Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46973
Рецензій: 91383

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Щоденник

Вчителі

© Nina, 28-02-2011
        Коли я пригадую свою першу вчительку, то тільки зараз повністю усвідомлюю зміст слів “сіяти розумне, добре, вічне”. Мабуть, не один помічав, що дуже часто у пам’яті учнів назавжди залишаються вчителі, які не  заробили за свою трудову діяльність високих нагород і почестей. У них немає орденів і високих звань. Вони не були у великій пошані в начальства, проте вони навічно залишилися у пам’яті багатьох сотень, а то і тисяч людей, перш за все тому, що їхній вплив на учнів був надзвичайно великий.
Моєю першою вчителькою була Хима Гаврилівна Ващенко. Під час наших з однокласниками нечастих зустрічей (у кожного свої житейські проблеми, вічний поспіх і брак часу) ми завжди її згадуємо. Усі розповідають  про щось своє, але ці спогади обов’язково  зводяться до одного - кожен запам’ятав її безмежну доброту і  доброзичливе ставлення до кожної дитини.
Не знаю, скільки їй було років, але нам, дітям, вона здавалася дуже старенькою. Навіть її ім’я Хима для нас спочатку було якесь дивне і незвичне. Хима Гаврилівна мала двох дочок, які зі своїми сім’ями  жили у місті. Чоловіка її під час війни закатували фашисти.
У Хими Гаврилівни  було кругле  обличчя,  круглі окуляри, і цим вона була більше схожа на добру  бабусю-казкарку, ніж на вчительку. Дуже часто на перших у своєму житті уроках деякі діти ненароком і зверталися до неї таким домашнім і затишним “бабусю”. Вона нікого не виправляла, тільки посміхалася якось дуже ласкаво  кутиками губ та променистим теплом в очах і уважно вислуховувала кожного.
У неї на уроках не було того, що  прийнято називати «залізною дисципліною». Проте було щось важливіше і вагоміше, що змушувало з великим бажанням  і радістю кожного ранку іти до школи, а  просипатися з щасливим відчуттям того хорошого, що на тебе там чекає.
Я не пам’ятаю якихось особливих слів, якими вона нас виховувала чи наставляла.  Це все відбувалося тихо і для нас зовсім непомітно – під час прогулянок у парк, коли ми навперебій намагалися кожен іти поруч неї, при обговоренні прочитаних книг і літературних персонажів, на уроках ручної праці, коли кожному якось дуже переконливо вселяла віру в те, що саме в дану мить він чи вона є творцем чогось незвичайного і прекрасного. Виховувала навіть тим, як  приймала ті невибагливі букетики квітів чи опалого листя, що  ми дарували їй під час прогулянок  на природу. Та, власне, всією своєю поведінкою.
Пам’ятаю, одного дня восени стояла погожа днина, і Хима Гаврилівна повела нас на прогулянку в парк. Якось так трапилося, що я і зі мною ще дві дівчинки усамітнилися, збираючи листя. Потім нам здалося, що пахне грибами. Ми почали їх шукати. Шукали довго, палицями перевертали духмяне осіннє листя, але грибів не було. А знайти їх дуже хотілося, тож ми все йшли і йшли вперед, аж поки нарешті не зрозуміли, що заблукали. Спочатку не було страшно, бо були впевнені, що ось зараз ми підемо назад і вийдемо до своїх однокласників і вчительки. Але через деякий час зрозуміли, що заблукали остаточно. Куди ми не йшли, все було незнайоме, і стежки не знаходили. От тоді і стало страшно. Ми почали кричати, гукаючи друзів, але ніхто не відгукувався. Заблукати було просто -  парк поступово переходив у великий і густий ліс. Там навіть вовки водилися. Кричали довго і нарешті нам здалося, що у відповідь ми почули чийсь голос. Почали бігти в ту сторону, навіть не звертаючи уваги на те, що по обличчю боляче били гілки кущів та дерев.  Які ж ми були раді, коли побачили одного з однокласників, який вибіг нам назустріч.
- Як вам не соромно, - почав він. - Хима Гаврилівна дуже хвилюється, вона вже плакала, що вас ніде немає.
Ми чимдуж помчали за ним. Як же ми зраділи, коли побачили свою Химу Гаврилівну. Вона теж дуже зраділа. Її заплаканих очей не могли приховати навіть скельця окулярів. Знали, що треба було попросити вибачення, а ми не могли видавити з себе жодного слова. Стояли перед нею присоромлені і похнюплені, а сказати нічого так і не змогли. До сих пір шкодую, що не перепросила тоді. А вона нас не сварила, жодного  слова докору не почули ми від Хими Гаврилівни. І саме це було нестерпно і запам’яталося на все життя.
Кожного ранку ми бігли її зустрічати, а зустрівши, кожен намагався допомогти їй нести  сумку. Вона ішла, трішки накульгуючи, розмовляла з нами і вислуховувала всіх дуже уважно. Складалося враження, що їй надзвичайно важливо те, що ми навперебій їй розповідали. Як вона вміла слухати! Це теж великий дар людини. Наявність його дуже важлива саме для учителя. Хима Гаврилівна була  щедро ним наділена. Її вміння не лише слухати нас, а й чути, щиро проникатися всім тим, що ми їй розповідали, розвивало наші комунікативні навички, спонукало до читання. Бо розповідали їй не тільки про свої пригоди чи якісь випадки із дитячого життя, а й ділилися своїми враженнями від прочитаного. А це у великій мірі спонукало всіх  до читання.
На березневих канікулах у школі завжди проводилася  виставка дитячих творчих робіт, а також робочих і контрольних  зошитів, щоденників, різних ручних виробів. Було дуже цікаво подивитися на все те, що було там виставлено. Кожен клас, звичайно, готувався до цієї відповідальної виставки, але  по-різному. Наприклад, майже  наші ровесники, учні на рік старші, мали велику халепу готуючись до неї. Їхня вчителька, дуже сувора і вимоглива, вважалася дуже гарною, бо завжди її учні посідали перші місця в усіх змаганнях, конкурсах, виставках, гарно навчалися. Дисципліна в її класі була сувора. Учні її дуже боялися і, здається, не любили, дирекція хвалила. Виставки її учнів були бездоганні. Для цього вони не тільки робили те, що й інші класи, а набагато більше. Їхні зошити вражали чистотою і красивою каліграфією. Але  вони були змушені переписувати їх після уроків і не один раз. Підготовка  для них перетворювалася на справжні тортури. Для нас це завжди було свято. У мене і досі зберігається аплікація, яку я робила ще в першому класі – на темно зеленому фоні  кошик повен квітів. Пам’ятаю, з якою насолодою я підбирала клаптики тканини, клеїла їх на основу, на якій олівцем зробила контурний малюнок, і нітрохи не боялася, що  вчительці не сподобається моя робота, що я почую слова докору, що щось не так. І вже зовсім було виключено те, що мене вона примусить не один раз все переробляти.
Одного дня Хима Гаврилівна захворіла. Ми довго її чекали, але вона не прийшла. У неї було хворе серце – далося взнаки все пережите за життя.
Увечері бабуся попросила мене віднести Химі Гаврилівні глечик молока. Мені було дуже незручно, ніби в тому, що я принесу вчительці якийсь подарунок, є щось нехороше. Але бабуся наполягла, і я пішла.
У неї була невелика кімната в будинку для вчителів, у кімнаті багато книг. Стіл був покритий красивою білою  мереживною скатертиною. Мені здалося, що Хима Гаврилівна була дуже слаба. Я сказала, що бабуся передала  молоко, і подала їй глечик. А вона поцілувала мене і тихенько заплакала. Мене це страшенно тоді вразило. Ніби я відкрила її для себе зовсім з іншого боку, зрозуміла, що вона теж, як і всі люди, може бути слабкою, беззахисною і потребувати підтримки. Я про те нікому не розповіла, ніби це була таємниця, яку не можна оприлюднювати.
Хима Гаврилівна хворіла, а до нас на заміну прийшла  інша вчителька.  От тоді ми і змогли повністю оцінити людські якості нашої Хими Гаврилівни. Бо усвідомити Добро неможливо, якщо не порівняєш його зі Злом. Мабуть, все-таки воно, оте Зло, для цього і потрібне. Правда, краще, коли все-таки  в малих дозах. Ми його отримали все, відразу і в дуже  великих. Але про це буде далі.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія Позняк, 02-03-2011

Вечір шкільних спогадів

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена Юкіш, 01-03-2011

***

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Tamara Shevchenko, 28-02-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Антоніна Спірідончева, 28-02-2011

[ Без назви ]

© Olena Gorbenko, 28-02-2011

[ Без назви ]

© Olena Gorbenko, 28-02-2011

[ Без назви ]

© Olena Gorbenko, 28-02-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Olena Gorbenko, 28-02-2011

Вчитель - це постійне балансування...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 28-02-2011

Мені так імпонує теплота у Ваших

На цю рецензію користувачі залишили 9 відгуків
© Наталка Ліщинська, 28-02-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67532587051392 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …