Іноді мені здається, що я вже помер. (і чому помер Махатма Ґанді?).
Так. Я помер. Мої занадто часті дежа в’ю лише підтверджують те, що я помер.
Помер. Так, як перші люди: спочатку – духовно, потім – фізично. А зараз я стою перед Богом. Не знаю навіть, про що з ним говорити. Я настільки гостро відчуваю непоєднуваність своїх душі й тіла, що готовий розірвати кожного, хто назве цю потвору в дзеркалі моїм ім’ям.
Я помер. Ось тепер стою перед Богом, і він мені показує моє життя. Не просто показує, а змушує переживати це все знову. А я, дурний, ще й досі іноді думаю, що живий, і що це – моє життя.
Дехто помирає, щоб підкреслити свій статус;
Дехто помирає, щоб мати модний імідж;
А я помер, бо мені подобається вдавати жертву. Мені подобається вдавати. Нумо, відгадайте, який із них справжній я!? (і чому помер Махатма Ґанді?). Що ви говорите? Ніхто не збирається оплачувати мої дурнуваті потреби? Врешті-решт, ви не останні мої спонсори. Піду здавати пляшки.
Насправді душі дуже схожі на пивні пляшки. Вони теж різнокольорові, здебільшого зелені та коричневі (світлі та темні), і всі мають однакову (0,07 грн.) ціну і кінець кінцем мають потрапити до пункту прийому склотари.
