На горизонті відбувалася титанічна боротьба. Темні заполонили майже все небо, а білі відступили, і навколо все стало сірим і похмурим. Тільки де-не-де сонячні промені пробивалися крізь сталеві хмари та кидали прозорих сонячних зайчиків на гребені хвиль. Вітер зривав піну з бурунів, і здавалося, що ті немов перебігали з хвилі на хвилю. “Картина з життя тварин, варта пензля Далі – сонячні зайці ганяються за морськими баранами, або зайці займаються віндсерфінгом”, - подумав я. Десь там, за межами моїх зорових здібностей вже котилися дев’яті, десяті та інші вали; невдовзі вони будуть штурмувати і це місце, де в давнину море відступило, залишивши назавжди цей обривчастий берег як пам’ятник своїй колишній могутності. Вітер буде обстрілювати цей берег залпами морського повітря, свіжого, мокрого, холодного, насиченого електрикою та йодом; хмари будуть бомбардувати берег великими краплями зливи, яка надовго запам’ятається на узбережжі, а небо буде наносити точечні удари блискавками по стратегічно важливим кущам та деревам. Переполохані чайки кружляли над самими хвилями, чекали слушного моменту та пікірували у воду, щоб ухопити рибу, яка, немов ті підводні човни, виринала на поверхню ковтнути свіжого повітря, щоб продовжувати боротися із силою, що каламутила глибини морські. Я посміхнувся та пішов, бо час збігав, а зробити ще треба було багато.
За півгодини я сидів у відносно пристойній будівлі, яка на перший погляд була поєднанням припортової таверни та піратського притону, але хазаїн якої вперто іменував її “ресторацією”. Для мене головне було те, що тут готували найсмачніших устриць на узбережжі, а мені, як постійному та почесному відвідувачу, давали подавали глінтвейн, не розведений за грецьким звичаєм водою та із справжніми прянощами замість невідомих трав прилеглої степової території. А ще тут частували новинами, плітками, казками та незвичайними пригодами, достойними одного німецького барона. Таких розповідей велося зазвичай кілька по всій великій кімнаті, так що кожен міг налаштуватись на свою хвилю – охочих послухати не відганяли, подейкували, що хазяїн платив балакунам за розповіді погодинно, а за нові чутки та історії – за окремим тарифом. Як то кажуть, all inclusive.
Насолоджуючись гарячим вином, я слухав впівуха місцеві балачки та чекав. За кілька годин шторм мав досягти узбережжя.
.... – такої яхти я не бачив ніколи – невелика, але міцна, така не для каботажу і не для катання багатих у прибережній калюжі. Справжня, океанська, не інакше, зі стапелів імперської верфі зійшла... І назва дивна, не наша... А екіпаж – один чоловік – він і капітан, і матрос, і власник. Дивак якийсь. В море поодинці не ходять...
...- я вам кажу, куме, святий хрест – чарівник, або некромант якийсь, прости Господи... А ще перед Маковієм, бачив я коня, статі незвичайної – вороної, вихор, а не кінь, мабуть що й у короля такого немає; пролетів по полю, як чорна блискавка, а на ньому сиділа дівка оголена – мабуть що відьма, така ж сама гаряча як кінь та й вродлива до біса – як глянула на мене, коли летіла мимо – я ледве Богу душу не віддав, думав, зараз на жабу перетворить, а очей відвести не можу. А потім бачив я того відьмака разом з нею – скакали по полях вже вдвох....
... – бачили панночку вроди незвичайної, кров шляхетна, стать у всьому видна. Вчора ввечері приїхала, але ні з ким не зустрічалася, хоч сам губернатор, бабій старий, як її побачив – стовпом стояв хвилин десять, а потім прислав їй запрошення на вечерю...
... – ціни на копчене м’ясо вже впали, але на в’ялене підскакують та підскакують…
Фінансові справи кінцевих продуктів місцевого тваринництва обходили мене найостаннішою чергою; все, що потрібно, я вже почув; вино випите, гроші та чаєві залишені у доброзичливій долоні корчмаря, та й шторм вже близько.
Я швидко йшов припортовими вуличками. Вітер вже набирав сили та хазяйнував на спорожнілих вулицях, котив ганчір’я, вчорашні газети та дрібні камінці. Так, у супроводі міцніючого вітру я дійшов до порту, який нагадував замок в облозі. Всі кораблі сховалися від морської навали в бухті і лише один струнка яхта гордо стояла на відкритому рейді. Я підійшов ближче і постояв, милуючись класичними обводами корпуса від форштевня до корми, павутинням вітрильної оснастки; корабель погойдувався на хвилях – немов вітався зі мною. До мене підійшов начальник порту – старий морський вовк, через хвороби списаний на сушу на почесну, але ненависну його морській душі портову роботу.
- Допоможи Боже тим, хто зараз у морі. Добре, що ви послухали мене, та хочете сховати вашу красуню в бухті. Ще є час.
Я й гадки не мав ховати мій корабель а разом із ним і себе у безпечній бухті, про що негайно сповістив старого капітана, котрий в кращі свої часи радів кожному шторму та ненавидів штиль. Його реакція була типовою – він набрав повітря в легені для того, щоб випустити надміцний заряд морської табуйованої лексики на салагу, який не слухається дорослих, але стравив пар при виді побачивши сяюче кружальце в моїй долоні .
- Це дозвіл на вихід в море, кеп.
Він з хвилину дивився на мене, і потім промовив:
- Сподіваюсь, ви знаєте, що ви робите. І киньте ваші мідяки у море – може хоч так умилостивите морського бога.
Підкинувши монету, я дозволив їй впасти у каламутну портову воду. Може ще повернуся сюди, принаймні почастувати устриць. Я вже було пішов, але мене зупинив оклик старого капітана:
- До речі, що означає назва вашого корабля? Я цієї мови не знаю.
- Це перекладається двома словами, капітан. “Летучий Голландець”.
Треба було поспішати. Я вже дуже скучив за найдорожчим для мене. Корабель здригався від нетерпіння як мисливський собака перед атакою на звіра. Швартові були вже кимсь зняті, і стрімко пробігши сходами, я відкинув їх на пірс та разом із серцем зіпнувся в розпачі та безнадії – палуба була пустою. Але зробивши по інерції кілька кроків, я побачив, що шукав, і моє обличчя спалахнуло радістю та щастям.
Ти стояла біля мачти та посміхалась мені і хвилям.
За п’ять хвилин вітрила корабля зникли у сірій без просвіту стіні дощу, яка зненацька впала на порт і покотилася далі, на завоювання міста. А невдовзі величезна хижа хвиля, ревучи немов дикий звір, проковтнула містки на відкритому рейді, перестрибнула через піщану косу, вщент рознесла новенький фрегат, що ще навіть не встиг зійти зі стапелю та покотилася далі....
