Вийшла з кондиціонованого прохолодою офісу у теплу купель надвечірнього серпневого повітря, розправила плечі і на хвильку задумалась. Примружила очі на сонечко і враз в очах поплили плями, моя дитяча забава вгадувати у всьому тому знаки.
Піду пішки, незважаючи навіть на високі підбори. Повільно, за годину дійду. Вдома чекає лише кіт. Ніхто не дорікне запізненням. Доньки у дитячому таборі. Котові насипати сухого корму, а для себе обчистити пару огірочків - ось вся робота на сьогодні.
Прогулянка приємна тим що більшість шляху проходить по липовій відлюдній алеї, неприємна тим, що алея понад трасою. Гамірно і повітря вбирає в себе не лише тепле липове дихання, але сморід авто, розпечених за день.
Вирішуємо проблему з гамором шляхом вдягання навушників, легкий класичний рок. Всі робочі проблеми, з оперативної наради повільно осідають на дно, під тиском чарівного ритму музики.
Вітер пестить моє смагляве тіло, а на пішохідному переході пожартував, задерши поділ легкого шифонового сарафану. Порадував водіїв, що завмерли в очікуванні. Чоловіча солідарність.
Поправляю сонце захисні окуляри. За-хис-ні…Хто захистить мене від безжальної мене самої?
Пройшло більше ніж півроку з моменту розлучення, я змінила дві роботи, схудла, заспокоїлась, але ще досі не уявляю чоловіка, якому б дозволила себе любити.
Вони хороші, але чужі. Іноді сидячи до світанку в мережі, болюче гадаєш, може це він? Потім сходить сонце – і ти у перших пасмах його світла розгадуєш множинні пілки , вишиті тонкими золотими промінчиками , древня свастика – ярга, солодка квітка рута не для тебе, не для вас.
