За три місяці мені виповниться одинадцять років.
Рік тому вмерла мама.
А сьогодні приїхала стара мамина подруга – тітонька Неля. Вона вже багато-багато рочків живе і працює на Півночі. Вони вчилися разом з мамою. Вони були кращими подругами – коли навчалися у медичному училищі…
Тітонька Неля не знала, що мама вмерла. Тітонька писала листи, проте не зазначала своєї адреси. Бо вона знала, що мама пам’ятає адресу напам’ять. Як і вона мамину.
Та тільки потім, коли мама перестала відповідати на листи, тітонька Неля написала свою адресу (а раптом! а раптом листи просто не доходять, бо якась цифра чи буква пишеться не так!) і я відповіла на її листа.
Тепер тітонька Неля проїздом заїхала до нас з бабусею. Лише на один день. Бо в тітоньки Нелі робота – вона працює відразу в трьох місцях (на двох позмінно й один підробіток на стороні – робить уколи за гроші тим, хто не хоче ходити до лікарні). Звичайно, цих грошей не вистачає, адже у тітоньки Нелі є чоловік, який дуже цікавиться жінками й дарує їм подарунки, тому грошей додому мало несе, даремно що на нафтовій буровій працює. Також у тітоньки Нелі троє синів – двоє вже працюють після технікуму, а один вчиться і працює.
Це все тітонька розповіла за довгий літній вечір, попиваючи чай у нас на кухні та добре намащуючи кусень хліба маслом.
- Масло у вас якесь не таке… Старим тне. – зауважила тітонька Неля. – От у нас на Півночі масло завжди свіже. І ковбаси різні, і цукерки… І черг немає. А у вас тут всюди черги.
- Може й старим, - погоджується бабуся, - та ми раз купимо і економимо, бо грошей не вистачає.
- Ой, що це я! – вигукує тітонька Неля і кидається до своїх торб. – Адже я подарунків привезла!
- Нелю, навіщо ти тратилася! – запричитала бабуся. – Тобі ж самій гроші треба, он у тебе скільки проблем і родина велика!
- Та не тратилася я, не тратилася! – посміхається тітонька Неля. – От светрика малій привезла: глянь, який гарненький! Тобі ж, Льолечко, однаково – дівчачий він чи хлоп’ячий? Я його молодшому сину купувала, а він сказав – не модний. Тож ти носи, і пам’ятай тітоньку. А ось ще кофтина. Правда, гарненька? Надягай!
І вона простягла мені червону смугасту кофтину. Я мовчки її надягла – на лікті потяглася ниточка.
- Ой, дірка! - злякалася я. – Ні-ні, я не могла її…
- А, нічого, це легко зашити можна. Це я одній дівчинці там, на Півночі дарувала. У мене ж одні хлопці, а так доньку хотілося. Тож я одній дівчинці подарувала. А вона поносила її день чи два і сказала, що не сподобалася. Тож такі діти тепер вередливі. А така кофтина гарна, тож я і подумала, що тобі буде одежина.
Бабуся штовхнула тихенько: подякуй, мовляв.
Я закивала головою:
- Дякую, тітонька Нелю, дякую!
- Ой, моя ж ти хороша, яка ж ти гарненька в цій кофтині! А ось тобі сувенір з Півночі!
І тітонька Неля витягла із сумки ляльку на лижах – ескімоску. Я взяла ляльку в руки - дерев’яний тулуб-чурбачок, гладенькі лижі, прибиті до тулуба цвяхами, замотана в тканину зі шматочками кролячого хутра. Шерстинки відразу прилипли до долоней, а тітонька засміялася:
- Лізе! Її міль трохи зіпсувала – з березня стоїть. Це мені колеги на восьме березня подарували! Такі люди, такі люди!.. Гарний сувенір, та стоїть вдома, тільки пилом припада.
Тітонька ще довго розповідала про ціни на Півночі, про товари, які є в магазинах, про своїх синів, про своїх подруг, про…, про…, про…
Наступного ранку бабуся встала рано – приготувала смачний сніданок, щоб для гості все було так, як вона звикла. Тітонька довго ніжилася в ліжку – адже автобус, яким вона їхала далі, пройде лише після обіду.
Нарешті, вона зі сльозами на очах обнімала бабусю, вимагала, щоб їй регулярно писали листи, сумно зітхала з приводу тривалої дороги – адже вона спочатку їхала на море, а потім вже повернеться на Північ.
До автобуса ще була година, проте тітонька покликала мене пройтися з нею до автобусної станції. Бабусі вона сказала:
- У мене є серйозна справа до Льолечки.
Ми пішли з тітонькою Нелею до автобуса. Біля автобусної станції був найбільший у місті універмаг, до якого і потягла мене тітонька Неля.
- Льолечко, сонечко, у мене є до тебе серйозна справа! – лагідно, з теплотою в голосі проказала тітонька Неля, - Ми зайдемо зараз до відділу іграшок і я прошу тебе – обери саму-саму красиву ляльку. Ні! – попередила тітонька моє запитання, - Ціна не має значення. Обери ту, яка подобається тобі понад усе! Ходімо!
- Але ж, тітонько Нелю, можливо, м’яку іграшку? – невпевнено спробувала запитати я.
- Ні, ти, як дівчинка, повинна обрати саме ляльку. Кожна дівчинка – майбутня мати, вона повинна формувати свої думки про сім’ю, дітей. Тому – тільки лялька. Уяви. Що це буде твоя дитинка – обери!
Мені за звичай не подобалися ляльки. Мені подобалися м’які іграшки – тварини. Але їх у мене не було, бо вони були дуже дорогі. Красиві, м’які, теплі, майже живі, проте – дорогі.
У бабусі не було стільки грошей…
Та й раніше, у мами, теж не було…
І на ляльок теж.
Я підійшла до вітрини з ляльками. Вони вдивлялися у мене своїми чистими оченятами і ніби промовляли: «Візьми мене, я буду тобі справжньою подругою!»
Я подумала про те, що з такою лялькою у мене точно будуть справжні подруги, адже дівчата з вулиці не хотіли до мене приходити, бо у мене не було гарних іграшок.
Підійшла продавець, бо відразу розпізнала грошовиту покупательку:
- Що бажає дівчинка?
Приємно посміхнулася.
Тітонька Неля підштовхнула мене:
- Обирай, тільки саму красиву і найдорожчу!
…Мені жодного разу не говорили такого. Я простягла руку:
- Он ту, в блакитному платтячку, або он ту, в комбінезончику…
Продавщиця швидко дістала ляльок з полиць.
Тітонька Неля придирливо оглянула кожну ляльку. Ту, що в комбінезончику, забракувала:
- Ні, вона якась, …як хлопчина. Та і маленька. А ось ця, в платтячку – чарівна… Тобі подобається, Льолечко? Ти б з такою бавилася? Правда гарна? Неначе справжня маленька дівчинка… Тримай!
Вона простягла мені диво-ляльку. Я розгублено притисла її до себе, вдихаючи запах нової пластмаси, і навіть забула подякувати. «Нова лялька - проносилося в моїй голові, - Дорога лялька». Я помітила, як тітонька положила на прилавок двадцятип’ятикарбованцеву купюру…
Я ладна була вмерти від щастя, у мене не було слів – мені жодного разу не робили такого подарунка!
Ми вийшли з універмагу і попрямували до автобуса. Тітонька Неля занесла в автобус свою сумку. Я стояла поряд з автобусом – мала, в старому платті і з великою гарною новою лялькою в руках. Мені здавалося, що всі навколо дивляться на мене, і вперше за стільки місяців світилася від щастя.
Добра тітонька Неля, прощаючись, обняла мене. Я шепотіла: «Дякую, дякую вам за все!». Водій заводив двигуна. Тітонька Неля взяла ляльку:
- Я весь час мріяла про дочку. Адже у мене одні сини… І у мене є дівчинка – дочка моєї подруги, яка для мене тепер неначе рідна дочка.
…У мене в душі все потепліло і заспівало – мене хтось любить, як мати.
- І ніхто не зможе краще вибрати подарунок для одинадцятирічної дівчинки, ніж одинадцятирічна дівчинка. Дякую тобі, що допомогла вибрати гарний подарунок для Саші.
І добра тітонька Неля пішла з лялькою до автобуса.
