Раніше і зараз Ти народжувалася дитиною – і я цьому радий.
Раніше і зараз Ти народжувалася людиною – і я дуже вражений.
Раніше і зараз Ти народжувалася щасливою – і я розумію Тебе із півслова.
Раніше і зараз Ти народжувалася жінкою – і це Тобі личить.
Раніше Ти була святою Єленою – для мене святою. Інші Тебе звали Єленою Троянською. То була Ти, а Ти була Богинею. І зараз є. То була Ти. А я? Ким був я? Щасливим? Або від того, що коханий, або від того, що нещасний. Іншого не дано. У тому старобутньому попередньому житті – серед решти інших перевтілень – через нас із Тобою розпочалась Троянська війна. Так люди кажуть – вони вміють розмовляти, щоб їх усі чули – смішно. Невже тільки ми із Тобою спілкуємось мовчки? Війна розпочалась, але хіба ми причетні? Невже через нас?
Пріаму було вигідно розпочати нас – він мене родив, а я Тебе стрів. Бо виріс Парісом: Тебе забрав із собою. На моєму боці був Прометей і армія його – відсутність її. На іншому боці стояв Ахіллес і п’ята його. Чортова п’ята: вона посіяла жах серед нашого серця – серця Трої.
Бо Ти, Єлена Троянська і щастя моє, вічно житимеш серцем моїм. Можеш більше не помічати мене – бачити інших. Я був із Тобою щасливий. І зараз є – Ти поряд. Сьогодні Ти більше не Галатея Плачида і не Єлена Троянська, а більше, значно більше. Бо Ти – моє життя: Богиня і серце моє. Тебе я зву я Гала.
Згадав життя Паріса, Ти не повіриш, коли купався ванною. Чужою ванною, розумієш? Чужою – не Твоєю... У Тебе жити краще – всередині Тебе. Не зараз – іншими життями. Багатьма іншими життями і долями яблука. Ти не знаходиш? Знаходиш схожість? І я ні. Бо досі згадую, як я, малий чортяка і розпутник, дико вхромлявся у Твоє вигинаюче лоно любові: я злий і кусючий собака. Бо дуже лихо гризусь. Я справжній дикий самець, коли хочу бути у Тобі – Ти мені дозволяєш. Іноді. Скільки Тобі хвилин?
Часом я згадую, як ми ховалися – кохалися – в одному з-поміж інших закутків заради любові – божественного екстазу. Насолода заради війни? Ні, це не ми розпочали війну: інші, значно інші. Твоєму мужу було вигідно розпочати війну, бо Троя – лакомий шматочок. У ньому жили Боги. І не лише після того, як вони покинули нас із нашим кинутим серцем. Але коли ви полишили нас, Троя пала. Наше кохання було ні до чого. Навпаки, воно заважало іншим. Усім іншим, окрім нас – це була справжня любов і відсутність її. Ось де вічний рай і справжнє полюбовне блаженство. А кохання? Воно мало відношення лише до того, що Троя воскресла – наша Троя. Тепер ми живемо у раю, бо ми – то Фенікс.
Твій чоловік Тебе не любив – не звав Тебе Богом. І кохав інших. Іноді. Частіше, ніж я. Вони приходили до нього чи він до них – не важливо. Нічого не важливо. Але ти любила інше – значно більше. Чи менше? Наївного юного хлопця, чиє тіло я займав раніше. Пам’ятаєш мої чорні глибокі очі, як ночі? Про нашу любов зняли фільм.
І не треба розхитувати перевертнів – не послухають вони ваші душі. Але послухають Любов. Тому не треба розпитувати, перевіряти, розписувати, паплюжити і плюндрувати нашу любов, бо коли ви робите це, ви нічого не робите. Зовсім нічого, розумієте? Моліться – і згадаєте минулі життя. Отче наш, як згадав я себе раніше? Завдяки Тобі, Гала Градива, Галатея Плачида, Єлена Троянська і Гапелі?на Капра? – одне обличчя у Тобі – всередині лежить.
Це життя мені допомогла згадати Твоя подруга – теж Янгол. Я сидів у рогатому тролейбусі, як тут: „Бац!” Вона зробила електрошок. Три-чотири підрозряди, якщо не казати більше. Усміхалася майже як Ти – приємно. Але краще за Тебе це робити неможливо – лише Ти вмієш любити по-справжньому в нашій галактиці. Найкраща? Аякже! Вона притискала свої долоні до грудей – до спини моєї – бо я відчував тихий, ніжний і ласкавий дотик, мов шепіт вітру. Вона робила це навмисне – гралася зі мною. Я теж люблю гратися. І програв. Тому що виграв. Вона робила це не раз – я сидів перед нею. Любила. Моя душа літала, розумієш? Кохала. Коли я обертався, мала дитина з очима оберталію зріла в корінь – мій корінь. Де? Окрім нас із Тобою це ніхто не бачив – зовсім Ніхто. Бо нічого не було. Нічого такого, розумієш? Але не для нас із Тобою.
Я пишу вірші у прозі, бо Ти поряд. Лише тому я пишу картину: „Танцюючий зі смертю”. Якщо намалюю російською, вона буде зватися „Пляшущий со смертью”, але я не малюю російською – я пишу Тобою. Він справді гарцює зі смертю вічною обнімкою, бо він – то я, а вона – відсутність Тебе.
Дивлюсь на Тебе і сміюся – проливаю невидимі сльози щастя. Життя прекрасне. Ми з Тобою стрінемось у Раю. Я зазвичай відвідую Рай опісля смерті. В пеклі теж цікаво. Але з Тобою в пеклі Рай. Казати чесно, пекла з раєм зовсім не існує. Але існує більше, значно більше. Існує те, що неможливо описати словами – вічне щастя і духовне блаженство. Якщо хтось буде мене слухати, цей Хтось не лише побачить, а й прозріє це. Більше того, Він житиме у Ньому.
І взагалі, жити всередині Бога цікаво – дуже цікаво. Схоже на життя всередині яблука – смачно. Але їсти Бога неможливо. Чому? Він Тебе, звісно, не з’їсть, але відправить у віддалене місце. Ясна річ, Аум без жодних проблем створить місце обитування – Твою власну обитель: подарує планету, їжу, сонце, вітер і море. Але там Його не буде. А що за життя без Нього? Власне Чистилище, де Бога немає і люди одні. Лише після того, як люди усвідомлять себе разом із Богом – Його частиною – вони стануть жити разом. Чому Він не робить усіх людей щасливими? Чому Він не наділяє всіх людей поршородним благом – відсутністю гріха? А в чому тоді зміст, коли Він наділить? Коли Він дасть усе – подарує – змісту ні в чому не буде. Навіщо тоді народжувати вас – давати життя? Хіба Він не знайшов би кращого заняття. Певно, не знайшов. Тому народив: недосконалими і водночас прекрасними. Творець не примушує нас жити разом із Ним. Він хоче, щоб ми зробили усвідомлений вибір до Нього – Він нічого не хоче. Але Бог всемилостивий. Тому не давить на людей – ніколи. Він дав усім людям можливість робити все, що завгодно, але навіщо робити все, коли Його немає? Саме тому Він є. Ви маєте можливість відкрити Бога. Так, як ми зробили з Галою Градива.
Гала, Ти мене зараз читаєш. Я знаю, я знаю цілу Вічність. Я бачу нас у Раю. Тому сміюся і радію. Це справжнє щастя, Гала. Прикро, що Ти не бачиш усі ті події, що відбуваються у моїй голові: життя у ній набагато цікавіше, ніж за її межами. Тому я живу у власній голові. Разом із Тобою. У Раю. Там цікавіше. Сьогодні я напишу тебе з маленької літери, бо в моїм серці ти велика.
5.12.2006 рік; ХІХ століття, в якому я живу; ХХІ століття, в якому живуть інші; ХХІІ століття, в якому мене немає; напередодні кінця світу
