Скільки разів ми, озвучивши свою мрію, чуємо ці слова і щоразу по-новому переносимо свій біль. І чим наша мрія здається недосяжнішою, фантастичнішою, тим палкіше нас починають переконувати, що все це не те, що нам це не потрібно. Їм видніше, вони обов’язково праві. Ми ж – зелені дилетанти, які замахнулись на недосяжне. Вони знають краще, у них більше досвіду. Але і ми знаємо, відчуваємо. Якби ж тільки наші мрії не підкріплювались одними лише відчуттями.
Можливо, якби люди більше вірили у мрії, а не відносили їх завчасно до розряду «нездійсненних», більше мрій змогли б втілитися у життя. Не зажди люди, які міркують і сприймають світ не так, як інші, мають бути приречені на самотність. Але це тільки в ідеалі. Зазвичай, ці люди стають вигнанцями. Самота якщо і не крокує поряд з ними, то вже дихає у потилицю. І як ти не намагаєшся триматися, вдаючи гордого і сильного, сумніви вибивають ґрунт у тебе з-під ніг. Ти мучишся докорами сумління, тобі не дає спокою це вічне дошкульне запитання: «Чи тим я займаюся?»
«У тебе нічого не вийде», - нажаль, дуже підступна фраза. Скільком вона вже встигла підітнути крила? І головна її підступність в тому, що на всіх вона діє по-різному. Почувши ці слова, одні рвуться в бій, намагаючись довести собі і оточенню, що все у них вийде, а інші – навпаки, опускають руки, погоджуючись із загальною думкою. Багато хто з них знаходить спокій і, можливо, навіть щастя. Або так просто легше жити. Не пливеш проти течії, отже, не потрібно докладати надмірних зусиль, долати видимі і невидимі перешкоди, рухатись на осліп, крокуючи в невідомість.
Ті, хто вирішив дійти до кінця, намагаються знайти однодумців. Нажаль, це не легко, бо більшість складається з тих, хто сумнівається. Їм ненав’язливо, але методично пояснюють, що краще завертати із цієї хиткої стежки.
Ці слова щоразу шматують серце, лишаючи недогризок, який обливається кров’ю. Низько опустивши голову, вони йдуть далі – повільно, невпевнено. Без підтримки, без гарантії на успіх.
Декому все ж пощастить дійти до кінця. Для них найбільшою винагородою буде навіть не людське визнання, якого вони так прагнули, а усвідомлення власної значущості. «Я зміг, - співатиме серце, вилітаючи із грудей. – Я пройшов цей шлях принижень і втрат недаремно!»
Ці люди знають, що одна велика перемога складається з безлічі маленьких. І якщо ти бачиш попереду свою мрію і відчуваєш, що тільки вона зробить тебе щасливим, то мусиш іти вперед, не оглядаючись. Жодних сумнівів, жодних нарікань на долю. Тільки вперед!
