5.
***
- …Я-от – Інна, сьома донька мами Ліди. Є ще восьма, Ольця, але її зараз поклали спати, щоб не вередувала. Ну й два брати є, Сергійко й Славко...
Дядько Сашко уважно вислухав роз’яснення, посміхнувся племінниці й навіть погладив її по темному неслухняному волоссю. Із таким виразом брат Іннусі, Славко, нещодавно тримав у руках молоток. Це коли взявся допомагати таткові Юрі лагодити стільця й не дуже був певен, чи правильно це робить.
- Дякую, Інно, що нагадала. Ти ж розумна дівчинка і розумієш, що стільки… е… імен нелегко втримати у пам’яті...
Дівчинка слухняно кивнула. Мама Ліда ще вчора попередила, що дядько не вміє розмовляти із дітьми. Це й видно. Але добре, що він не вдає, що йому цікаво спілкуватися із племінниками, бо так ще гірше було б: і смішно, і неприємно. Дивно тільки, що дядько не зміг запам’ятати усього десять імен. В Іниному класі учнів аж удвічі більше, і то вона швиденько вивчила, як кого звати. Мабуть, дядько же старий, тож і пам'ять у нього погана….
Несправедливо це, що саме Інні дісталося з гостем розмовляти! У Тетяни це вийшло б краще: вона вміє бути ввічливою-ввічливою, до того ж, уже майже доросла і їй подобається, отак зі старшими теревенити, як мама дозволяє, а не каже йти за сестрами глядіти.
Так ні ж, Тетяна на кухні мамі допомагає, інші дівчата на стіл накривають. Тітка Аліна теж на кухні крутиться, хоч Таня запевняє, що й Мар’янка, яка колись чай водою з-під крану «заварила», готує краще.
Інну ж мама сьогодні береже, бо в дівчинки рука болить. Це Машка з їхнього класу винна. Вчора в їхній школі був урок домогосподарства. Вчителька показувала, як правильно накривати на стіл, розставляти чашки і серветки, гарно розкладати печиво.
Печиво вони з дому принесли, усі дівчатка потроху. Так Машка відразу почала сміятися, що в Інни печиво вівсяне. Сказала, що таке дешеве й несмачне частування лише цигани їдять. Тож Інка – таки із циганської родини.
Ну, не дурниця хіба, ні?
***
Іннуся недавно ходила із Тетяною і Мар’яною на базар, допомагала старшим сестричкам. Там були цигани – галасливі у брудних яскравих одежах. І жадібно їдять жирні базарні пиріжки. Так близько-близько Інна їх ще не бачила. Навіть злякалася трохи.
А тут ще одна циганка, молода, ледь старша за Тетяну, кинулася до них, сипонула скоромовкою: «Дівчино-дівчино, дай поворожу, бачу, що із тобою і твоєю сім’єю буде, ой, таке чекає…».
Таня раптом знітилася. А вона знаєте, яка хоробра? Коли Славко випадково стенд у школі зі стіни збив, бо його хлопці штовхнули, так ходила за брата перед самим директором заступатися – і нітрохи не боялася.
Мар’янка теж щось відчула, розсердилася, що хтось взявся її сестер лякати. А як Мар’янка сердиться, то інколи такі слова каже… Ну, такі, що мама Ліда зітхає і ставить її у куток. А іншим дітям ще раз стиха пояснює, що Мар’яна – гарна дівчинка, а поганих слів навчилася, як у притулку жила від старших нехороших хлопців і дівчат. Та й каже вона ті слова тепер значно рідше, а далі й зовсім не буде…
Але того дня, як дівчатка циганку зустріли, Мар’янка так не лаялася і мама на неї не сварилася. Бо тут раптом Іннуся наперед ступила. Очі примружила, у циганку втупилася. А очі мружить, бо сонце на неї жаром сипнуло, хоч й осінь вже надворі. Жарко-жарко раптом малій стало, ніби вогненятко на плечі витанцьовує. Потім влаштувалося зручніше, мимохідь зачепивши щоку – та запалала.
- Іди звідси, не займай моїх сестер, - голос Інни хрипкий-хрипкий, ніби у неї горло пересохло, у тому глосі аж ніби щось потріскую. Може, то не її голос, а вогненятка?
І циганка змовкає, уриває скоромовку, дивиться на Іну, ні так не на дрібноту набридливу, що заважає, зирять, на рівню, що відкрито заявляє: ти – ворог! Аж тут старша циганка щось різко наказує незрозумілою мовою молодшій, й та забирається.
За мить циганки зникають у круговерті базару. І сонце не пече, бо куди йому пекти восени? І сестри мовчать, ніби нічого не трапилося. І горло не хрипить більше. Може, Інні це все вигадалося?
Іннуся – не дуже велика вигадниця. Але ж усяке буває.
***
Інна про тих циганок і думати забула, поки Машка на весь клас оту дражнилку не вигукнула.
Образливо про печиво таке чути, бо то ж мама Ліда дала, аби вона подруг пригостила. Інна тоді не сказала, що в неї поки в класі подруг немає. Може, тому що їй і дома є з ким дружити, он, скільки гарних сестричок!
А тепер ніхто не захоче їсти Іннине частування, бо вийде, що Машка не лише над нею хихоче!
Звісно, Тамара Миколаївна – то їх вчителька – зробила Машці зауваження. А Інна примудрилася для свого печива найкращу тарілочку в кабінеті домоводства вибрати. Із дрібними блакитними квіточкам, от! Хай Машка свої бекешки на звичайну, не таку гарну, тарілку кладе.
Маша потім казала, що ненавмисне чайник перекинула. Хай тоді пояснить, чого вона взагалі його займала, вчителька ж двічі попереджала, щоб і не доторкалися до нього, бо той тільки-но закипів! І чого тоді чайник впав саме у бік Іниної тарілки, а?
А як Інна примудрилася вихопити свою тарілку, щоб на неї і краплина води не втрапила – хтозна. Її руці пощастило трохи менше. На щастя, в чайнику був не окріп, вода встигла вистигнути, поки вчителька закликала хлопців привести себе до ладу, аби сісти за стіл «як належить». Та й не так багато тої води на руку втрапило. Інна чесно сказала, що їй –не дуже боляче.
Та, звісно, чаювання було зіпсоване. Бо навряд чи дорослі господині, як гість впечеться, спершу сують руку невдахи під холодну воду, а потім тягнуть його до медпункту. І стіл у кабінеті виглядав тепер зовсім не святково…
***
Мама Ліда дуже розсердилася. Не на Інну, а на ту Машку. Вона навіть вирішила піти поговорити із її матір’ю.
Однак та розмова не відбулася. Мама Ліда повернулася ледь розгублена і сказала, що батьків Машки пограбували. Причому, сталося щось геть дурне: її старший брат не замкнув як слід якийсь супер-надійний замок, тож грабіжникам не довелося ламати двері. Сам брат клявся, що замкнув двері як слід, то замок зламався, та йому не повірили.
Інна мовчала, бо знала, що як хоч щось скаже, то про неї згадають і відправлять до ліжка. Мама і так спершу хотіла її вкласти спати рано-рано, хоч і сказала, що з рукою – не так все й погано, у школі більше перелякалися від самої пригоди.
Інна тоді й не спитала, чи не вкрали чогось із дорогих Машчиних забавок. І,звісно, не сказала, що, може, Машчин брат і не бреше. Інколи речі ламаються, навіть дорогі замки. Шкода, як його покарають, може, він не такий капосник, як його сестра?
Але все ж дівчинка ще вважається «хворою». Тому їй не треба було вчора перетирати посуд після миття, хоч саме її черга надійшла.
І сьогодні не треба іншим допомагати поратися по господарству. Доводиться сидіти і розмовляти із гостем, хоч і їй, і йому це не цікаво.
Швидше б усі сіли за стіл!
Чи хоч трішки б посидіти мовчки і спробувати пригадати сон.
Іннусі рідко сняться яскраві сни, ще рідше вони запам’ятовуються. Та вона була певна,що вчора їй снилося вогненя, яке спершу дивилося на неї співчутливо-співчутливо, а потім весело почало вистрибувати по подушці і підморгувати, ніби знало якусь таємницю.
