Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46395
Рецензій: 90553

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Музична казка

Болотяна казка

© Микола Цибенко, 11-04-2011
                                                Болотяна казка
                                                  Музична казка
Дійові особи
Дідусь-казкар
Жорж – жаба-батько
Ліля – жаба-мати
Троє жабенят:
Квана – дочка
Кванчик – середній син
Квумчик – найменший син
Чапа – чапля
Рак – сусід
    Звучить музика. Завіса закрита. На сцену збоку виходить дідусь-казкар з ціпком у руці, на голові -  солом’яний бриль.
                                                  Дідусь-казкар
– Добрий день,дітки! Які ви гарненькі та чепурненькі! Ми вам приготували казочку, ось послухайте її початок…
    Ми з вами потрапимо до казкового болота, де мешкає жаб’яча родина: батько Жорж, мати Ліля та їхні дітки – найстарша доця Квана, середній синочок Кванчик і найменшенький синочок Квумчик. Зручне помешкання родина побудувала собі із листочків латаття. Жаб’яча родина внизу, у воді, має гарного сусіда – дядька Рака. До їхнього болота часто навідується постійний жаб’ячий ворог – довгонога чапля Чапа. Вона завжди прилітала до болота вдень, але останнім часом дочка чаплі привезла із столиці окуляри, в яких Чапа тепер може бачити і вночі – оце така біда мешканцям болота.
   Зараз на болоті пізній вечір, на небі загорілися зорі і жаб’ячій родині пора прокидатися…(Дідусь залишає сцену).
   Відкривається завіса.Чути далеке кумкання жаб. На передньому плані – помешкання жаб’ячої родини, поруч стовбур верби з гілляками,в глибині помешкання видно комп’ютер. Родина спить в окремих ліжечках. На задньому плані видно очерет, лепеху, вербу…
            Мати Ліля (прокидається, позіхає, розминає лапки)
– Жорже! Прокидайся – пора будити діток! Дивися – яка гарна ніч надворі…
            Жорж (піднімається із ліжка і б’ється головою об вербову гіллячку, яка звисає зверху) – Ой, боляче вдарився!
           Ліля (розглядає себе в дзеркалі) – Скільки разів я говорила – зламай ту гілку…
           Жорж (тре голову лапкою) – Та все не доходять лапи… Дітки! Вставайте… прокидайтеся…
(Жабенята одночасно підстрибують на ліжках, сідають на них, тихенько квакають).
           Жорж
– Що далі робити – забули? До туалету, до умивальника – швидко! (Жабенята наввипередки поскакали до бокових дверей)
           Ліля
– Гарні дітки у нас ростуть! Еге ж, любий?
          Жорж
– Аякже! Доця Квана така гарненька та чепурненька, та й Кванчик із Квумчиком ростуть добрими і слухняними…
          Ліля
– Не завжди й слухняними, ти хіба забув, як Кванчик знайшов стару торбу у болоті і зав’язав у ній Квумчика?
(Діти в цей час застрибують до кімнати)
         Жорж (включає комп’ютер) – Дітки – вечірня зарядка!
(Звучить «Жаб’яча весела пісенька», діти виконують зарядку, а батьки виходять до туалету та умивальника)
Жаб’яча весела пісенька
Ми веселі жабенята
Пісню любимо співати.
Пісня ква, пісня ква,
Пісня ква-ква-ква-ква-ква…
Ця весела наша пісня
На болоті славнозвісна.
Пісня ква, пісня ква,
Пісня ква-ква-ква-ква-ква…
Навіть ворог – чапля Чапа
Під цю пісню геть чалапа.
Пісня ква, пісня ква,
Пісня ква-ква-ква-ква-ква…
Довгонога Чапа-чапля –
Не страшна ти нам ні краплі.
Пісня ква, пісня ква,
Пісня ква-ква-ква-ква-ква…
(До кімнати заходять Жорж і Ліля)
        Жорж
– Дітки! Ми з матусею йдемо на полювання, а ви будьте розумненькими – з хатки не виходьте, дивіться, щоб вас чапля не обдурила!
(Жорж і Ліля ідуть із помешкання)
       Кванчик (до сестрички) – Квано! Ти вчора нам обіцяла заспівати пісеньку про квітку лілію…
       Квана
– Я б заспівала, але ж вона не дитяча пісенька…
      Кванчик і Квумчик (разом) – Заспівай… Заспівай…
      Квана
– Добре, тільки ви теж будете підспівувати. Я ось зараз і музику включу ( включає комп’ютер)
     Біла лілія
Квітка біла-біла
Схилена в журботі,
Бо така красива,
А росте в болоті.
Квіточко ліліє, ти не журися,
Ми тебе любимо – знай,
Ти у водичку, як в люстро, дивися –
Ти найгарніша… най… най…!
Квітка ніжна-ніжна
Дивиться у воду
І себе питає –
Нащо мені врода?
Квіточко ліліє, ти не журися,
Ми тебе любимо – знай,
Ти у водичку, як в люстро, дивися –
Ти найгарніша… най… най…!
Поруч на водичці
Зеленіє ряска,
Квітку огортає,
Мов царівну з казки.
Квіточко ліліє, ти не журися,
Ми тебе любимо – знай,
Ти у водичку, як в люстро, дивися –
Ти найгарніша… най… най…!
Місяць зверху сипле
Квітці срібло-злото,
Бо вона царівна,
Хоч росте в болоті.
Квіточко ліліє, ти не журися,
Ми тебе любимо – знай,
Ти у водичку, як в люстро, дивися –
Ти найгарніша… най… най…!
(В цей час над хаткою з’являється голова чаплі Чапи з довжелезним дзьобом, видно довгі ноги,Чапа – в окулярах).
        Чапа (заглядає зверху до помешкання) – Ой, хто це тут так гарно співає? Я теж хочу навчитися так співати!
         Квумчик
– А хто ти?
          Чапа
– Я? Я – мандрівниця, мандрую по цьому болоту, коли чую – хтось співає таку гарну пісеньку…
           Квумчик
– А ти не чапля Чапа?
          Чапа
– Ні-ні! Я не чапля! Ось вийдіть із хатки і побачите, що я не чапля…
           Квана
– Е ні! Нам тато і мамуся не дозволяють виходити із хатки…
           Чапа
– Даремно! Ось у мене мішечок, а в ньому повно смачних черв’ячків!
            Квумчик
– Я хочу посмакувати черв’ячками! (Намагається вийти з хатки, але Квана відтягує його від дверей)
           Квана
– Ти з глузду з’їхав, Квумчику! Що тобі батьки наказували?
           Чапа
– Даремно ви мене боїтеся. Ось я залишаю мішечок біля дверей, а сама відійду вбік – хто хоче, може посмакувати черв’ячками. (Чапля ховається за хатку, але спостерігає за мішечком)
            Кванчик
– Піду до умивальника – лапки помию (виходить)
            Квумчик
– Квано, піди поглянь за Кванчиком – він забризкає ввесь умивальник!
            Квана
– Зараз подивлюся… (виходить)
            Квумчик
– От добре, що Квана вийшла – тепер я зможу посмакувати черв’ячками.
(Квумчик виходить за двері і потрапляє до чаплиного мішечка)
            Квумчик
– Ой, тут немає ніяких черв’ячків! Я не можу звідси вилізти!
(Чапля в цей час заглядає до мішечка)
            Чапа
– Ось одне жабенятко і потрапило до мішечка!
             Квумчик
– Ой, сестричко! Рятуй мене! Рятуй!
(До кімнати забігають Квана і Кванчик)
            Квана
– Квумчику! Ти не послухався! Як же тебе рятувати?
(Квана і Кванчик у розпачі, але вийти із хатки не наважуються. Нарешті Квана здогадується, що робити)
           Квана
– Кванчику, пірнай на дно до дядька Рака – прохай, щоб він розгриз дірочку в чаплиному мішечку і Квумчик вибереться на волю…
          Кванчик
– Зараз,Кваночко – я вже пірнаю (зникає у воді)
          Квана
– Треба якось затримати Чапу, щоб вона не забрала мішечок (кричить) – Чапо! Чапо! А в тебе у мішечку багато черв’ячків?
          Чапа
– Півмішка! Вистачить всім жабам і жабенятам!
          Квана
– О, Чапо! Я люблю черв’ячків! Колись я навіть підслухала, як один із них співав цікаву пісеньку… Хочеш послухати?
          Чапа
– Цікаво! Хочу послухати…
(Квана включає комп’ютер, співає пісеньку черв’ячка)
         Пісня черв’ячка
Я хоробрий черв’ячок,
Мешкаю у нірці,
Маю модний поясок
На гладенькій шкірці.
Ворогів попереджаю –
Дуже грізну вдачу маю,
Я – страшна звірюка,
Схожа на гадюку.
Вмію землю я гребти –
Силу лиш напружу,
Не боюся темноти,
Бо хоробрий дуже.
Ворогів попереджаю –
Дуже грізну вдачу маю,
Я – страшна звірюка,
Схожа на гадюку.
В бій іду – як на парад,
Навіть врукопашну,
Я лякаю всіх підряд –
Аж самому страшно.
Ворогів попереджаю –
Дуже грізну вдачу маю,
Я – страшна звірюка,
Схожа на гадюку.
(Чапа, пританцьовуючи, слухає пісню).
             Квана (доспівавши пісню)
– Чапо! Я боюся, що у тебе в мішечку такі страшні черв’ячки.
             Чапа
– Це тільки в пісеньці черв’ячок такий хоробрий, а насправді черв’ячки жирненькі і смачненькі.
              Квана
– Я вірю тобі, Чапо. Мій братик Квумчик уже наївся черв’ячків?
             Квумчик (виринає із води ззаді Квани, з ним Кванчик і Рак)
– А ось і я, Квано!
             Квана (кидається до братика, обіймає його)
– Звільнився, братику! (До Рака) Дякую, дядечку, що допомогли визволити нашого неслуха… Він тепер надовго запам’ятає, що значить не слухатися батьків.
            Чапа (гнівно)
– А де це з мішечка поділося жабеня? В мене ж ціленький був мішечок, а тут бачу дірка…
            Квумчик (весело)
– То, Чапо, хоробрий черв’ячок прокусив…
            Чапа
– Ось постривайте! Я вас і у вашій хатці дістану!
(Чапа піднімає голову над хаткою, з усієї сили дзьобає вниз, але її довгий ніс застряє у вербовій гілочці, яка звисає в хатинці. Чапа намагається звільнитися, але це їй не вдається).
            Дядько Рак
– Оце нарешті і ти спіймалася, Чапо! Зараз я піду зріжу водяної трави і ми тебе прив’яжемо до гіллячки (Рак іде по траву).
            Квана
–Чапа, Чапа, Чапа… по воді чалапа...
         Кванчик і Квумчик (взявшись за лапки танцюють, приспівуючи)
– Чапа вся, Чапа вся, Чапа вся спіймалася!
            Чапа (намагаючись вивільнитися)
– У-уу-у-уу …
              Квумчик
– Вона хоче щось сказати, може, трішки звільнимо їй дзьобика...
              Квана
– Звільни їй дзьоба, то знову потрапиш до мішечка…
              Квумчик
– А я знаю тепер, як утекти із мішечка...
              Кванчик
– Хвалися-хвалися… ми батькам розкажемо про твій «подвиг».
                Квумчик
– Братику, сестричко! Не розказуйте татові і мамі про мій вчинок із мішечком...
               Квана
– Гаразд, я буду мовчати, але пообіцяй, що більше так не будеш робити.
               Кванчик
– Квані пообіцяй, а мені за мовчання дай коробочку, яку ти знайшов біля берега...
               Квумчик
– Кванчику! Так нечесно…
              Кванчик
– Як хочеш... я двічі не буду повторювати.
              Квана
– Ми з Кванчиком можемо і промовчати, а от дядечко Рак точно розповість.
              Квумчик
– Я і його буду прохати...
(З-під води виринає дядько Рак з травою у клешнях)
              Рак
– Ось тепер ми тебе міцно прив’яжемо, Чапо!
              Чапа (намагається вивільнити дзьоба)
– У-уууу-уу…
              Квана
– Це у Чапи пісенька така, називається пісенька «У-уууу-уу». Поки дядечко Рак прив’язуватиме Чапу, ми вигадаємо пісеньку.
(Рак довго прив’язує Чапу, Квана співає,а братики підхоплюють приспів)
     У-уууу-уу
У-уууу –уу,
Я поглядаю в пітьму,
Там тільки зорі
Світять надворі,
Чапельку бачать саму.
Приспів:
У-уууу –уу, кум-кум,
у-уууу –уу, кум-кум,
у-уууу-у-уууу,
у-уууу, кум-кум.

У-уууу –уу,
Крильця свої підійму,
Хто мене вчує,
Хто порятує,
Буду махати в пітьму.
Приспів:
У-уууу –уу, кум-кум,
у-уууу –уу, кум-кум,
у-уууу-у-уууу,
у-уууу, кум-кум.

            Рак
– Ось так! Тепер Чапа не вирветься, хіба що вербу звалить!
           Квумчик (підходить до Рака)
– Дядечку! Ви, будь ласка, не розказуйте моїм батькам про мою пригоду з мішечком.
           Рак
– Який мішечок? Я вже зовсім не пам’ятаю про нього нічого...
           Квумчик
– Дякую вам, дядечку!
           Кванчик
– А я про коробочку не забувся!
           Квана (сміється)
– Кванчику! Як тобі не соромно, це ж менший твій братик, не вимагай коробочки...
           Кванчик
– Але ж коробочка гарна, я туди складав би свої знахідки…
           Рак
– Що за суперечка? Я вам на дні відшукаю все, чого забажаєте, бо люди такі невиховані, що кидають у воду все підряд.
           Квана
– Так-так, я колись пірнула до дна і там поранила животик об кришечку консервної баночки. Мамуся мене вилікувала, прикладаючи до ранки листочки подорожника.
            Чапа
– У-уууу –уу ...
             Кванчик
– Чапа щось хоче сказати...
             Квана
– Дійсно щось хоче сказати.
             Квумчик
– І свою довгу лапу хоче підняти…
             Рак
– Я здогадався, одну хвилинку… (Рак пірнає під воду і за мить виринає) Я так і знав – у Чапи на нозі шрам, мабуть, поранилася об розбите скло, якого на дні теж повно.
           Квумчик
– Може, Чапі треба перев’язати лапку?
           Рак
– Ні, в неї лапка зажила давно, тільки шрам від рани.
           Квумчик
– Мені шкода Чапу.
           Кванчик
– А як вона тебе зловила у мішечок, тобі її не було шкода?
           Квумчик
– Я про це вже встиг забути.
           Чапа
– У-уууу –уу ...
           Квана
– Знову Чапа хоче щось сказати...
           Чапа
– У-уууу –уу ...
           Рак
– Треба ще пірнути у воду, адже я встиг розглянути тільки одну Чапину лапу, а треба оглянути і другу.
(Дядько Рак пірнає під воду)
           Чапа
– У-уууу –уу ...
            Квана
– Справді, в Чапи щось із ногою…
            Чапа
– Ууууу –уууууу ... (Чапа змахнула крилами, смикнула за прив’язану гіллячку, зламала її і зникла за хатиною. Квана з братами тільки з усієї сили закумкали).
            Рак (виринає з-під води, тримаючи в клешні осколок склянки).
– Я ось витягнув із Чапиної лапи осколок… А Чапа втекла?
            Квумчик
– Чапа втекла, а хто ж її розв’яже?
            Рак
– Чапа тепер сама зуміє стягти зі свого дзьоба траву і гіллячку.
            Квана
– Добре, що Чапа втекла, бо щоб ми з нею робили…
            Рак
– Та й це правда.
           Кванчик (до Рака)
– Дядечку! Ви знаєте багато казочок – розкажіть нам одну.
            Квумчик і Квана (в один голос)
– І я хочу послухати!
            Рак
– Куди ж вас подінеш – доведеться розповісти, доки не прийшли ваші батьки із полювання…
(Жабенята зручно сідають на свої ліжка, а Рак – перед ними)
            Рак (повільно і розсудливо)
– Давно це було… на тридев’ятому болоті… жила собі дуже гарна молоденька жабка…
           Квумчик (перебиває Рака)
– Як наша Квана?
           Кванчик (сердито)
– Не перебивай, Квумчику, нехай дядечко розповідає!
           Рак
– Може, й така гарна, як Квана, Квумчику, бо сам я її не бачив, а казочку мені розповів мій дудусь… Так от, у цієї молоденької жабки була сопілочка, на якій вона вміла так гарно грати, що від її музики все навколо завмирало: болотні птахи сідали на воду і слухали сопілку, комарі і мухи застигали на гіллячках лози і на зеленій травичці, навіть риби підпливали ближче до сопілкарки, щоб послухати її. Було це так дивно, бо поруч із хижою щукою гру жабки слухали карасики, в’юни і линочки, але щука їх зовсім не намагалася проковтнути...
            Квана
– Дядечку, почекайте хвилиночку – я зараз включу музику, де звучить сопілка, можливо, вона нам хоч трішки нагадає про про казкову сопілочку.
             Рак
– Включай, Кваночко, я теж люблю гарну музику…
(Квана включає музику, а Рак продовжує розповідь)
В цьому ж болоті, недалеко від жабки, мешкав молоденький і дуже сильний рак з міцнимиі гострими клешнями…
            Квумчик
– Це був ваш родич, дядечку...
           Кванчик (лускає Квумчика по голові)
– Ось отримуй від мене за родича, щоб не перебивав!
           Квана
– Кванчику, пересядь від Квумчика до мене, а ти, Квумчику, не перебивай розповідь…
           Рак
– Це був казковий рак, а чи родич наш – не знаю… Так от, молодому раку так сподобалася гра жабки, що він вирішив теж чимось її вразити. Для цього він вирішив навчитися музикально свистіти – забирався у віддалені глухі місця, щоб його ніхто не чув, і там довго і настирливо вчився красиво свистіти. Скажу, що жабка дуже рідко грала на сопілці. От в черговий раз, коли надворі було бабине літо, а птахи вже збиралися відлітати у вирій, жабка сіла на маленькому болотяному острівці, взяла до лапок сопілочку… і полинула над водою, над зеленим лататтям, поміж очеретом і осокою чарівна мелодія. Все кругом завмерло, слухаючи казкову гру. Молодий рак вирнув із води і присів прямо біля жабки, не зводячи очей з її вправних лапок, що тримали сопілочку. Як завжди, кругом все завмерло – птахи, комахи, риби… Раптом ззаді жабки із зеленої трави виповзла велика змія, яка, розкривши свою пащу, повільно повзла до жабки, адже змія була глуха і чарівна музика не могла її зупинити.
             Квумчик
– Ой, мені шкода жабку, я не хочу, щоб вона загинула!
( Кванчик кидається до Квумчика, але Квана їх розбороняє)
             Рак
– Коли молодий рак побачив зміюку, він щосили стрибнув прямо на змію і гострою клешнею вчепився в її тіло. Поки рак встиг відкусити змії голову, вона встигла його вкусити отруйним зубом. Все відбулося миттєво, жабка впустила сопілочку додолу і з жахом дивилася на змію і молодого рака. Рак зібрався із силами, сів поруч із жабкою і сказав: «Я, мабуть, помру, але я ще хочу хоч раз заспівати разом із тобою. Візьми сопілочку, будь ласка, і заграй…» Жабка виконала його прохання, взяла в лапки сопілочку і над болотом знову полинула казкова і сумна мелодія, до якої приєднався дужий і чистий спів-свист молодого рака. Вітер, який перед цим зашелестів очеретом, раптово затих, наче теж заслухався майстерних виконавців. Коли музика стихла, позаду жабки і рака знову зашелестіла трава і звідти знову виповзла інша змія. Рак приготувався кинутися на неї, але вчасно помітив жовті плями біля голови – це був вуж… який поклав стеблину товстої трави перед раком і промовив: «Це трава від укусу змій, лікуйся», а сам зник у високій траві. Скільки було радості на болоті – важко передати словами. А рак вилікувався від укусу змії і разом із жабкою ще довго радували болото красивою музикою.
(Стихла музика, всі задумливо сидять після почутої казки)
           Квумчик
– Я теж хочу навчитися грати на сопілці…
           Кванчик
– Ти тільки у свисток можеш навчитися дудіти.
           Квана
– Ви обидва вже вмієте гарно співати і це дуже добре.
          Рак
– Я хочу послухати вашу пісеньку...
          Квана
– Що, братики, заспіваємо?
          Кванчик і Квумчик (разом)
– Заспіваємо!
(Квана іде включає музику і лине пісенька)
Жаб’яча весела пісенька
Ми веселі жабенята
Пісню любимо співати.
Пісня ква, пісня ква,
Пісня ква-ква-ква-ква-ква…
Ця весела наша пісня
На болоті славнозвісна.
Пісня ква, пісня ква,
Пісня ква-ква-ква-ква-ква…
Навіть ворог – чапля Чапа
Під цю пісню геть чалапа.
Пісня ква, пісня ква,
Пісня ква-ква-ква-ква-ква…
Довгонога Чапа-чапля –
Не страшна ти нам ні краплі.
Пісня ква, пісня ква,
Пісня ква-ква-ква-ква-ква…
(До помешкання заходять Жорж і Ліля, Жорж тримає в руках окуляри Чапи, а Ліля – торбиночку)
               Жорж
– А що це у нас за концерт?
               Ліля
– І дядечко Рак у нас гостює!
               Квана
– Ой, у нас тут відбулося таке!!!
               Жорж
– Щось я не бачу і вербової гіллячки – це ти, дядечку, відламав її?
               Квумчик
– Це чапля Чапа відламала гіллячку!
               Кванчик
– Вона застряла носом у гіллячці, коли хотіла нас схопити своїм дзьобищем!
              Квана
– А дядечко Рак травою прив’язав Чапу до гіллячки.
             Ліля
– Бідненькі мої дітки – що ви пережили!
            Рак
– Це ще не все. Коли я витягав із Чапиної лапи осколок скла, то вона так смикнула від болю, що зламала гіллячку і втекла.
            Жорж
– То це Чапа і окуляри згубила?!  (показує окуляри).
            Квумчик
– Тепер, тату, Чапа не зможе вночі полювати?
            Жорж
– Звичайно, не зможе. Тепер вона, мабуть, і вдень буде боятися сюди заходити.
             Ліля
– А тепер подивіться і дядечку, і дітки – що смачненьке ми з татом вполювали, повна торбиночка… Тільки по черзі… Квано! Братики слухалися, не бешкетували?
(Кванчик і Квумчик уже нахилилися над торбиночкою)
               Квана
– Слухалися, а якщо й бешкетували, то тільки трішечки.
              Рак
– А яку гарну пісеньку ваші дітки співали – і мені сподобалася!
              Квана
– Дядечко Рак нам ще й казку гарну розказав!
              Ліля
– Спасибі, дядечку, – при нагоді ми і вам допоможемо…
              Жорж
– Ви, дядечку, пригощайтесь – чим багаті, ти і раді. Дітки, ви залиште в торбиночці і для дядечка Рака.
              Рак
– Нехай їдять, я не голодний – наївся комашок та черв’ячків.
              Квумчик (відходить від торбиночки)
– Дядечку, а ви не боїтеся черв’ячків
             Рак
– Чому я їх повинен боятися?
              Квумчик
– А Квана співала про хороброго і страшного черв’ячка.
              Рак
– Оце тобі – я теж хочу послухати таку пісеньку!
              Квана (нахилена над торбиночкою)
– Зараз, дядечку, ще трохи посмакую комашками.
             Жорж
– Талановита наша дівчинка, вона буде солісткою в болотяному хорі…
             Ліля
– Справді талановита Кваночка, в мене вдалася…
               Квумчик і Кванчик (разом)
– І в мене вдалася!
(Квана іде і включає музику, співає пісеньку)
         Пісня черв’ячка
Я хоробрий черв’ячок,
Мешкаю у нірці,
Маю модний поясок
На гладенькій шкірці.
Ворогів попереджаю –
Дуже грізну вдачу маю,
Я – страшна звірюка,
Схожа на гадюку.
Вмію землю я гребти –
Силу лиш напружу,
Не боюся темноти,
Бо хоробрий дуже.
Ворогів попереджаю –
Дуже грізну вдачу маю,
Я – страшна звірюка,
Схожа на гадюку.
В бій іду – як на парад,
Навіть врукопашну,
Я лякаю всіх підряд –
Аж самому страшно.
Ворогів попереджаю –
Дуже грізну вдачу маю,
Я – страшна звірюка,
Схожа на гадюку.
             Рак (сміється)
– Ха-ха-ха! Такого черв’ячка я б теж злякався
             Квумчик
– Вам сподобалося, дядечку, як ми підспівували Квані?
             Рак
– Дуже сподобалося! Незабаром вас буде знати все болото.
             Кванчик
– Якщо ніхто не потрапить в мішечок до Чапи!
              Квумчик
– Кванчику! Ти краще б ще посмакував комашками.
              Кванчик
– Іду-іду, це мені подобаєься!
              Рак
– Пора вже й мені додому збиратися… о-хо-хо… старість – не радість…
              Жорж
– Спасибі, дядечку, ми вам дамо гостинця – візьмете з собою.
               Ліля
– Дякуємо, дядечку!
               Жабенята (хором)
– До побачення, дядечку!  
(Рак пірнає під воду)
               Жорж
– Дітки – сходить сонце, пора в ліжечка, спати!
(Жабенята вкладаються в ліжка)
                Квумчик
– Тату і мамо! Можна – ми заспіаємо тихенько нашу пісеньку…
                Жорж і Ліля (разом)
– Тільки тихенько…
(Тихенько звучить «Жаб’яча колискова пісенька»)

Жаб’яча колискова пісенька

Тихо шумить очерет,
Хвилі гойдають латаття,
Лілій казковий букет
Білим палає багаттям.

Сон…сон.. сон… крадеться в ліжко,
Зв’язує зморені ніжки,
Ніжно шепоче наказ:
Спатоньки, спати вже час.

Жабки у ліжку вві сні
Бачать болотяну казку –
Чаплині лапи страшні
Швидко втікають у ряску.

Сон…сон.. сон… крадеться в ліжко,
Зв’язує зморені ніжки,
Ніжно шепоче наказ:
Спатоньки, спати вже час.

Тихо шумить осока,
Хвилі гойдають листочки,
Зрідка лиш блисне луска
Чи карася, чи линочка.

Сон…сон.. сон… крадеться в ліжко,
Зв’язує зморені ніжки,
Ніжно шепоче наказ:
Спатоньки, спати вже час.

(Жорж і Ліля теж лягають в ліжка, пісня зучить все тихіше і тихіше, поки замовкає. Завіса закривається, а в цей час на сцену виходить дідусь-казкар).
                                        Дідусь-казкар
– Ось, любі дітки, і закінчилася «Болотяна казка» – жаб’яча родина заснула, а ми зараз оплесками подякуємо їм за те, що вони нам показали. А найголовніше – що ж корисне ми побачили в казці:
– Чи потрібно слухатися свою матусю і татуся? Так?
– Чи потрібно смітити скрізь на природі? Ні?
– Кого ми в житті більше любимо – доброго чи злого?
– Чи любимо ми співати і чи любимо гарні пісні?
– Чи любимо ми слухати казки і дивитися їх у театрі?
От і приходьте до нас – дивитися казочки, дивитися вистави про добрих і злих звірів та людей… Хай вам щастить і до нових зустрічей!

                           Кінець

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

Чарівне болітце!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 13-04-2011

Такі твори з "кондачка" не пишуться.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 12-04-2011

Дуже добра,

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 12-04-2011

Кваколандія

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Віктор Чубенко, 11-04-2011

До нових казочок!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 11-04-2011

Це просто РИРИТЕТ!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Шляхтич, 11-04-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 11-04-2011

Хотілось би побачити на сцені

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 11-04-2011

Для найменших - справжнє свято!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 11-04-2011

Ква-Ква-Ква

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© В'ячеслав Імамов, 11-04-2011

Чудова музична казочка

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 11-04-2011

Ква!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга Кряжич, 11-04-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85615110397339 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …