Стипендії не було. Марко не відразу усвідомив суть слів цього наркомана, що всюди вештався з ним.
- Так сказали в деканаті. Нам стипендії не дадуть. Оцінки, блять, хуйові. Практично так і сказали, да. А ще ті твої закидони у квітні…
Голос наркомана був тонким та спокійним. Немов він балакав про буденні речі. А те, що для Марка стипендія була дуже важливим аспектом життя, його ніби і не хвилювало.
- А, ще кажуть тіпа, - і тут його голос змінився, став твердішим та по важливішим, - «Дмитро, це неподобство. Я б зрозумів якби це трапилося на початку року але ж зараз. На носі канікули, третій курс. Тобі хіба потрібні проблеми? Чи Маркові? Але ця подія була останньою краплею, деканат прийняв рішення. Будете без стипендії до кінця навчання.»
Прікінь? Тіпа йому шкода, гг.
- Подай пива, - похмуро мовив Марко, насуплюючи брові. Він розумів, що наркоманової вини не було в тих подіях, про які казав Петро Миколайович. Але він також грішив, тому за сукупністю отримав все ж він. Не дарма Марко не пішов сьогодні на пари.
Вони сиділи біла гаражів, на лавочці, неподалік від дитсадка. Там, очевидно, був сонний час, бо жодного малого на горизонті видно не було. Погода погіршувалася, небо затягло темними хмарами, а вітер сильнішав.
Наркоман, якого звали Дмитро Сопілкін, подав товаришу пляшку «Чернігівського», яка стояла біля його ніг. Та і не наркоман це був зовсім, а звичайний собі хлопець, який любив інколи курнути травки. Правда ця його любов проявлялася досить таки часто, тому і називають його Наркоманом, за його чудові червоні очі та бліде обличчя.
- Мені батьки перестали давати гроші, - нарешті прояснив ситуацію Марко, відкорковуючи запальничкою пиво. Корок гучно вистрелив та полетів у напрямку дитсадка, - останній два місяці жив на одну стипендію. Тепер все, мабуть. От блять.
Він залив у себе пів пляшки та закурив. В горлі почало пекти, починалася печія. По правді, Марка не сильно то хвилювало те, що тепер у нього не буде стипендії. Просто це не єдині його проблеми на даний момент. І взагалі, Марка Вуйка можна сміливо називати невдахою. До нього, останнім часом, так і липнуть неприємності. Чи то на нього погано вплинуло знайомство з Наркоманом, чи то Сатурн увійшов у Венеру – але факт є факт. Спочатку, так би мовити старт, пункт від якого все почалося – це Екватор. Відбувся він пів року тому, перед 8 березням. Одногрупники, браві студенти юрфаку, зібралися у Тольки на квартирі, набрали з собою горілки, ковбаси, сиру, нарізного батона, цигарок, а дехто взяв і презервативи. От з презервативів все і почалося, так. Марко мав одного у внутрішній кишені своєї « адідасовської» куртки але тоді він якось і не згадував про нього. Йому дали гитару, пиво, посадили в крісло і він там вигравав всі ті три пісні які знав. Під «Пачка Сигарет» все було спокійно, під «Пора домой» кілька чуваків почали сміятися та танцювати, а «Опиум» порвав і жіночу публіку. Настя, гарненька брюнетка, яка вже гарно випила, почала відбирати у Марка гитару та намагатися зіграти на ній щось. Окрім дзвінких, разючих на всю квартиру звуків, вона не спромоглася нічого видумати. Тому Марко відставив у сторону пиво, віддав гитару Наркоману, який відразу почав також щось бринькати, тим самим відводячи погляди від Насті з Марком, та приковуючи їх до себе.
- Мне нужно попісать, - заявила Настя та пішла до туалету. Марко пішов за нею. Було за північ, кілька одногрупників ( рідких задротів ) звалило додому. Залишилось не так і багато людей, близько шести хлопців та стількох же дівчат.
- Ти будєш смотреть как я пісаю, Маркі? – здивовано поглянула Настя на іронічне обличчя Марка.
- Хіба я не бачив, як дівчата пісяють? – ляпнув Марко та сам здивувався тому, що сказав. Настя нічого не відповіла та закрила двері до туалету. Марко прихилився до стіни та дістав цигарку.
Тут перед ним виріс Толька, той самий, на квартирі якого вони гуляли. Він був високим, чорнявим, з великим гачкуватим носом. Він шипилявив.
- Малк, ти ж знаєш, ну я ж казав…Кулити на кухні або на балконі.
- Забєй, - лише і мовив Марко, який чомусь думав про те, що робить Настя в туалеті, - я хочу курити.
Тут Толька шось промугикав та вибив з рук Марка цигарку. Вона впала на килим та той почав димітися. Толька, який усвідоми свою помилку, швидко підняв цигарку та побіг викидати її у смітник.
- Ну ти і єбанько, - вигукнув він з кухні. Більше він не підходив у ту ніч до Марка. Натомість до нього підійшла Настя.
- Попісяла? – мило запитав Марк та відразу поцілував її. Він сам зранку дивувався, як так вийшло. Немов вони одночасно потягнулися ротами одне до одного. Настя гарно цілувалася, навіть незважаючи на її стан. Від неї приємно пахло ментоловими цигарками та вином.
Марко потягнув її до ванної і там трахнув. От власне і все. Ніби і нема проблеми, а навпаки але одне але. Як вже згадувалось, Марко в цей день не згадував про свій презерватив, який був у нього в курці. Не згадала про нього і Настя. Ця деталь якось непомітно для них обох оминула їх, тим самим надавши непогане задоволення. В іншому б випадку Марко ще дякував долі за це, бо секс був справді класним. Настя не вперше цим займалася, там сам як і Марко. Але все проходить, все забувається, а наслідки лишаються. Пройшов Екватор, пройшов майже місяць, а потім Настя покликала Марка на кілька слів.
- Тут карочє такоє. Я па ходу залєтєла.
От чому відсутність стипендії – не найголовніше для Марка проблема, як могло здатися.
- Ти впевнена? – ніби чужим голосом запитав Марко.
- Сам как думаєш? – чомусь гнівно вигукнула Настя, - думать надо било!
Серце Марка впало в штани, як то кажуть. Йому стало погано, в роті пересохло. Настя дивилася в стелю. Повз них проходили щасливі студенти. Чомусь всі сміялися. Всім було дуже класно, настрій немов розійшовся на всіх окрім Марка. Йому захотілося стати одним з них, щоб потік студентів забрав і його кудись звідси.
- Так шо дєлать будєм, а?
- Твої батьки знають про це? – відразу знайшовся Марко.
- Ну нєт пока. Я нє говорила. – серйозно відповіла Настя.
- Значить ти поки і не кажи. Перевір все ще раз, може сталася помилка. І взагалі, здається я тоді в тебе не кінчав. І да, хіба після цього в тебе не було сексу?
- Ти што блять? Ти соображаєш што гаваріш?
І тут Марка почало нудити. Він швидко побіг у напрямку до туалету але не встиг. Його вирвало біля дверей деканату, прямо на ноги якоїсь молодої дівчини.
- Фуууу! – загорлала вона, - я єбу!
Марка вирвало ще раз, на цей раз в інший бік, де не було нікого. Двері деканату відчинилися і звідти вийшов Петро Миколайович. Той самий, якого так вдало копіював Наркоман. Він поглянув спочатку на обригану дівчину, яка вологими серветками намагалася свої джинси, а потім на блідого Марка, який однією рукою тримався за стіну, а іншою за живіт.
- Тобі погано? – запитав Петро Миколайович. Цим питанням він навіть поставив Марка у замкнутий кут. Мабуть, вні з тих людей, які люблять телефонувати комусь вночі та запитувати «Я тебе не розбудив?»
- Петро Миколайович, він обригав мене! – люто просичала дівчина. Марко не звернув на неї жодної уваги, навіть не попросив вибачення. Тут біля них вже зібралася гарна купка студентів та кілька викладачів.
- Що тут відбувається?
- Покличте прибиральницю!
-…наригано…
Марко підвівся та почав глибоко дихати. В голові все ще лунав голос Насті. Але після того як його шлунок звільнився від стресу він почав думати по іншому. Так, це неприємно, думав він, але це ще може бути помилкою. Настя могла помилитися. Або ж…
- Дааа, ну ти і жалкій, - почувся поверх голів Настін голос, - как баба.
- Настя, це ж…?
- С первим апрєля тєбя, котік.
Вона фиркнула та пішла геть. Всі також кудись розійшлися. Залишився лише Петро Миколайович, який все ще постерігав за Марком, обригана дівчина, Наркоман та прибиральниця, яка вимивала підлогу. Всі розійшлися на пари.
***
- Хоча, - сказав Марк, - стипендія це не найголовніше. Піду літом працювати у відео прокат, нічого страшного.
Наркоман промовчав. Він поглянув на Марка та взяв собі ще пива.
Починалася гроза.
