Про наші дороги та пов'язаний з ними комплекс проблем (цебто про дурнів, дурнів на дорогах, дурних дорожніх чиновників, доблесну дорожню міліцію, проблеми і перспективи сучасного асфальтоукладання катком і вручну тощо) сказано вже чимало.
Тому скажу кілька слів про автомобілі. В чому полягає так звана «державна» політика в цій сфері? От взяти зайти на сайт www.auto.de і порівняти ціни з нашим «автобазаром». Для прикладу виберу Audi, років випуску 2000−2001-их. Більш детально технічні особливості, думаю, вказувати нема сенсу. Кому цікаво – самостійно покопирсається. У нас ціни приблизно 15-16 тисяч доларів*. У них − три з половиною – чотири тисячі євро**. Сподіваюся, що лінки будуть дійсними протягом більш-менш тривалого періоду часу . Хоча ціни напевно зменшуватимуться. Так от – різниця цін в 3-4 рази. Рази!!! Яка тут справедливість? Хто з нас живе у бідній-нещасній країні? Ми чи німці?
Навіщо захищати людей від якісних німецьких-японських (нехай і вживаних) автомобілів, і тим самим спонукати купувати продукцію вітчизняних так званих «автобудівників»? Яка за комфортом та безпекою водія з пасажирами навіть поряд не стоїть із справжніми автомобілями.
Взагалі, я б (на місці держави) викупив у людей усі ті «Таврії» та «Запорожці» і здав би у металобрухт. І в літературі заборонив би про них згадувати. Як про національну ганьбу. Ну не вмієте робити машини − робіть вози, танки, ракети, врешті-решт. Робіть те, що вмієте.
Скажімо, чому б не оголосити програму – «До 2018-го року − танк на кожне подвір’я»? Не обов’язково великий, зробити якусь міні-модифікацію. Щоб екіпаж з двох чоловік. І щоб дітей було місце посадити. Сімейний варіант. Для тещі навісне кріселко ззовні на броні. На солярці двигун. Можна на дровах. Аби від москальського газу та нафти не залежати. А дрова закінчаться, то коней можна запрягати. І гармату замість дишля використовувати. Гармату можна коротшу та меншого калібру. Все одно, судячи з того, що еліта у нас обзаводиться гелікоптерами та літачками масово, добрих доріг у нашій країні не передбачається. В найближчі… Ні, ніколи.
А з танком, на гусеницях, тих доріг і не потрібно зовсім. Ще один плюс, до танка, як до трактора, й плуга можна причепити – город виорати. А ще й коли з жінкою або молодицею якою-небудь усамітнитися хочеться – то вже у вікно ніхто не підгляне. І на майдан який не будь уже не з пустими руками виїжджатимеш, а з вагомими аргументами. Це ж яку тоді революцію можна буде організувати... Одним залпом всі питання вирішуватимуться. І влада двічі подумає, які реформи над народом проводити. Так що ще один «плюс».
І потім, реалізація програми «Танк кожній сім’ї» сприятиме зростанню української економіки. Це ж яка потреба в сталі. Не на якусь смішну бляшанку-автівку, а на товстоброньованого монстра, вагою тон двадцять. Ото заживемо…
Крім того, якщо ДТП, не дай Бог. Зіткнення нашого танку з їхнім НЕ-танком і коментувати нічого. А коли два танки? Ну і шо такого страшного?
То ж екіпажу безпека гарантована і товстою бронею і шоломами на головах. Та й потреба у адміністративному врегулюванні назрілого конфлікту відпадає. Знов-таки - економія для держави на ручках і папері для складання протоколів.
А якщо мислити глобально, то яка картина фантастична вимальовується. Соціальний рай просто. Зранку народ на танках на роботу. Поміж рядів стальних красенів, десь не десь джипи багачів, яким на вертоліт не вистачає. Ворожі розвідки взагалі усі позвільняються. Як їм, бідним, за всіма танковими військами вслідкувати. Ото ж, або «дешеві авто кожному» або «танк у кожне подвір’я».
