Називаюся Оленка. Мені 8 років. Вчуся так собі, але в музичній школі маю тільки 12-тки. От і подумала, що пора просити, а то скоро виросту, а дорослим ти подарунків не приносиш. Може тоді й сама собі зможу його купити, але не знаю, чи буде час доглядати. Зрештою, дорослим подобаються інші речі – модні журнали, бокс, всякі там хлопці ( не розумію, як може подобатися Стасік – товстий і неакуратний?).
Не прошу тебе ані цукерків, ані мандаринків, тільки хочу якусь живу тваринку. Щоб ти приніс мені хоча б хом’ячка!!!
Дуже-дуже буду тобі вдячна і постараюся виправити 6-ку з математики.»
Оленка зігнула листок навпіл, намалювала велику сніжинку і поставила лист на підвіконня.
Зранку за вікном падав лапатий сніг - ангелики чимдуш несли прохання до Святого. А як же інакше? Листа на підвіконні не було.
Один за одним викреслювала дні у календарі, а веселі сніговики, що тримали хмаринку з датами весело підморгували – мовляв уже скоро. Так, нічого собі скоро – аж тиждень. Як довго час іде. А ці нудні уроки, особливо математика. І хто вигадав осоружну таблицю множення! І так її, і сяк – а вона ніяк. Плутаються цифри, не тримаються пам’яті. Одна надія – на калькулятор, яким чомусь вперта Оксана Дмитрівна користуватися забороняє.
Ледь задрімала після обіду, як задзвонив телефон.
- Так, мамусю, вже пообідала. Уроки? Ще ні. Але зараз візьмуся. Не зараз? Добре, помалу збиратимуся.
Втішена Оленка кинулася одягатися – її мати брала із собою у величезний торговий центр, що відчинився напередодні. З нагоди відкриття сьогодні там мала відбутися презентація з
дитячими конкурсами і знижками. Може і їй щось перепаде.
За пів-години прибігла захекана мама, кинула напаковані продуктами пакети і, вхопивши за руку щойно зібрану Оленку, окрилена, поспішила туди, де з великою приємністю і особливою легкістю летять до кас для цього ж і зароблені гривні.
На вході баламкалися притрушені снігом різнобарвні повітряні кульки, заплетені у гірлянду. Музика гриміла ледь не на весь район.
Всередині людей назбиралося нівроку. Частина їх розпорошилася відділами і поверхами, а частина зайняла ближні позиції навколо імпровізованої сцени, де мали відбуватися конкурси. Побачивши, що у перші до мікрофона ряди їм не продертися, мама вирішила зосередитися на покупках.
У мами теж була мрія – уже давно вона шукала свої улюблені парфуми, які, як на зло, зникли з міських прилавків і вперто не з’являдлися десь уже понад рік. А День народження не за горами, від близьких, зайнятих геть іншими справами, не дочекаєшся. А тут така нагода - а раптом?
По дорозі, «на хвильку», замерехтіли магазинчики одягу-взуття-косметики-одягу...
Через деякий час Оленка почала шкодувати, що погодилася – голова ставала важкою і
хотілося додому. Мама нарешті зауважила, що її азарт не дуже передається доньці і запропонувала:
- Ленцю, бачу, що ти втомилася. Бачиш он під скляною стіною є лавочка? Сядь, посиди, а я ненадовго заскочу у парфумерний за рогом. Гаразд?
Дівчинка мляво кивнула: «От ще, доведеться чекати». Попленталася у кінець коридорчика. Плюхнулася і замкнула очі. Таки втомилася. Ну як ці дорослі витримують? І охота їм? Ще й тішаться, благоговійно промовляючи не зовсім зрозуміле, для неї, Оленки, магічне слово «шопінґ».
З першого поверху долинала все та ж урочиста музика. Напевно починався конкурс, бо час від часу, перекрикуючи бум-цик-цик, щось говорила якась тітка, а потім якийсь дядечко. Але дівчинка не шкодувала, і так не пробратися через щільне кільце бажаючих «на халяву».
Трохи відпочивши, почала роззиратися. Новенька плитка на підлозі, стильні сучасні світильники. І – суцільні скляні коробки магазинчиків, вітрини яких пістрявіли товаром. Почувши знайоме чичиркання, Оленка раптом усвідомила, що сидить спиною до зоомагазину. Крутнулася і стала розглядати, звідки долинають пташині розмови.
Вітрина була захаращена упаковками з «Віскасом», «Кіттікетом» та іншим кормом, то ж мимоводі піднялася з лавки і поволі почимчикувала до дверей. Не були зачинені – відпрацьований рекламний трюк «Заходьте, будь ласка, купуйте побільше...». Але дівчинку і без цього тягло туди, як магнітом.
Тут починався інший світ – загадковий, бажаний і недосяжний. Зі своїми незвичними звуками, запахами, правилами. Ну як не відкрити рота, коли велетенський яскравий папуга у кількох сантиметрах від твоєї руки? Як не усміхнутися потішним кольоровим рибкам різного розміру і вигляду, що так кумедно рухають ротами у височенному, аж до стелі, акваріумі? Черепахи, шиншили, крілики, морські свинки, хом’ячки. А це хто такі маленькі? Безхвості мишки? «Джунгарський хом’як. Ціна 35 грн.», - прочитала надпис. Ціла купа смугастих тілець притулилася до скляної клітки суцільною хутряною масою. І тільки манюсінькі рожеві лапки дозволяли уявно розділити їх на окремі створіння, що дрімали, гріючись одне до одного. Оленка прикипіла широко розчахнутими очиськами до цього зворушливого видовища. «Мої ви хороші», - прошепотіла, і легенько постукала пальчиком по склі.
Поки обійшла весь магазин, здається минула вічність. Треба повертатися, може мама вже шукає. На прощання підійшла ще раз до хом’ячків. Тепер вони не спали. Купа розсипалася і кожен займався своїми справами. Один напихав за щоки печиво чи то хліб, інший гриз зернину сухої кукурудзи... А решта...Оленка вражено зойкнула. Чи здалося, що зойкнула.
Кілька тваринок відчайдушно шкребли лапками скло, намагаючись вибратися назовні. Один з них норовив прогризти стінку, але у нього виходило лише жалюгідне лизькання. І шкрябав, шкрябав, шкрябав ненависну перешкоду до бажаної волі. Дівчинка відвернулася і перевела погляд на кролів. Наче на «замовлення» два кролі теж гризли верхні, рідше припасовані прути клітки, силкуючись крізь них пропхати мордочки.
Кинулася геть.
Музика внизу стихла, і хтось із дітей декламував віршик. За якусь мить з-за рогу вигулькнула матір – радісна і щаслива.
- Ну що, купила? - поцікавилася Оленка.
- Ні, не купила. Але я пригадала, що скоро буде ходити Миколай, – загадково усміхнулась мама.
Оленка ніколи так швидко не з’їдала своєї порції каші. Зникла у себе в кімнаті. Схопила ще один чистий аркуш і почала писати:
« Святий Отче, Миколаю!
Пробач мені, що пишу Тобі вдруге! Але дуже-дуже хочу попросити тебе – не принось мені ніякої живої тваринки. Тільки цукерки і мандаринки.
І ще, якщо зможеш, моїй матусі – парфуми, які вона найбільше любить.
