Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46998
Рецензій: 91408

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза переклад (уривок, розділ 1)

Лексикон демона

© Вірлена, 26-04-2011
                                                      Лексикон демона

                                                      Сара Різ Бреннан

1

Ворони на кухні

Труба під раковиною знову текла. І все би нічого, от тільки під раковиною Нік тримав улюбленого меча.
Він його витягнув, витер та замислено провів пальцем по лезу. Вода ж у цей час залила на кухні всю підлогу. Нік відклав меча і тут тільки помітив, що джинси на колінах геть промокли.
Алан приніс інструменти.
– А допомогти не хочеш? – не надто сподіваючись на згоду, запитав Нік.
– Ні, я вечерю готую, – відказав Алан. – Ти у нас чорноробочий. А я – вразливий інтелектуал.
Нік вигнув брови.
– Ну то бігом на кухню, жінко, та спечи мені пирога.
І знову заліз під раковину. Труби зловісно забелькотали, і перед Ніком постав найменший у цілому світі водоспад.
– Я теж можу бути вразливим інтелектуалом, – обізвався він через якийсь час. – Замість під раковиною топитися.
– Або рятуєш нас від підводної смерті, або вечерю собі готуєш сам. Вибирай.
Нік завагався. Він міг би чогось там накуховарити, але до Аланових кулінарних умінь йому було далеко. Алан готував усе без напівфабрикатів, тож шкварчання сковорідки та смаковитий запах смажених овочів не залишали жодного вибору. Нік сердито зиркнув на Алана, тільки на брата – на відміну від решти людей – його люті погляди не діяли. Тож Нік витяг ножа із кріплення на зап`ясті, обережно поклав біля меча, засукав рукави та взявся до роботи.
Труба хоч і протікала, та дім був таки нічогенький. Невеличкий, кольору намоклого під дощем картону, він нічим не вирізнявся зі стрункої шеренги таких самісіньких будинків мікрорайону. І відстань між кожним будинком була пристойна. Ніхто не скаржився на дивні звуки посеред ночі. Так що діряві труби можна і потерпіти.
Загалом, Ніку подобався Ексетер. На головній вулиці стояла схожа на лезо статуя, яку він вже вибрав собі за головний місцевий орієнтир. Нечасто вони залишалися в одному місті так довго, щоб упізнавати пам`ятники, але тут вони вже два місяці, і поки жодних ознак небезпеки. Обидва знайшли роботу, Ніка майже перестали діставати у школі, Алан вже навіть устиг запасти на якесь дівчисько.
Шкода буде їхати.
Труба металево заскрипіла, як старезний робот, що ось-ось розсиплеться на запчастини, і Нік зціпив зуби та щосили крутонув гайковий ключ. Нормально полагодити, звісно, не вдасться, надто вже стара сантехніка, хіба спробувати зчепити її докупи, а там хай вже наступні мешканці розбираються.
– Поселимося колись у кращому районі – Сент-Леонардз, подалі від цього всього.
– Аякже, – легко погодився Алан. Чілі булькотіло на малому вогні, а він спостерігав за Ніковою роботою, спершись на стіл неподалік та схрестивши руки на грудях. – Щойно виграю кілька мільйонів у лотерею. Або почнемо тебе продавати на втіхи старим багатійкам.
– Якщо продавати мене почнемо вже зараз, – сказав Нік, – можна, я кину школу?
– Не можна, – тепло усміхнувся Алан. – Ти ще колись радітимеш, що закінчив школу. Арістотель казав: навчання гірке, але плоди у нього солодкі.
Нік закотив очі.
– До дідька того Арістотеля.
Нагорі раптом скрипнула підлога – пронизливо та різко, неначе гілляка зламалася. Нік рвучко підвів голову, але він і так знав: мамі знову гірше, і вона ходить з кутка в куток. Це, схоже, тільки початок, і Алан увесь вечір просидить з нею в кімнаті.
Алан, мабуть, помітив Ніковий погляд, бо з якоїсь дурнуватої Аланової причини простягнув руку, вочевидь, наміряючись скуйовдити Нікові волосся. Нік відсахнувся.
Алан зітхнув і натомість потягнувся до радіо. Тихенько клацнув перемикач, і музика заглушила нервові мамині кроки у горішній кімнаті. Алан пошкутильгав до шафки та почав там копирсатись, тихо мугикаючи собі під ніс. Нік знову пірнув під раковину, лагідна музика втихомирила думки, поки руки були зайняті роботою. Від плити линули пахощі майже готової вечері. Може, цей дурень, його брат, сяде та поїсть, перш ніж іти до мами, і, може, зрештою, нормальний ще вдасться четвер.
Їх заскочили майже зненацька.
Пекти талісман ніколи не переставав. Неначе постійне подразнення, ніби якір на шию повісили, а він гуде та жалить, але в цю мить талісман ударив, як електрошоком. Пташині кістки, вплетені круг талісману у павутиння з кришталю та мотузок, склалися у новий візерунок. Боліло так, ніби на шкірі повільно випалюють нове тавро.
– Алане, – прошипів Нік крізь зціплені зуби.
Враз шибка розлетілася на друзки, скло гепнуло на долівку, – і тільки гострі уламки блискучих скалок мигнули у флуоресцентному світлі. Нік кинув гайковий ключ, закрив обличчя рукою та відвернувся, вишукуючи з-під промоклого рукава поглядом Алана – щоби перевірити, чи опустився той уже на підлогу.
Аж хмара вороння увірвалася крізь розбите вікно.
Величезні переливчасті крила заполонили увесь вільний простір, кухня враз наповнилася пір`ям та глибокими, хриплими пташиними криками. Здавалося, замість повітря у кімнаті – тільки вітер, здійнятий воронячими крилами. Вуха роздирав голодний вереск.
Нік доповз до меча.
Руків`я вислизало із мокрих долонь, і він перекинув зброю в одну руку, а другою схопив Алана за комір та відштовхнув за спину.
Алан задер сорочку та витяг із кобури пістолет.
– Не треба мене піднімати. Ти мій молодший брат, соромно ж як.
– Шкіра та й кості – раз плюнути, – відказав Нік, не зводячи пильного погляду з птахів. Вони почали вмощуватися на кухонних шафках, згорбивши складені крила, неначе плечі, і, схоже, також за ним спостерігали. – Повірити не можу, що ти й далі носишся з цим дурним пугачиком.
– Мені він подобається, – заперечив Алан.
– Від них часом жодної користі!
– Тому, – зізнався Алан, – в мене при собі ще три ножі.
Між ними та дверима були вóрони. Нік розмахнувся та опустив меча, люто зрадівши, коли лезо глибоко увійшло у живу плоть. Один ворон упав на підлогу із закривавленими грудьми, а решта заверещала та кинулася на хлопців. Нік знову впав на підлогу та перекотився до стіни, закриваючи однією рукою голову. Алан був поряд, і Нік заспокоївся: між стіною та Ніковим тілом його навряд чи дістануть.
Захекані, вони припали долі. Кров гепала у скронях, заважаючи Нікові думати. Птахів мусить контролювати демон, а маг обов`язково наглядатиме, щоби перевірити, як демон виконає роботу.
Демони майже ніколи не вселялися у тварин. Їм не подобалося в тілах із такими дрібними мізками. Ніку стало цікаво, скільки людських жертв маги пообіцяли за таку послугу.
– Ти розберешся із магом, – прошепотів Алан. – А я із демоном.
– Я з обома розберуся, – відрізав Нік, і штурхонув Алана, щоби краще дійшло. – А ти не лізь.
Нік піднявся, і на мить йому здалося, ніби він опинився посеред нічної бурі, тільки бурю цю здіймали пташині крила. Ліву руку довелося викинути вперед, закриваючись від двох воронів, що цілили йому просто в очі. Кігті одного птаха залишили пекучі смуги на щоці, і Нік відштовхнув його, забувши про всяку стратегію, та прокреслив мечем безжальне коло, розрізаючи пір`я та плоть.
Цього разу ворони не кричали. Ще четверо вчепилися кігтями в руку, в якій Нік тримав меча, шматуючи сорочку та шкіру. Струсити їх не вдалося – тільки сильніше вп`ялися пазурами, а коли Нік підняв голову, щоби краще прицілитися, на нього помчав іще один птах, мітячи гачкуватим дзьобом просто у вічі.
Придурок-брат всадив Нікові у спину гострого ліктя, відштовхуючи убік. Нік відновив рівновагу, тоді розвернувся та збив двох птахів на льоту. Ще три із диким вереском шугонули під стелю.
Коли Нік повернувся до брата, Алан вже знайшов пташиного ватажка і вийшов уперед. Нік став коло Алана з мечем напоготові, на випадок, якщо куля буде безсила. Алан примружився за окулярами. Прицілився та вистрілив.
Він не промахнувся. З цієї відстані в демона не було жодного шансу.
Тіло ворона впало на долівку, а демон, який у нього вселився, мерехтливим димом просочився крізь стелю.
Тепер, коли птахи не намагалися видряпати Нікові очі, легко було помітити ілюзію. Нік добре умів бачити магію. Він якось намагався пояснити Аланові, що ілюзії – чіткіші, реальніші за реальний світ, реальніші, аніж треба, але Аланові ніяк не вдавалося розрізнити.
Один птах тепер не кидався з кутка в куток так нестямно, як решта, а прямо летів до розбитого вікна.
Нік показав пальцем.
– Ось!
Алан знову вистрілив, і де був птах, упав чоловік.
Щойно тіло торкнулося долівки, двері відчинилися – на порозі постала мама. Її магічний амулет випромінював силу, а волосся падало на обличчя, неначе тіні.
Алан перевіряв чоловікові пульс, тож Нік повернувся до неї та сказав:
– Ми вже впоралися. Тебе тут не треба.
Мама стояла в темному коридорі, не зводячи з нього безбарвних очей, та нарешті мовила:
– Я не через тебе прийшла.
Вона зачинила двері, і Нік почув повільні кроки сходами нагору.
Ще навіть подих не перевівши, брати уважно оглянули кімнату, готові до будь-яких нових несподіванок. Минуло п`ять хвилин, але більше нічого не сталося. Нік опустив меча, і вістря черкнуло підлогу.
Все. Їм лишилася купка розтривожених воронів, мертвий маг на підлозі кухні та тихі кроки матері нагорі.
***
Поки Алан рятував вечерю, Нік сперся на кухонний стіл, подалі від птахів. Демон над ними, може, тепер і не владний, а проклятущі здорóві дзьоби та кігті нікуди не зникли, до того ж, Нік ніколи не любив тварин. Вони це також відчували. Алан завів було раз кота, але звірюка кусала Ніка, і довелося віддати.
Жодних сумнівів: напад означав переїзд. Чудово. Нік тільки-но повісив Аланові книжкові полиці, як братові подобається.
Щоку та руку добряче сіпало. Нік торкнувся обличчя, перевірити, чи глибока рана.
– Пальцями не лізь, – ляснув Алан його по руці, навіть не відвертаючись від сковорідки. – Інфекцію занесеш. Вечеря ніби готова – хай-но я тебе підлатаю, і поїмо. Потім поприбираємо.
Нік завважив, як Алан пересмикнув плечима: через розбите вікно задував холодний вітер. Птахи теж помітили величезну діру в стіні – кілька вже навіть вилетіло.
Щока боліла, і він помирав від голоду. Нік потицяв пальцями талісман та насупився.
– Сідай, – сказав Алан, змітаючи рукавом скло зі столу. Дяка Богу, вечеря була під кришкою.
Нік закотив очі та сів на стіл. Алан узяв аптечку й почав обережно промивати подряпини, притримуючи Ніка за підборіддя. Алан до рани навіть торкнутися боявся – і від цього тільки гірше боліло. Нік зціпив зуби.
- Зачепив?
- Не ти, – відказав Нік. – Дурні ворони.
- Взагалі, вони дуже розумні, – почав розповідати Алан, ніби Нікові не байдуже. Він стиснув краї порізу, заліпив пластиром, а тоді взявся обробляти рани на руці Ніка. – Якщо впіймати мале вороня, можна навчити його розмовляти.
- І що? – гмикнув Нік. – Я теж умію.
Алан легенько його штурхонув, він, мабуть, досі не усвідомив, що Нік ширший за нього в плечах удвоє, і що Аланові доведеться ну дуже постаратися, аби його хоч з місця зрушити.
- Ну, тебе я теж упіймав малим. Хоча, з вороном, мабуть, було би легше...
Знадвору долинув шум.
Нік долонею затулив братові рота, обриваючи всі ті милі Алановому серцю дурні балачки, і зісковзнув зі стола. Він відштовхнув Алана, приклав пальця до губ та одним швидким рухом підняв меча.
Тоді безшумно пройшов до чорного ходу – сам. Алан не міг скрадатися, через ногу, але перш ніж штовхнути двері кінчиком меча, Нік кинув на брата швидкий погляд. Алан витягнув пістолет.
Двері прочинилися навстіж, і в темряві майнула тінь. Нік кинувся уперед.
- Не руш її! – почувся хлопчачий зойк, і Нік спинився у ту ж мить, як Алан клацнув вимикачем. Світло залило маленький сад.
Вістря меча впиралося просто у горло якоїсь дівчини.
Вона із другом, мабуть, ховалася під кухонним вікном. Можна й не сумніватися, вони все бачили.
Сміливості в неї не забереш, від леза вона не сахнулася. Навіть не здригнулася. Просто дивилася на Ніка – великими, темними та спокійними очима. Нік уявив собі, як усе виглядає збоку: віконна рама, гострі скалки, у кімнаті кружляють ворони, на підлозі лежить труп. І хлопець приставив меча їй до горла.
Вона обережно ковтнула слину і сказала:
- Кажуть, сюди приходять із... незвичайними проблемами.
Десь Нік її бачив.
- Видно, що брешуть, – хлопець поряд неї нервово відступив, а тоді знову став поруч. – Видно, сюди приходять померти від рук психопатів. Еее... вибачте, що потурбували! Можна, ми просто підемо?
Голос у нього був дуже знайомий, безтурботний, тільки дрижав, де мав би бути ще безтурботнішим та спокійнішим. Хлопець стояв у тіні дівчини, тільки сережка зблиснула на світлі.
Сережку Нік упізнав ще раніше за перелякане обличчя та настовбурчене біляве волосся, яке у темряві видавалося білим гребенем.
- Стійте, – наказав Нік.
- До-обре. А можна відбутися лише тілесними ушкодженнями?
Нік став упівоберта до Алана, завваживши, як дівчина виструнчилася, а хлопець вчепився їй у плече, аж побіліли пальці. Алан завмер у дверях із пістолетом напоготові.
- Я його знаю, – сказав Нік. – Він нам нічого не зробить.
- Точно? – примружився Алан за скельцями окулярів.
- Точно, – відповів Нік. – Джеймс Кровфорд. Повір мені, був би він магом, не терпів би знущань у школі. Він нічого не зробить. Він слабак.
- Зовсім він не... – люто почала дівчина.
- Краще не будемо сперечатися із психом з велетенським мечем у руках! – зупинив її Джеймс Кровфорд. – І... ти сказав, у школі?
Він відступив від дівчини та придивився до Ніка уважніше.
- Господи Боже. Нік Райвз.
Нік не опускав меча. Його трохи заінтригувало, що дівчина також не відсунулася.
Вона продовжувала дивилася на нього, рішуча та спокійна. Тепер він її упізнав. Це та дивачка, на рік від нього старша, фарбує волосся на рожеве та чіпляє на себе силу-силенну пентаграм і кристалів. Зараз на ній була кислотно-рожева футболка із написом «Ромео з Джульєттою і так не пара», а у вухах висіли величезні сережки.
Нік таких людей уникав. Уникав усіх, хто привертав увагу. Це був один із перших татових уроків: поводьтеся як усі. Не зможете розчинитися у натовпі – і маги вас знайдуть.
- Ти його знаєш? – запитала дівчина у Джеймса.
- Ну, так, – відповів Джеймс. – Він у школі з крутою бандою тусується, Себ Макфарлейн і вся компанія, але вони круті за велосипедним сараєм покурити. А тут стріляли. У мене би все життя перед очима промайнуло, якби з переляку не причаїлося за повіками. Краще ходімо звідси.
- Нікуди я не піду, – вперлася дівчина. – Я бачила, як той ворон перетворився на чоловіка! Ти теж це бачив, Джеймі. Точно бачив.
- Мало що я там бачив. Може, мені привиділося. Може, я клею нанюхався.
- Ти не нюхаєш клей!
- Один раз нюхав, – уточнив Джеймі після паузи. – На малюванні.
Нік саме збирався їм у деталях розтлумачити, що він думає про їхнє базікання та що він із ними зробить, якщо вони негайно не заберуться та бодай слово комусь ляпнуть, коли Алан ступив на світло.
- Мей? – здивувався він, а потому швидко додав: – Ніку, негайно опусти меч!
Мей здивувалася:
- Продавець із книжкового?
Нік зиркнув на неї з-під лоба, пригадуючи Аланові замріяні й тужливі орації на честь рожевокосої дівчини, якій подобаються бітники. Він склав два і два докупи, і в нього вийшло, що це безглуздя якесь.
Отже, це і є Аланова остання любов.
Нік повільно відвів меча від горла дівчини та опустив, поки вістря майже – але не зовсім – не торкнулося підлоги: напоготові, про всяк випадок. Тоді опустив погляд – униз, поближче до леза і подалі від Мей.
- Як скажеш, – тихо погодився він.
Джеймі не зводив з Алана очей.
- Ти мені сьогодні «Над прірвою у житі» допоміг знайти, а тепер стріляєш людей?
- Поки лише одного застрелив, – зауважив Нік. – Але ще не вечір.
Алан глянув на нього з докором, тоді повернувся до Джеймі та усміхнувся – повільно. Він сховав під сорочку пістолет, а тоді й талісман, і від хлопця, який стріляв без промаху, і сліду не лишилося.
Майже непомітна спочатку усмішка помалу розцвітала на його обличчі – переконлива та ласкава, спонукаючи Джеймі усміхнутись у відповідь. Джеймі вже й усміхався – сором`язливо та криво.
- Пробачте йому, він невихований.
- Зате вродливий, – відказав Нік.
- Я знаю, це все дуже дивно, – продовжив Алан, – але ж ви прийшли не просто так?
- Ми прийшли... бо щось надзвичайно дивне трапилося із Джеймі, – твердо сказала Мей. – Тільки мені потрібна була людина, яка зможе надати нам справжню окультну допомогу, а не продавець із книжкової крамнички та шкільний хуліган, від мене молодший. Мені не треба було птахів, що перетворюються на людей, чи зброї, чи дивних прикрас. Я не знаю, якого біса тут відбувається!
- Не подобається, – порадив Нік, – то вали звідси. Ми тут зайняті.
Вечір холонув, а з ним і Нікова вечеря, а треба було ще вікно заклеїти та подзвонити на роботу, попередити про звільнення. Начхати йому, що ці люди хочуть, чи що там у них сталося, чи нащо пхати слово «окультний», де його не треба.
Хай вони просто підуть.
- Ні, ні, – відразу заперечив Алан. – Я знаю, це все видається дивним, але ми можемо вам допомогти. Ми хочемо вам допомогти.
Нік мусив розвіяти цю ілюзію.
- А я не хочу. І ми вже говорили про це, Алане. Тобі не здається, що в нам і так проблем вистачає, і без добродійної крамнички для людей, яким потрібна окультна, – він презирливо скривив рота, – допомога?
- Тато хотів, щоби ми допомагали людям, – нагадав йому Алан, а тоді звернувся до тих двох. – Заходьте, будь ласка. Я можу все пояснити.
Алан умів переконувати, і що непрохані гості не розсміялися йому в обличчя – найбільший доказ цього. Алан умів здаватися миролюбним, і найбільший доказ на те – що це йому вдалося на порозі потрощеної кухні, із трупом на долівці. Він скуйовдив руде волосся, поправив нервовим жестом окуляри і відступив на кілька кроків. Він показав їм свою кульгавість: хворобу він використав так само, як використовував усе інше.
Мей та Джеймі помітно розслабилися.
Нік здався, похитав головою та пішов за братом усередину. Мей рішуче розправила плечі та переступила поріг їхнього дому. Нік стояв у проході, відхилившись всього на кілька сантиметрів, тож їй довелось зачепити його плечем. Це її роздратувало та збентежило, і Нік їй криво посміхнувся. Він бачив, як вона завагалася, ніби зараз повернеться та втече, але Алан стояв перед нею із чесним та привітним виразом обличчя.
Вона зупинилася, простягнула руку та тицьнула пальцем у талісман на Нікових грудях.
- Це що? – запитала вона трохи тихіше.
- Це талісман, – ласкаво пояснив Алан. – Він попереджає, коли неподалік використовують магію, і захищає від слабших заклять.
- Захищає, – повторила Мей. – Це ти про чорну магію, так? Ту, яка шкодить людям – приносить лихо.
Нік розсміявся, обвівши поглядом розбите скло та чорне пір`я довкола.
- Іншої не буває.
- Здається мені, це буде ще те пояснення, – мовила Мей та зайшла на кухню до Алана.
Джеймі продовжував дивитися на них широкими недовірливими очима, але рвонув слідом за дівчиною.
Нік зачинив двері. Цікаво, що привело цих двох до їхнього дому. До них приходили тільки у відчаї.


Запрошуємо на презентацію, яка відбудеться 29 квітня у Палаці Мистецтв (Львів), стенд №115.
Будемо раді гостям!))

Обкладинку книжки подивитися можна тут:

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_240_2690/




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Ігор Скрипник, 29-04-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 14.738147974014 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …