колись давно – і він ляг біля мене і почав розповідати. Так добре було знову почути татків голос, і побачити маленькі промінчики життя в його мертвому погляді. – на бері річки жила красива дівчинка на ім’я C?leste lis. В неї були дивовижної краси білосніжні крила, та самоцвітна корона на голові одного разу вона знайшла на березі мушлю, стареньку, але якщо її було прикласти до вуха то було чути, як співає море. Дівчинці вона дуже сподобалась та мушля і вона їй дала ім’я - marin musique. Весь свій вільний час дівчинка витрачала на мушлю. Тихими вечорами сидячи на каменях у вишневому саду, C?leste lis, слухала спів marin musique, та милувалась нічним небом. Вона вже не літала ранком і не купалась в сонячних променях, вона загубилась в отих казкових краєвидах, що нашіптувала на її вушко старенька мушля. Одного разу її побачила небесна богиня Аrdente Аffection, і вирішила допомогти дівчинці. Богиня назбирала в пригоршні зоряного пилу, що загубив старий Небесний дух Vie, і коли дівчинка заснула то насипала того пилу в стареньку мушлю, і сталось диво – мушля перетворилась на чарівного Юнака із квіткою в руках. Дивна музика наповнила кімнату, чарівні Єдинороги бігали по кімнаті, сирени співали вітрам любовні сонети, а русалки ніжно пестили тіло, то кентаври немов холодний степовий вітер пронесуться в музиці до лісові мавки затягнуть тужливу мелодію, що аж розривається серденько, то спілою калиною виростуть звуки, і впадуть до ніж білосніжними лебедями, і на своїх крилах піднімуть аж до сонця звуки мелодії де вони перетворюються в самоцвіти, і веселкою затанцюють в синьому небі і від співу небесних Янголів прокинулась Небесна Лілея посеред фантастичного саду, і там в кутку стояв юнак, і співала музику квітка в його руках, і з під пелюстків вилітали дивні створіння. Вона засміялась, і піднялась із свого небесного ложа, і підійшла до юнака. Вона зірвала вишневу гілочку і з її пелюстків створила юнакові крила, і тепер вони в двох літають в небі. Та це не сподобалось морському царю, якому колись належала та мушля. Він захотів, щоб лише йому одному грав на квітці Музика. Та Лілея не віддала свого коханохо злому царю і тоді він наслав на закоханих повітряних демонів та морських урукталів, які зібрали нечуване військо сліпих людей і напали на Небесну Лілею. Почалась битва стихій. Морський Музика тримав в руках білосніжну лілію і кентаври мчали на людей тримаючи в руках довгі списи, а Лілея зривала з дерев гілочки і перетворювала їх в соловейків які співали, і заколисували небесних демонів, та Морські Уруктали були занадто жорстокими і не чули вони ні солов’їв і не бачили міфічних істот. їхні бронзові мечі розірвали груди Музиці, і впала в калюжу крові біла Лілія, а Дівчинка каменем впала на камені і розбилась. Зникли кентаври, соловейки мертвими попадали до ніг Чорнючих Урукталів. Зникла музика, зникла веселка в небі. Та цього було замало Злому Царю морів, і наказав Урукталам принести йому тіло Небесної Лілеї, та серце музики. І коли Морські Демони принесли Йому, Лілею та серце юнака на підносі, до Морський Повелитель наказав русалкам вирізати з красивого дівочого тіла корпус на який начепив струни виткані злими каракатицями з юнакового серця, а з дівочих долонь, скинуті з неба в море за гордість зірки зробили смичок на який почепили волосся Злих Урукталів. Тепер навіки і тілом і серцем, будуть вони разом, і своїми ж долонями вона буде приносити біль коханому, вічно!!! Засміявся Морський Цар і дав він ім’я своєму жорсткому творінню - violon. Ти вже спиш? Не ту казочку я тобі розповів, та не вмію я веселе придумовувати занадто жорстоке до мене стало буття, я вже немаю сил боротись, та, та. Вмене є ще ти заради тебе можна і ризикнути, щось створити хороше, зламати оте моє і вперте я і почати знову жити… спи.
