така тривога
нема нічого
втрати
втрати
втрати
болючі порожні місця
ампутаційні
болять
і що скажеш собі – одинокій
спустошеній
виболеній
біжиш із блиском божевільних очей
ХОЧУ ЛЮБИТИ
а кому це потрібно
а кому потрібно те, чого ти хотіла
треба усім
тіла
тіла
тіла
я починаю його ненавидіти –
за непричетність
до мого серця
за гордощі і випирання – он яка
дівка файна
а мені б таку
і що ти будеш з нею робити
чи довго
і навіщо
а потім
сахаєшся
від таких самих божевільнх очей.
які мчать за тобою
і захекано
і задихано
благають –
озирнись,
подивись,
я люблю тебе
не озирнешся
боїшся того чудовиська,
що охороняє
квіточку червоненьку
і навіть квіточки
дивовижної і ніжної
уже не хочеш
простіше жити в рамках
у пристойностях і правилах
простіше
не бреши
просто ще більше болить
те, від чого відмовляєшся
те, що невловно висковзує
з рук, очей, серця –
витікають кривавими струмками
стікають у бурхливі ріки
біль і відчай:
