| © Василь Триндюк, 10-12-2006
|
Дивився оце вчора пізно телевізор та наскочив на передачу про американських нудистів.
-Це, Федько, не ті, що розмовами нудячи нудоту у слухачів розводять. Це ті, що голяндрасом, там, по різним пляжам та приватним володінням ходять. І мужики, і баби. Ходять собі по сонечку, займаються різними, там, несерйозними справами, коротше відпочивають. І ніяких проблем. Ніхто нікого не насилує. От, - думаю, хто ж там буде кого у койку вабити, якщо наймолодший з них давно вже розміняв сьомий десяток? Коли у бабуньок еротичні плаття, геть, пожмакані, а у дідусів за ходою та на вітрі хазяйство, мов сухі стручки глядиції, торохтить так, що аж тріск йде? Ото ж вони тільки те й роблять, що одне за одним голяка ходять, хтиво у спогадах марячі, пращури безстидні. Буває, що й зіштовхуються, але тут же розходяться, щоб продовжити сам процес... Одне слово, не наші люди. Наші ж люди себе так не поводитимуть. Наші, то - інше...
Охороняли тракторну бригаду двоє братів: дідугани Сенька та Оксенька Криві. Старший Оксенька був чоловік самостійний та відповідальний, коротше, хазяїн. Усе у нього в порядку. Двір – повна комора, жінка посміхається, діти вивчені у інститутах, онуки не замурзані. І, менший, Сенька теж був, як брат, але, тільки, навпаки. Хата – розвалюха, собака від голоду світ заочі втік. Що двір, що город, що народ - позаростали бур`янами. Жінка, хоч і буває, що теж посміхається, але здебільшого тільки у п`яному ступорі. Діти з онуками змагаються, хто надовше тюрму займе. І була у Сеньки пристрасть на усе життя: дуже вже любив чоловік випити. От і жив в нашому грішному світі тільки у вільний від балабасу час. Пив сумлінно, не шкодуючи себе, тож вільного часу мав завжди обмаль, тільки щоб назбирати коштів, дістати та прийняти усередину наступну порцію.
Оксенька любив меншого брата і все життя почував себе перед ним винним. Колись, ще як були ці діди малими дітьми, послала їх матір узимку з села на хутір, за 7 кілометрів, до баби по олію. Дала філіжанку у торбу через плече і йдіть дітки, старший дорогу знає. Тож, Оксенька, на півдороги, бажаючи налякати малого, утік. Коли повернувся, то Сеньку знайти так і не зміг. Знайшли його люди аж через добу у зруйнованому чабанському курені непритомного. Ледве знахарка Мавра відходила. До 7 років Сенька не балакав, вже думали, що німий. Потім заговорив, але, геть, гугняво та ковтаючи цілі абзаци. Його у 44-му й на фронт не взяли, вирішила комісія, що дурник. А після війни, як оженився, -Оксенька – фронтовик напитав йому суджену-, став Сенька такий як усі, навіть нормальна мова йому повернулася. Працював у колгоспі, родив дітей, поступово розпився, і на час цієї історії, самотньо доживав з дружиною у напіврозваленій хатині.
На сторожі старший міняв меншого. Як не приїде Оксенька на зміну, брат частенько спить п`яний і без задніх ніг. Усі двері відчинені, бери хто хочеш, що хочеш. Хоч люди у селі і всі свої, але знаходилися і хлопці-хитрожопці, що потайки брали. Тим більш, що радгоспне, то ж не людське. То солярку з баків тракторів сточать, то фари на свєтомузику повідкручують. Так, здебільшого дрібненько, але крали. Не розповідав нікому Оксенька за сенькине пияцтво на робочому місці, мовчки платив недостачу після своєї зміни. Та одного разу познімали якісь злодюги з трьох тракторів пускачі, і хоч це вже були і деякі гроші, старший знову узяв вину на себе та сплатив недостачу. Міліція ж по цьому випадку нікого не знайшла.
Приїжджає невдовзі після цієї покражі Оксенька на зміну і бачить картину: брат нажерся до оскляніння зору та майже відстрілу копит і, як на пляжі, лежачі навзнак та розкидавши туди-сюди руки-ноги, старанно перебуває душею у іншому світі, а тілом посеред двору бригади. Все, що можна випити, випите... Поторсав брата, щось мурмоче, живий... Все, що можна відчинити, відчинене... Все, що можна вкрасти?... Пробігся старими ногами по бригаді... Є! Тобто, немає! Да, пєсєц, таки, тут шмигав-шмигав...
Пробі, бо пропав новий тракторний двигун, за якого попереджав Оксеньку бригадир. Немає ні двигуна, ні причепа, у якому той вкритий брезентом лежав. Це вже були гроші і гроші немалі. Аж посинів, бідний дідуган від такої біди. Майже ніколи не пив, Оксенька, а тут залпом осушив півлітру настояного на будяках перваку, яким розтирав кожного вечора перед сном коліна... Заїв помідором... А, брат, нічогісенький, упорався і спокійнісінько собі продовжує міжсвітові мандри. Дуже розсердився, тоді, старший на меншого. Переборола у нього дика лють на несвідомого Сеньку довічне почуття провини. Почав Оксенька якось будити у брата почуття відповідальності. Спочатку добрим словом.
–Що ж, ти, задовбаю-роздовбаю, твориш? Якого конячого щавелю таким займаєшся? Хрін – редька на скипидарі на гузно у самоварі... Та не така вже й голота, як яка ж сволота... Коли ж це вже скінчиться? Та ін...
Та не чує тих слів Сенька. Далеко він. Лежить долі і зовсім не кається. Коротше, не бере його слово... Старший тоді добрим ділом почав намагатися вплинути через тіло. Спочатку, вказуючи на безвідповідальність, як слід струснув за барки. Не допомогло. Далі вже трусив міцно, як грушу... Та усе без толку.
–Щось не дуже добудишся до нього, мабуть, одежа заважає, - подумав. Роздягнув Сеньку догола. Поторсав за плечі. І, знову глухо. Мабуть він ще просто не готовий до серйозної розмови. А, хай-но, полежить голяндраса у саду. Там фрукта зріє, то може і брат Сенька з нею дозріє теж, - вирішив Оксенька і погрузивши його на підводу, відвіз у найближчий сад та й поклав під яблуню.
Повернувся на бригаду, прибрав сліди пиятики, доповів про пропажу начальству... Збирався ранком продовжити пробудження братової відповідальності, але забувся, бо, спочатку допитувала міліція про тракторний двигун, потім брав участь у пошуках злодіїв. Тож за брата згадав на другий день аж у вечері, вже після того, як у сусідньому селі причеп з двигуном таки знайшли. Навіть брезент не пропав. Отака діду пригода зі щасливим кінцем...
А, що ж Сенька? Дозрівання тривало всю ніч і, закінчилось аж на світанку... Пробудженням, а, точніше, поверненням героя - алконавта з міжсвітових мандрів. І сталося те незадовго до сходу сонця. Передсвітанковий холод допоміг алконавту відшукати потрібну дорогу. Посадка у нашому світі відбулася для нього тяжко. Спочатку колотун з дрижаками, потім комаряча атака на голе тіло.
–Де я? Голий, сад навколо, бригада десь зникла..., - розмірковував Сенька. – Здох, чи що? –Ні, мабуть, таки живий, бо здохнути, як холодно... А жеруться ж, кляті... О, і от, щось у сідало увігналося, бо муляє аж болить... Клятий реп`ях, а бодай тобі таке спереду, як із-заду!... Тю, та він же й так, мов їжак... Голова, як діжка, гучно тріщіть клепками... Пити хочеться... Живий... Тьху, пити? -Випити!... Похмєль, зачем ти мучаєш мєня?... Голоси... Які голоси? -Жіночі... Ой, лишечко, це ж баби з сапами у сад на роботу йдуть... Бігом на дерево, а то, як папуас маклайський, як голий у баню... Та, тю, що це я? Не поймуть, тітки, не поймуть. Можуть і сапою на правильну путь навернути... Стидоба, яка... Я, як зі своєю все життя ночував, то не те щоб голим з нею лягати, тільки чоботи та кухвайку і картуза знімав, навіть онучі встидався розмотати, а тут зовсім без нічого та ще й перед цілим десятком бабів. Бігом лізу по дереву у листя, де найгустіше і нічічірк! І сидіти, аж поки не підуть на обід, або ще куди. Потім прокрадусь садом та лісосмугою у виногради, де Гришка Цицень трактором міжряддя другий день культивує. Він незлобивий, то, може дасть яку тряпчину, а там вже буде легше... Тільки б швидше дочекатися доки баб десь лихий знесе...
Ой, та коли ж у них вже обід буде? Сапають бур`яни та сапають, аж той сап кругом стоїть. Ходять собі унизу, майже до голих п`ят торкаючись, розмовляють та регочуться... О, щось про Кривих, себто про нас з братом... Оксен підміняв, бо я захворів нирками... Знають вони, яка моя хвороба... Запоєння нирок... Регочуться, смішно, бачите, їм, кобиляки... Ого! Вкрали з бригади тракторний двигун... З ночі їздять і шукають по дворах бригадир і головний механік з міліцією... Який мій Оксен золотий. Нікому нічого не сказав. Бо, я учора таки добре перебрав. Брав пляшчиночку у Хренихи, як завжди. Казала, що онук, Петько – скубент, з міста якийсь новий перцепт привіз, щось на карбіді. Карбідогон зветься. Розповідав, що там його навіть поважним особам, ну, як, їхній, дядечко, базарний контролер, у дорогих кахве прилизані охвіцьянти подають. Ото ж і вона вранці такого ізробила. Петько та старий Хрен за обідом пили на здоров`я і досі перебувають в повному порядку. Хропуть обидва на лавах у бєсєдці, як два трактори. Хрен, добротно і з присвистом, як „Кіровець”, а скубент, дзявкітливо і з підпердцем, як самоходне шасі. Щеня він ще, хоч і вусатий скубент вже...
Добре я випив того карбідогону... Тільки нічого не пам`ятаю... Голова он досі, як той газгольдер. І пити як хочеться. Мабуть, то карбід засихає і води вимагає для своїх бульбашок. Та скільки ж ще терпіти? Нікуди баби не йдуть. Крутяться з сапами навколо мого дерева. Мабуть до обіду сидіть мені тут у зеленому полоні...
Все пойнятно. Прикрив мене брат. Але до чого ж я тут у саду і голий? -А, то мене, мабуть, ті злодюги, як був у відключці сюди перенесли і роздягли, щоб їм не заважав двигуна красти. І одежі не лишили, жабокнури підступні... Ну, я їм вчиню самосуд, як піймаю. Будуть пам`ятати мстю Кривого Семена до здоху... То мене, мабуть, і шукають вже? Да, дітки, гидкі ваші заробітки... Знайдуть, а я під голяндрасом? Стидоба яка... Засміють у селі...
Баби йдуть на обід! Яка краса, нарешті дочекався, он вже здалеку гомонять... Злізаю... Тіло ломить, наче мішки семивідерні з картохвою весь день носив. Як оті мавпи на деревах все життя сидять? І усе там вгорі роблять: їдять, пердять, дітей плодять? Тут півдня посидів, не те що пердіти, їсти не хочеться, а як ще й дітей плодити зараз довелося б? Був би непотентом ... То все того, що хвоста у людей немає. Був би хвіст, хіба б я так на дереві сидячі зморився? Повис би собі хвостом на гіляці і просто б життєрадісно гойдався, а не тримався б обома руками і пазурями усіх ніг.
Нарешті бабів геть не видно. Біжу у лісосмугу. Гидко біжать старі ноги, але все ж донесли куди треба. Виглядаю з гущавини у виногради та прислухаюся... Не видно Циценя і трактора його не чути. -А, то, він теж на обід гайнув. Що ж, почекаю, не півдня ж і не на дереві...
Клята комарня. Ану, геть, знайшли собі поживу, діда старого. Голого, правда. І навіщо я їм? Кров прокурена, пропита, шкура шашелем побита. Добре гілочкою комарню ганяти, злітають, як хлібні крихти зі столу. От, фашист, за самого келдиша жальнув. Тобі, що, падлюко міжрайонна, місця на остальному не вистачило, що дібрався до самого поморщеного? Швидше б уже Цицень з обіду вертався, бо так жеруться, гади. Вип`ють усю кров, що ж тоді в мене по жилах бігати буде? Тільки самогон та ізвушні масла, чи що?
Дирчить, дирчить вже, ріднесенький... Ну, швидше, швидше давай, Гриню... Під`їжджає. Хто у кабіні не бачу, проти сонця відсвічує. Прикрив гілякою хазяйство та виходжу до трактора. Махаю рукою і кричу:
Гриня, стій! Трактор порівнявся зі мною і став.
–Діду, ви, що, нудист міжвиноградний? Здрастє! – кричить Цицень.
-Дай бігом якісь штани! Привєт! І не лайся, сам ти мандист! Поможи краще старому, поліз скупатися у канал, а одіж змило, - відповідаю, перекрикуючи гуркіт трактора.
–Є у мене якесь ганчір`я, тільки воно все у мазуті?
–Давай, що є!
–Знімай сідало з сидіння і візьми там під ним спецівку та дай мені! – кричить Цицень, але не до мене.
Приглядаюся, хто ж там? Лишенько, жінка його. Ото я, таки, вскочив!
–Ти що, кричу, іроде, робиш? Сам одіж давай, а Галька хай очі щільно затулить!
–Дядя Сеня, здрастуйте, я вже й так все бачила!
–Бачила, не бачила, а закрий. Сором який. Бестижа. На діда старого голого витріщаєшся! Давай бігом, Гринька! І прикрий мене від Гальки!
Одягнув. А, що? Промаслене, з діркою між ногами, але ж одіж. Нічого, зараз листя з винограду насмикаю та діру затулю, щоб хазяйством звідти не світить. О, тепер жити можна. Штани, як штани. Куртка, правда, без ґудзиків, але, як на літо і не до клубу, то пойдьот.
-Галько, а чого тебе ото понесло у трактор? Вчишся їздити? Можна вже дивитися, можна!
–Сіла я до нього, дядь Сень, щоб Гришка до вечора не нажерся! Нам сьогодні мотоциклом до моїх батьків в Угоївку їхати!
–А, пойнятно! Ну, спасибі, піду тепер додому! Дирчіть, далі, дітки!
От які вони наші люди. Ім і без нудизму не нудно.
( із збірки "Заціловане собайло", 2005)
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
