І я почув голос, гучний і владний, що кликав: «Богдася, зроби мені кампотіка!» Я вирубаюю Drowning Pool, встаю за компа, окидую поглядом батька, який зручно розмістився у своєму кріслі. Власне він і просив кампотіка. Я простую на кухню, роблю кампотік, віддаю його батькові. В телевізорі, симпатичний молодий чоловік Антон, із зеленого заспокійливого кольору горнятком кави в руках, знайомиться з предками своєї дівчини Лесі.
Я роздивляюся цю всю рекламо-мелодраму п’ять секунд, а потім питаю: «Цікаво як в таких жидів могла народитися Леся?» Батько розділяє мій подив.
Українська народна мораль кардинально відрізняється від моралі країн Західної Європи. Там би батько не зрозумів мого подиву, можливо, навіть подав би на мене до суду, за відсутність національної терпимості. А, може, я б перший подав на нього за нещадну експлуатацію й порушення моїх прав.
