По усіх землях Надсяння серед українського населення були роблені
підготовки до відзначення 20 роковин проголошення незалежності Західно-
Української Народної Республіки і, перш за все, до пошанування
Українським Січовим Стрільцям. Так було і в Улючі. На горі Дубник,
недалеко від старенької церкви під Покровом Вознесіння Господнього,
улюцька молодь, скупчена при товаристві “Просвіта”, висипала Стрілецьку
Могилу, на якій задумала поставити пам’ятний хрест. В селі був уже
споряджений відповідної величі дерев’яний хрест, який мав стати на цій же
могилі. Поміж селян, особливо серед молоді, вже відчувалося, що свято
незабаром, але доходили чутки, що польська санаційна влада робить все,
щоб до відзначення тих роковин в Улючі не допустити. Наступає день,
субота, перед святом Заслання Святого Духа, коли дерев’яний хрест
відповідної висоти є вже готовий. Тепер треба підібрати відповідну пору,
щоб той хрест з долин села винести на гору Дубник, де вже було
приготовлене йому місце на висипаній могилі. Прийшов такий день і молодь
Улюча підняла той же хрест і несе на згаданий Дубник. З того, що говорили
тато, несучи хреста, побачили поліцію, яка стояла на їхній дорозі. Тоді вони
той хрест поклали біля церкви і розійшлися. Тут ще наведу слова мого тата.
Говорили вони, що хрест був дуже тяжкий і хлопці Улюча досить часто
вимінялися при несенні його. І тут хочу згадати, що також мій пізніший
вуйко Юзко, улюцький поляк, який одружився з мого тата сестрою Софією,
також допомагав нести той хрест.
А далі було ось так. Коли в саме свято Заслання Святого Духа в церкві
тривала Свята Літургія, молодь тайком підійшла до того покладеного з боку
хреста і, взявши його, занесла на згадану могилу і там його усадовила. Через
декілька днів того хреста невідома рука або руки підрізали. Ніччю
домовилися хлопці та пішли і вкопали того ж обрізаного хреста. Але і йому
не довго було там стояти. Незнані люди і того, малого вже хреста, розбили, а
ще й розкопали могилу.
Про підготовлення, внесення та встановлення хреста з часом дізналася
поліція. А так і польська влада, яка прикликала тих, про яких дізналася, що
несли той хрест і покликала їх на допити до міста. Серед них були між
іншими диригент чудового улюцького хору, син пароха з Улюча – Роман
Солтикевич, Середняцький Олександр, Володимир Поливка , а між ними був
також і мій вуйко, яких взяла згадана поліція на допити. Про ті допити
говорив мені сам вуйко, коли ще жив. Знаю з оповідань тата, що двох з серед
них – українців було заслано до концтабору, для непокірних українців в
Березу Картузику. Інших, в тому числі і вуйка, в’язнили в Сяноці. Вуйка на
допитах питали, чому він, як поляк, пішов нести того “антипольського
хреста”. Говорили до нього, що готові зрозуміти русинів – тобто українців,
бо слово “українець” не переходило їм через горло, але що він, поляк, також
пішов нести того ж хреста зрозуміти не могли. Вуйко пояснив їм, що стояв
збоку і дивився, як вони мучаться, несучи того хреста, він пригадав собі
киренейчика зі Святого Письма, який допомагав Ісусові нести хреста, так і
він поспішив несучим з поміччю. Це виправдання не допомогло йому. Десь
біля місяця за свою людську поставу вуйко Юзко, хоч поляк, мусив відсидіти
в польському арешті.
