Якою спокійною була би ніч для Опанаса Часника, якби кум Грицько Цибуля не постукав у гості? Родичами вони не були, але за прізвища прозвали їх у селі кумами, а там вже й вони, як сусіди, звикли до того. Часника, правда кажучи, ще називали за очі Свинориєм, бо ж не двір мав, а суцільні калабані, у яких завжди брьохалися його кабани, свині та підсвинки.
А сажу ж яку він їм поставив. З чистісінького дерева із млина, бо ж повинні свині від того дерева плодитися, як миші. І справді, он уже й льоху Часникову розперло так, хоч окремий хлів будуй, та не про те мова.
- Добрий вечір, куме. Чи не бачили моєї жінки ,- Цибуля увійшов у хату не чекаючи запросин.
- Не бачив. А давно вона пропала?
- Позавчора. А мо’ й позапозавчора.
- Що ж ви раніше не кинулися?
- Ви ж знаєте куме як воно: все ніколи, а моя й раніше таке виробляла. Де ж вона є?
- Мабуть, там, де й моя болячка: сидять десь у третьої ляси точать. То сідайте вже куме.
- Та я ж, не до того ,- кум Цибуля зібрався виходити.
- Сідайте, поки жінки нема ,- і Часник дістав з-під столу сулію ,- Свиню недавно зарізав. Рити почала, а то ж певна ознака, що скоро здохне.
Випили по-першій, і по-другій, і по-третій. Закурили люльки. Кума Цибулю оковита брала швидко. Він забув про жінку й почав розказувати проти ночі про Розриту Могилу за селом, з якої опівночі, як прислухатися, чути хрускіт людських кісток. Часник пускав те все повз вуха, а наливаючи міркував про своє: «Та й утнула ж кума. Розказала жінці усе про нас. А в мене свиня голодна, аж кричить. І чи ж я не знаю, як свині їдять мертвяків. Хоч би пальці добре перетравилися, а то різав обох поспіхом.»
- Беріть куме. Пригощайтеся свіженьким сальцем, кров’яночкою.
Часник усе підкладав і підкладав кумові свиню. І в очах Цибулі кумів ніс почав поступово перетворюватися на рило, а обличчя все більше стало нагадувати свинячу морду. Грицько Цибуля декілька раз труснув головою, проганяючи хміль, та це не допомогло, бо на потилиці в кума Часника, зненацька, виросли роги, і він став зовсім схожий на чорта, що, зловісно вишкіряючись, підливав йому оковиту, хижо вишкірявся й прицмокував, висолопивши гострого чорного язика.
