Її очі світились щастям, а на вустах завжди сяяла посмішка. Колись їй розбили серце і вона померла. Час не лікує. Але він приносить змогу боротись. Вона померла, але продовжувала боротись, життя кидало виклик і вона не відступала. Це дало їй змогу воскреснути і посміхатися.
Альона йшла по нічний вулиці. Сніг кружляв і вкривав все навколо білим настилом. Мороз змушував час від часу потирати носик і стискати пальці ніг в туфлях.
Навколо пролинали тіні, та вона не звертала на них уваги. Одна вона на цій доріжці, одна на всьому світі.
Дівчина гуляла і насолоджувалась цим. Сніжинки, що потрапляли на обличчя лоскотали її, а потім зникали. Батьки вже певне хвилюються, та і вже трішки змерзла. Варто повертатись додому. Але на останок сходити до мосту. Там зараз має бути прекрасно.
Сніг густішав і вулиці стало погано видно, але Альона знала їх як саму себе, тому легко вийшла до дороги, пройшла повз зачинений ринок і вийшла до мосту.
Ось чому вона так любила зиму, через те, що вона робити з містами. Нехай не постійно, але вночі, коли більшість вже сплять чи тільки збираються, міста перетворюється на казкові країни. Білі та добрі країни, де панує щастя, а з незгод тільки незначний холод, який не причиняє дискомфорту, а навпаки, приносить спокій.
Дівчина знімає шапку і копну її рудого волосся у всі сторони розвіває вітер. Вона сміється і той же вітер, ніби розуміючи що так потрібно робити розносить її сміх навколо. Щирий сміх, який так рідко звучить і всі хто чує його теж посміхаються.
Хлопець, що йде з іншого боку озера відриває голову відземлі та поглядом шукає ту, яка щаслива в цю пору. Можливо то марево?
Сам він вже давно не пам’ятає, що таке щастя. Він опустив руки і тепер просто існує.
Підійшовши до містка хлопець крізь сніг побачив щось руде на іншому боці. Прекрасне руде волосся. Мить і воно зникло, тільки сплеск води.
Він побіг туди. Нікого.
Темно. Холодно. Так холодно що її трусить. Сльози відносить холодною водою, горлянку обпікає, а груди стискає. Очі заплющуються…
Вона буде в чарівній країні де не має незгод і всі щасливі.Там все чудово, тільки трішки, зовсім трішечки морозно.
Темно. Холодно. Це кінець...
альтернативне закінчення
Чиїсь руки схопили її. Гарячі руки, такі приємні. Вони схопили її і потягнули вгору. До снігу який вона так любить.
На березі озера хлопець, що повертався додому прикрив дівчину, яку щойно витягнув з води курткою та розтирав їй руки.Він бачив її вперше в житті але плакав і молився,кричав щоб вона жила.
