У відрядження Петро їздив нечасто. Проте кожного разу це була подія, яка запам'ятовувалася надовго. Та що там говорити, кожна поїздка могла б стати невичерпним джерелом сюжетів для Ільфа, Петрова і Зощенка разом узятих!
Того разу він мав їхати в обласний центр. Поїзд відходив о четвертій ранку, тож Петро попросив дружину розбудити його о третій. Поліна завела будильник на третю ночі, але цього можна було б і не робити. Вона прокидалася і о першій, і о другій, а прокинувшись о пів на третю, вже не спала, чекала дзвінка.
Коли спрацював будильник, Поліна покликала:
- Петрусю, вставай! Уже три.
Петро завовтузився, показуючи тим, що чує, заплямкав губами і сонним голосом промуркотів:
- Встаю, встаю, дві хвилинки тільки…
Поліна, яка відчувала велику відповідальність за те, щоб вчасно розбудити чоловіка, через деякий час знову повторила спробу його підняти. Петро вже роздратовано вигукнув:
- Та встаю вже! Встаю! Хвилинку ще...
Поліна періодично повторювала свої заклики, та нічого суттєво не змінювалося, хіба що час, який Петро просив для реабілітації після сну. Це було і три хвилинки, і дві, і знову одна. Нарешті він обурено гарикнув:
- Ну й надокучлива ж ти!
З цими словами шалено скинув ковдру й торпедою помчав до туалету.
Запанувала мертва тиша. Бо треба знати, що там Петро, окрім всього іншого, ще й курить. А це довго.
Стрілка годинника неухильно наближалася до четвертої, а Петро ще навіть не одягнувся. Потім пив чай і теж особливо не поспішав. Після чаювання він, зазвичай, курить. Не відмовив собі в цьому і нині.
Поліна вже не могла сидіти. Вона стояла біля дверей кухні, весь час спонукаючи Петруся швидше вирушити в дорогу. В руках тримала пакет з бутербродами на той випадок, якщо в чоловіка не буде часу перекусити чимось у місті. Петро голосно обурювався, говорив, що все це зайве, і навіщо вона обтяжує себе якимись там бутербродами. Могла б ще спокійно по¬спати.
Нарешті довгі проводи, здається, підійшли до свого логічного завершення. Уже одягнутий, взутий, з пакетом у руках, Петро відчинив двері, потягнувся до Поліни, щоб поцілувати її і...
Його погляд став дуже стурбованим, рука судорожно пробігла по всіх кишенях куртки, а гострі очі так і пронизали Поліну:
- А де моє відрядження?
Що почалося після цього - описати словами непросто. Мало того, що вони лаялися, все в квартирі за лічені секунди було перевернуто догори дном. Шукали всюди, навіть у відрі для сміття. Петро дуже нервував. Він засунув руку в кишеню штанів за сигаретою і раптом голосно вигукнув:
- О, та ось же воно! Це, мабуть, ти його сюди поклала!
Поліна, вже не мала ані сили, ані бажання щось заперечувати, вона лише благально вимовила:
- Та біжи вже. Запізнишся!
Коли за Петром зачинилися двері, вона озирнулася навкруги і подумала, що так буває, напевно, після торнадо чи цунамі. Прибирати не стала. Попереду ще був трудовий день. Вона лягла у ліжко і натягнувши ковдру на голову, міцно заплющила очі. Проте заснути не могла.
У вухах ще стояв тупіт Петрусевих ніг, коли він летів вниз сходами. Гуркіт то затихав, коли плигав на площадку, то лунав знову, коли він перестрибував через кілька сходинок. А коли грюк¬нули двері під'їзду, Поліна мимоволі зіщулилась, інстинктивно відчувши, як ото було сусідам, що спали солодким вранішнім сном. Вона встала і, не рахуючи крапель, налила в склянку валер'янки, випила й знову лягла.
Будильник "вибухнув" у той момент, коли в скронях перестало пульсувати, у вухах шуміти, а серце голосно, як молоток, стукати.
День на роботі, як завжди, був напружений. Увечері приїхав Петро. Уже по тому, як він переступив поріг, яким страдницьким був вираз його обличчя, було видно, що він дуже стомився.
- Ой, і намучився... Такий важкий день. Добре тобі дома, - і додав: - А знаєш, на поїзд я ж не встиг. Довелося бігти на автовокзал. Підбігаю і бачу, автобус уже від'їжджає. Починаю махати водію рукою, а він їде. Уявляєш, я йому махаю, а він їде?! І де вони тільки таких тупих на роботу набирають?
Заперечувати Поліна не стала. Треба було лягати спати, бо їй завтра рано на роботу. Це Петрусь зможе поніжитися в ліжку довше. Нехай собі поспить: він так стомився, у нього був такий важкий день.
