміявся він.
- Все ще можна повернути, - промовив я.
- Ні. Тепер головне в цій історії – зробити правильні висновки.
Геннадій підсунув гроші, які я щойно програв, назад до мене. Але його рука і далі на них лежала.
- Гра – дивна і непередбачувана річ. Можливо, кілька разів ти і виграєш, але в кінці-кінців можеш втратити набагато більше. Повір мені, - він перевів погляд на мене. – То що, ти зупинишся?
- Зупинюсь, - рішуче відповів я. – А ви, ви зупинитесь?
Геннадій махнув рукою.
- Та зупинюсь я, зупинюсь! Обіцяю.

В примітивній забігайлівці від цигаркового диму майже нічого не було видно.  За одним із столиків сиділо двоє лисуватих чоловіків з трьохденною щетиною на обличчях. Вони грали в карти.  Перед ними на столі стояли дві відчинені пляшки пива і повна окурків попільничка.
До столу наблизився ще один невисокий чоловік. Через густий цигарковий дим компанія не відразу змогла розпізнати його обличчя.
- О, Генка! Привіт! – крикнув один із них.
- Привіт!
- Приєднуйся. Зіграєш з нами? – запитав інший.
- Добре, - після деяких вагань відповів він. А потім, підсовуючи свого стільця до столу, додав. – Але це в останній раз.






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Похвальний замисел

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій Кирик, 04-05-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 03-05-2011

В примітивній забігайлівці...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ганзенко Олексій, 03-05-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42574000358582 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Літня книжка» Туве Янссон про дитинство, втрату, буденне та неможливе
Ніжний мох під ногами, теплий вітер, непокірливе море. Самотній острівець, на якому коротають літо герої, …
Класифікуйте конфлікти – полегшає!: Огляд книги “Результативний конфлікт”
Класові, расові, ґендерні — будь-які конфлікти виникають на підґрунті влади. У вступі до цієї книги …
Подорож у пошуках власного імені: Огляд роману Сола Беллоу
Книжкова серія «Нобелівські лауреати» видавництва Жупанського є унікальним зібранням творів десятків …
Жити, щоб літати: Огляд книги “Йди за мрією. Все можливо”
«Йди за мрією. Все можливо» — роман, побудований на реальній людській історії дівчини, яка перемогла …