Її тонкі руки спокійно лежали на столі, немов дві великі білі квітки на поверхні води. Густе золотаве волосся, яке ніби увібрало в себе гарячий блиск сонця, м’якими хвилями спадало на худі плечі. Здавалося, що ця пишна грива є занадто важкою для її тендітної, немов виточеної із слонової кістки, шиї, але кожного разу, почувши різкий звук за вікном, вона сповненим невимовної грації рухом стрімко підіймала голову, ніби виринаючи на поверхню із невидимої водойми.
Саме ж ранкове сонце, сором’язливо падаючи крізь шибку, вигравало на ніжній шкірі її обличчя, роблячи її схожою на прозоро-рожеву пелюстку екзотичної квітки. Вся її тендітна постать була настільки гармонійною, що здавалося, її окреслила єдиним розчерком пензля рука геніального майстра. Все в ній було досконалим, - і трохи здивований розріз великих світло-зелених очей, і хвилі золотого волосся, яке вона щоразу граційним жестом відкидала з обличчя, і сама постать, струнка, немов рівне полум’я тоненької свічки.
Кожен рух її молодого красивого тіла здавався сповненим чарівної вродженої жіночності, якої неможливо ані навчитися, ані позбавитися... Здавалося, ніби не лише вона сама, а і все, що потрапляло в поле її зору, було осяяно цим м’яким лагідним світлом, яке надавало навіть найменшій дрібничці якоїсь затишної краси та чарівності...
Але він так і не прийшов. Більш того, він навіть і не збирався приходити. І ще більш того, він відчував себе надзвичайно щасливим через те, що нарешті позбавився її. Так, мабуть, справа зовсім не у невимовній жіночності... Мабуть, вся справа в тому, що вона ДУРА!!!
