Труби вилискували, тромбони блискотіли. Баяни постогнували а бубен тихо бубонів на легкому весняному вітерці.
До першотравневого параду у прикарпатському містечку ретельніше за всіх готувався оркестр. Робітникам хімічного виробництва, які до того ще й непогано грали різні марші на похоронах та парадах, дали по три вихідні на підготовку. Налили по сто грамів для сміливості і заплатили по 15 рублів до зарплатні.
На трибуні вишикувалося усе керівництво району. А під трибуною бравурними колонами мали пройти робітники усіх місцевих виробництв.
Парад почався. Першим пройшло хімічне виробництво — попереду марширував оркестр. Робітники усміхалися. показуючи білі зуби та сині спецівки з вишитими колбами на плечах. Партійні вожді районного рівня мертво дивилися на все це з вершини червоної трибуни.
Щойно колона сховалася за будинком міської ратуші, оркестранти взяли труби, баяни та барабани під пахви і паралельною вулицею побігли назад. До місця, звідки мали вирушати решту учасників параду. Уже там музиканти обтріпалися, взяли з рук низенького кучерявого працівника електростанції кожен по 10 рублів і повели гордо під трибуну наступну колону граючи той самий марш. Вели енергетиків, які широко усміхалися і махали руками, гордо демонструючи нашивки із блискавками на плечі.
Дійшовши до ратуші оркестр знову кинувся назад, щоб провести столярів потім ливарників, шахтарів та навіть угрупування доярок, що збільшували надої за методом Маслинівського.
Після доярок парт-керівництво районного рівня, з висоти своєї трибуни щось запідозрило. Начальник райно шепнув щось низенькому чоловіку із суворим обличчям і той пішов з трибуни між людей. Оркестр дійшов до ратуші і вкотре кинувся бігти у двір. Першим біг товстун, який грав на тубі. Враз він спинився на місці і ненароком видобув із туби протяжний басовий звук. В тубіста врізався тромбоніст, в тромбоніста дядько з бубном, в бубнаря врізався акордеоніст а в акордеоніста влетіли шестеро трубачів.
На шляху окрестру стали троє міліціонерів та десять робоятяг з ґудзикового виробництва. на плечах в усіх - стрічки добровільної народної дружини.
Але ж на старті чекали годинникарі! Музиканти уже взяли по десятці з годинникарів і мусили провести їхню процесію з дудінням, вижчанням та барабанним дробом!
Музиканти розвернулися на місці тай побігли в інший бік. Потім обійшли ратушу і вибігли на городи. Городи йшли паралельно вулиці, по якій рухалися колони парадуючих. Оркестранти пробиралися через паркани та канави з топленими кошенятами. Головне встигнути до пунктуальних годинникарів!
І тут в одного з трубачів — Богдана — з труби випав мундштук. Він гарячково шукав його серед хопти та скопаної землі. Тимчасом оркестранти відбігли уже на сотню метрів. Богдан відхилив колючий кущ шипшини і побачив за ним наляканого мужика з вилами. Дядько скористався травневими вихідними, щоб поратися на городі. Але робив це крадькома. Бо знав — якщо хтось його побачить то виженуть з роботи. За те, що не пішов на парад. Городник з переляку сильно кинув вила вперед, у напрямку Богданової шиї. Але трубач в цей момент послизнувся, і вила пройшли за сантиметр від його гладко вибритої шийної плоті. Богдан впав і побачив на землі свій мундштук від труби. Підняв мундштук. Встав. Підняв із землі мотузку. Прив'язав до гілки дерева. Зробив петлю. Запхав шию в петлю. Стрибнув з гілки. Шнурок увірвався. Богдан впав на землю. Мужик з городу відкрив рот.
Богдан зірвався на рівні і побіг. Вибіг на дах шестиповерхового будинку. Знизу ніби мурашки, які тягнуть на спинах червоні листочки осінньої чорниці йшов парад годинникарів. Попереду оркестр — грали без нього. Їхню гру добре було чути тут, вгорі. Богдан долучився до оркестру затяжним соло на трубі. Так граючи він стрибнув “солдатиком” донизу. Не припиняв свого соло навіть ті секунди. поки летів зверху на людей із транспарантами. З усього розгону гепнувся на велетенський транспарант натягнутий над колоною годинникарів. Червоне полотнище напнулося. підкинуло його разом з трубою вгору, і він впав прямісінько на гігантський торт у вигляді командирського годинника з червоним, намальованим сиропом серпом і молотом. Богдан сміючись вистрибнув з торту і взявся витрушувати крем із труби.
-Я зрозумів! Зрозумів! - кричав до годинникарів, які збіглися до музиканта. що звалився згори. - Знаєте! Буває стається щось страшне. Коли ніби ще сантиметр. Ще секунда - і ти труп! Так тоді ти дійсно труп! Але не для себе. Ти вмираєш десь там. Але тут, на цій вулиці, на цьому місті - виглядає так ніби ти щойно чудом врятувався. Десь оплакують твій труп. Але тут, у цьому світі плакальники святкують твій порятунок. Тому можна робити що хочеш, але для себе залишишся живим!
Годинникарі взялися ковтати годинники. Сталевари бити один одного по голові молотами. Слюсарі — ламати ребра трубними ключами. При цьому усі сміялися та весело кричали. А оркестр вшкварив божевільного весільного маршу.
Хіміки, енергетики, вчителі та невропатологи по черзі вмирали з проколотими шиями та проламаними черепами. Кожен десятий дивним чином рятувався — то гайковий ключ зісковзне з черепа. То бензопилка вимкнеться ледь діткнувшись шиї. Тоді всі на нього тикали пальцем. сміялися і кричали "аа-аа-аа!". Так ніби він той, на кого щойно вказала пляшечка у грі “пляшечка”.
За такими забавами прийшов вечір. Знуджені вожді районного рівня позіхаючи спустилися з трибуни та поали розповзатися по домівках обговорюючи побачене. А товстий дядько з тубою, посеред дороги вкритої роботягами загорнутими в транспаранти вшкварив на своєму гігантському духовому туборчачому інструменті "Макарену".
