***
- Ні, я розумію, що лише сьома доня, Ольця – восьма й наймолодша. Тож треба комусь її доглядати. Але чому саме я? І чому мама Ліда й татко Юра молодших завжди довіряють дівчаткам і ніколи Славкові чи Сергійкові?!
Іннуся буркотіла подумки. Й намагалася не думати голосно, бо раптом молодша сестричка випадково підслухає ті думки. Бо ще образиться. Адже насправді Інна зовсім не проти була погуляти із малою, хай та і вереда. Просто вона вирішила трошки поскаржитися сама собі на батьків, як це інколи робили її однокласниці. Виявилося, що це – зовсім не цікаво. Незрозуміло, нащо й час витрачати на таку нудоту?
А як зовсім чесно, то навчіть краще гуляти надворі, роздивляючись золотаве й червоне осіннє листя, ніж сидіти за великим столом намагаючись правильно – тобто не хапаючись і не замурзуючись – їсти торт.
Чого за стіл не допустили розкудлану після обіднього сну й вредну Ольку – зрозуміло. Мамі Ліді там доста й одної вереди – її власної сестри Аліни. Та копилила губи, бо її чоловікові, дядькові Сашку, заманулося похизуватися новенькою машинкою перед захопленими племінниками. Настільки, що він обіцяв покатати їх по району.
Сергійко, боячись, що дядько передумає, навіть другий шматок торту їсти не став. І руки вирішив не мити, а нашвидку обтерти їх старим кухонним рушником, який мама у кошик із брудним одягом кинула. Але поспіхом переплутав і втерся білою футболкою Славка, на якій і плям майже не було, а руки ж у нього були трохи в шоколадному кремі.
Ох, і буде Сергію увечері, коли гості додому заберуться! Але коли ще той вечір!
Тітка Аліна тому й сердиться, що її чоловік, замість того, аби зрозуміти: хлопці завжди все псують, куди власного заводити у квартирі, де нещодавно дорогий ремонт зробили?! – ще й розважає малих розбишак.
Іннуся, як почула по ту поїздку на машині, теж стривожилася. Маму Ліду стиха спитала, а що як дядько Сашко не вміє правильно їздити?
Але мама була певна, що все гаразд. Вона ж не знала, що Іннуся навигадувала собі тиждень тому, коли вирішила тітці Аліні помститися! Так, навигадувала, бо мама Ліда ні в що таке… незвичайне… не вірить.
Тож Інна теж сказала трохи згодом, що хоче на вулицю: учора ж вона не гралася надворі, бо хвора була. Тетяна зраділа, що не їй Ольцю вигулювати, бо саме хотіла покрадьки причепуритися: піти на кухню, ніби чайник ще раз ставити й пристроїтися біля підвіконня швиденько помалювати собі нігті. Тож вона пообіцяла Інні, що прибереже для неї кілька найсмачніших цукерок.
Та обіцяні солодощі не радували: надто Інна хвилювалася. Може, тому й буркотіти прро себе почала, щоб не так перейматися скоєним.
***
У двір вони вийшли швидко-швидко. Хоч Олька спершу скиглила, що не хоче йти пішки з третього поверху, а мама не дозволяє користуватися ліфтом, коли поруч нема кого зі старших. Але Інна сестричці пояснила: якщо ніжки болять іти, то можна стрибати по східцях. Тоді біль злякається і втече.
Ольці це так сподобалося! А от сусідці, Юлії Семенівні, не дуже. Вона вміє стискати губи в акуратну рисочку, ніби у мінус із підручника математики. От і зараз вона «змінусилася» й обіцяла сказати мамі, що вона погано за дітьми доглядає. Але Таня радить не звертати на Юлію Семенівну уваги, бо та не свариться, а не вміє по-іншому розмовляти.
Та Інні було зараз не до зауважень дорослих.
Може, у клятої машини зламаються дверцята і брати просто не зможуть сісти до середини?! Ну, й дядько, звісно, теж.
Вона ж не замовляла вогненяті, що саме ламати у машині, бо й не знала, що там усередині!
А раптом воно нічого не змогло зламати? Бо ж коли Машка аж дуже допекла у школі й її квартиру пограбували через зламаний замок, Іннуся нічого такого й не бажала... Бо надто розгубилася, навіть не подумала, що аж так можна помститися! Вогненя саме не любить, коли Інну кривдять. Тож і вирішило зробити так, аби інші однокласники не дражнилися.
А це лише вчора було. Вогненя, звісно, сильне, але воно ще невелике. Два дні поспіль аж так руйнувати йому заскладно буде! Хоч воно отакі-от випадки не руйнуванням називає, а жартами. Інколи навіть шкодує, що Інна не любить жартувати і робить це рідко. Хоч аби отаке частіше встругувати, то хтось обов’язково б помітив….
І нащо вона, Інна, підказала йому такий злий жарт над родичами? Хай і нелюбі, але все ж родичі… От дурна!
Хоча, таки дурна: вогненя ще ніколи нічого поганого самим людям не робило, воно ж не зле. Воно ще коли пояснило: не через нього Іннуся тоді в лікарні опинилася, а через хворобу, що під нього замаскувалася.
Але чому тоді дверцята машини виявилися відчиненими? Й дядько, і брати сидять уже всередині. От дядько Сашко щось там крутнув – мотор запрацював голосно-голосно.
Тоді Інна гукнула Ольці, аби та стояла на ґанку і нікуди-нікуди не сміла йти – й кинулася уперед, до тої машини. Кричати сил не вистачало. Тож вона подумки звернулася до вогненяти.
***
Коліна й руки опекло ніби справжнім вогнем, особливо оту, й так попечену. Здається, Інна гепнулася на брудний асфальт, замащуючи нову червону курточку. Але це все було не важливо.
Лише слід було стриматися і не заревіти: тоді все перед очима розпливається і важко вогненя розгледіти. А як сваритися, коли не бачиш як слід того, із ким лаєшся?!
Воно було тут, скочило просто біля носу дівчинки, витанцьовувало на брудному тротуару відблиском сонця. І дуже сердилося:
«Як, це, ніколи-ніколи так не робити?! Що, зовсім жартувати не можна?! Ну так, як їй щось треба, то відразу до нього, а сама…»
Здається, той дурний мотор у машині змовк. Дядько лається на ппрродавцв, що підсунули якийсь брак. Славко і Сергійко мовчать, бо ще ляпнеш щось, - тоді навіть якщо машина і заведеться, то все одно катати не будуть…
Здається, ніхто не помітив, що Інна впала, ніби вона стала прозорою-прозорою, немов той же відблиск сонця на відчинені квартирці. Чи… вогненя.
«Ніколи так не роби, ніколи!» - повторювала Інна, і вже не могла зупинитися.
Вогненя раптом образилося по-справжньому. Блимнуло: «Ну й, подумаєш! Я думав, що… А ти така сама нудна, як і всі. Іншого кого знайду!»
І зникло.
А по щоках Інни потекли сльози рясно-рясно.
Вона знову залишилася самісінька.
***
- Ні, ну ти нормальна?! Тобі сказали молодшу стерегти, а и сама гепнулася і до крові розбилася! Танька правду казала: ти ще дитина, треба глянути, чи все гаразд? Ні, ти що, так і будеш лежати?! Ну, уставай… Чого ти? Так боляче? Ну, досить плакати… Додому треба…
Мар’янка потермосила Іннусю за рукав, глянула навколо ледь розгублено. Потім рішуче тру куснула рудими кучерами – і пішла до заглухлої машини. Не їй же самій молодших сестер додому перти. А то обидві ревуть, а одна ще й коліна й долоні розгепала.
Не даремно вчителька Мар’янки запевняла, що з дівчини колись виросте справжнісінький лідер, а може, й бізнес-леді. Це, звісно, якщо Мар’яна вивчить-таки колись табличку множення на вісім.
А от аби поставити дядькові й братам ультиматум ніяка таблиця множення не треба:
- Дядьо Сашо, беріть Інку на руки – і ходімо додому. Їй іти боляче. А машину свою Ви потім долаєте. Все одно, нічого вже із тою машиною не трапиться, її зараз навіть вкрасти ніхто не зможе! А ви чого стовбичите?! – це вже до Сергійка і Славка: - Давайте, беріть Ольку за руки. Як це «не хоче»?! Що, хай увесь двір дивиться, як вона заходися тут?! Ви що, двоє хлопці – і не зможете з однією трирічною дитиною впоратися?!
***
Гостина, звісно, була зіпсована.
Мама Ліда ледь і сама не плакала:
- Що ж це Інні так не щастить цього тижня?! А ще кажуть, що як сьома донька сьомої доньки –то щасливою буде! Потерпи трішки, Інночко, зараз щипатиме, але треба терпіти!
- А ще кажуть, що така донька - сьома сьомої – обов’язково стає відьмою, - хмикнула тітка Аліна.
Хоч до цього мовчки допомагала роздягти Ольку.
Очі мами стають сердитими-сердитими. Коли вона така, з нею навіть Сергійко не наважується сперечатися.
- Іди звідси, Аліно. Нікому не дозволю отак дражнити свою дитину!
Дядько Сашко тоді довго вибачався за дружину. Мовляв, своє дитини немє ,тож і з чужими поводитися не вміє… Отаке бовкнула! Навіть, здається, трохи менше про поламану машину думати став, аби помирити родичів. Татко Юра теж втрутився, мовляв, недобре отак сваритися, який приклад дітям…
Інна цього вже не чула. Їй раптом дуже-дуже, як тоді у лікарні, захотілося спати…
***
Це - по-дурному: прокинутися у неділю о шостій ранку і зрозуміти, що тобі ні трішечки не хочеться спати.
Тож Інна лежала тихо, аби інших не збудити. Вона – на нижньому поверсі ліжечка, а над нею спить саме Мар’янка. Її, звісно, не так просто і до школи добудитися. Але в ліжечку напроти – Олька. І теж, мружить очі, певно, покинулася, але вдає, що спить, аби не змушували йти зуби чистити.
А біля подушки Інни – кілька цукерок, мабуть, мама Ліда не бачила, як Таня сунула гостинця, бо звеліла б прибрати. І ще – лялька із синього клаптя. Та сама, яку Мар’янка колись сама зшила і нікому навіть потримати не давала.
І коліна майже зовсім не болять. І руки не дуже. Може, вчорашня пригода їй наснилася?
А як і ні, то вона і так, поживе, без вогненя. Он, які гарні в неї сестри!
Хоч вії чомусь знову мокрі, а Інна ж – не рюмса...
А тут ще й Олька щось дивне виробляє: уважно-уважно роздивляється свою долоньку: забруднила, чи що?
Ні, он, по її руці ковзнула прозора ящірка, блиснула невидимим у світанковому світлі вогником.
В Інни вогненя було зовсім іншим: схожим на живу іскорку, та вона миттю його пізнала.
- Ти що робиш, капосне? – запитала тихенько, бо знала: почує. – Олька – маленька, вона не знає, що ігри небезпечними бувають. Іди-но звідси!
Вогненя несмішливо блиснуло, але зникло. Олька відразу губу закопилила ображено.
Може, воно хотіло отак Інну подражнити: мовляв, і без тебе не сумно? А раптом йому тепер Ольця справді сподобалася?!
Інна не стала ризикувати: вона тихенько перебралася до Ольчиного ліжечка і стала пошепки розповідати якусь казку. І ляльку Мар’янчину дозволила потримати. Цукеркою теж пригостила б, але знала: мама Ліда сваритиметься, як Олька снідати не захоче.
***
Вогненя буває і непоганим, навіть гарним. Хоч би й тому, що з’являється, коли сумно і самотньо. Може, колись вони з Інною і помиряться.
Але Олька – замала для такого товариства.
Тим більше, що в неї є сім старших сестричок і два брати.
